Правила володіння землею — стратегічно важливим для держави ресурсом — центральне питання земельних відносин. І один з важливих аспектів цієї проблематики — незавершений процес передачі землі від колективних господарств органам місцевого самоврядування.

«Дядю, це ти тих козлів вигнав?» — наївне й по-дитячому безпосереднє запитання маленького хлопчика до українського воїна під час встановлення синьо-жовтого полотнища в центрі одного з нещодавно звільнених сіл Херсонщини стало мемом вітчизняного сегменту інтернету. Лише за перший день безліч репостів на різноманітних каналах, мільйони переглядів — про таку славу автор відеоролика — пресофіцер 46 окремої аеромобільної бригади Десантно-штурмових військ ЗСУ старший лейтенант Валерій Юрик і близько не міг мріяти. Та наступного дня він мимохіть прокинувся знаменитим, хоч сам і залишився поза кадром.

У серпні 2022 року набув чинності закон №2468-IX, норми якого регламентують порядок проведенням приватизації невеликих об’єктів. Разом з експертами «Урядовий кур’єр» аналізує перші три місяці чинності нових правил.

Віцепрезидент Європейської комісії Марош Шефчович — відома в Україні постать. Саме за його участі ще у передвоєнні часи було укладено новий контракт між Україною і росією про транзит російського газу до Європи. Нині Марош Шефчович продовжує відігравати ключову роль в економічних проєктах, які визначатимуть майбутнє не лише ЄС, а й усього європейського континенту та світу.

Бойові побратими Назарові Мялікгулиєву дали псевдо «Поет». Власні вірші він читав їм у бліндажах, а під час короткого перепочинку навіть записував на відео й розміщував у соціальній мережі. «Мої думки, неначе коні, не може втримать їх ніхто, я виливаю їх фарбами на білий лист чи полотно», — зізнавався він в одній з поезій.

Зіщулившись у чималій вирві від вибуху ворожого снаряда біля Білогірки на річці Інгулець, Вадим Севрук подумки прощався з рідними. Один за одним видаляв з телефона знімки, зроблені до війни. Вони в разі найгіршого перебігу подій не мали потрапити до рук ворога. Йому так було спокійніше, щоб не наражати на ймовірну небезпеку близьких йому людей. Кадри зі служби, зображення побратимів (декого з них уже не було серед нас) також довелося видалити — зайві орієнтири й геолокація були недоречні.

Окружний суд Гааги 17 листопада виніс вердикт у справі щодо збиття малайзійського «Боїнга» рейсу MH17 над Донбасом у липні 2014 року. Він заочно засудив трьох із чотирьох обвинувачених до довічного ув’язнення.

Коли  чую бурхливі, як море, звуки «Запорозького маршу», одразу ж уявляю земляка-роменця Євгена Адамцевича, який народився 19 грудня 1903 року  (1 січня 1904-го за новим стилем) на Полтавщині, в селі Солоницях поблизу Лубен, та всім серцем прикипів до Ромна  —  прадавнього міста над Сулою. 

У бібліотеці нашої донецької квартири була окрема локація, де з поличок усміхалися книжки гумору та сатири відомих і не зовсім авторів. Левову частку становили видання з автографами та щедрими побажаннями від письменників, яких знав особисто й працював з ними. Так-от, звернув увагу: взимку та навесні 2014 року, коли було зовсім не до сміху, став частіше брати до рук ці веселі книжки.

Ще кілька днів тому тут хазяйнували кремлівські зайди, галасуючи, мовляв, вони зайшли надовго. «Ну-ну», — давно скептично думали в кабінетах нашого Генштабу. «Так-так», — не раз іронічно посміхнулися в густі бороди воїни 46 окремої аеромобільної бригади разом з побратимами з інших підрозділів Збройних сил України, які входили до угруповання військ, завданням якого було визволення від росіян правобережжя Херсонської області.