Після прийняття постанови Кабінету Міністрів від 11.05.2011 року №524 «Питання оплати праці працівників установ, закладів та організацій окремих галузей бюджетної сфери» передбачено виплату з 1 січня 2012 року медичним і фармацевтичним працівникам державних і комунальних закладів (установ) допомоги на оздоровлення у розмірі посадового окладу під час надання основної щорічної відпустки.

Разом з тим, згідно з пунктом 4 постанови Кабміну від 30 серпня 2002 року №1298 «Про оплату праці працівників на основі Єдиної тарифної сітки розрядів і коефіцієнтів з оплати праці працівників установ, закладів та організацій окремих галузей бюджетної сфери», мають надавати працівникам матеріальну допомогу, зокрема на оздоровлення, в сумі не більше, ніж один посадовий оклад на рік, крім матеріальної допомоги на поховання.

Тож чи виплачується матеріальна допомога і допомога на оздоровлення окремо і в сумі, що може перевищувати посадовий оклад? Чи сумарно матеріальна допомога і допомога на оздоровлення не повинні перевищувати посадового окладу на рік?

Н. КОНСТАНТІНОВА,
м. Кіровоград

Історики кажуть, що для гідного представлення минулого треба більше зусиль, ніж для творення сучасності. Схоже, що найбільшою мірою цей вислів стосується музеїв, які є точками перетину часових просторів — минулого, сьогодення і майбутнього. Значною мірою завдяки цим закладам ми усвідомлюємо свою органічність і автентичність в історичному аспекті розвитку людства. 

Учора уряд несподівано для журналістів працював у розширеному режимі. Для звіту про підсумки соціально-економічного розвитку регіонів у першому кварталі до Києва прибули голови обласних державних адміністрацій. Утім, побачити їх могли лише телеоператори й фотокореспонденти, тоді як усі інші змушені були спостерігати за перебігом засідання через монітори прес-центру.

Попри звітний період, ударний акцент Прем’єр-міністр Микола Азаров вирішив зробити на підсумках візиту української делегації до столиці Об’єднаної Європи Брюсселя. Адже від результатів тамтешніх переговорів і досягнутих домовленостей залежить, без перебільшення, зовнішньополітичний курс України, проголошена майбутня модернізація економіки та всіх сфер нашого життя. 

Коли говоримо про базові галузі української економіки, то насамперед маємо на увазі  гірничо-металургійний комплекс (ГМК), який є головним донором державного бюджету. Він також забезпечує 40% валютних надходжень країни.  Питома вага галузі у ВВП становить 25%.  Не менш потужна і соціальна складова. На підприємствах ГМК працює більш як півмільйона робітників у найбільш густонаселених регіонах країни. Окрім того, від завантаженості металургійних комбінатів залежать не лише робітники та їхні сім’ї, а й десятки чималих міст, які виросли навколо підприємств. Надходження податків від підприємств ГМК до бюджету дають можливість інвестувати кошти в розвиток інших галузей, розбудовувати соціальну інфраструктуру, збільшувати соціальні видатки. Тому, за логікою, держава повинна всіляко сприяти і протегувати галузі, яка без перебільшення є становим хребтом економіки України. І, звичайно ж, не залишати поза увагою проблеми, які накопичувалися з кожним роком.  

Про це заявив міністр екології та природних ресурсів Едуард Ставицький на прес-конференції, присвяченій результатам конкурсів на укладення угод про розподіл продукції з розробки і видобутку вуглеводнів на Юзівській (Харківська і Донецька обл.) та Олеській (Львівська й Івано-Франківська обл.) ділянках. Нагадаємо, що в кінці лютого Україна, яка прагне скоротити залежність від російського газу (що дорожчає) за рахунок збільшення видобутку альтернативного палива, виставила на конкурс два згаданих родовища. Заявки на участь подали п`ять транснаціональних компаній. Зокрема по Юзівській — ExxonMobil, Shell, TNK-BP, по Олеській — Сhevron та Eni.  

Спочатку в їхнє життя, як і в життя мільйонів людей, безжально увірвалася Велика Вітчизняна війна. Здавалося б, що може бути страшніше?  Але вона виявилась менш тяжким випробуванням, ніж примусове виселення з рідних домівок та майже піввікове забуття.

Свого часу заява Президента Віктора Януковича про наміри України позмагатися за право проведення у нас зимової Олімпіади—2020 викликала чималий інтерес фахівців зимового спорту як за кордоном, де вперше озвучено цю ідею, так і в Україні. Однак як і все нове, сприйняли її неоднозначно. Особливо окремі закордонні спеціалісти. Представники, так би мовити, конкурента у своїх коментарях почали висловлювати сумніви, що  в Українських Карпатах можна знайти  гірськолижні траси, які б відповідали міжнародним спортивним стандартам. Мовляв, Карпати — гори молоді й  значно поступаються висотою Альпам. Зовсім іншої думки щодо проведення Олімпіади ті, хто знає Карпати не з туристичних довідників, а пов’язали з цим краєм своє життя. До них належить і голова Рахівської райдержадміністрації Дмитро Андріюк, із яким ми розмовляємо про те, наскільки реальна перспектива  проведення тут спортивного заходу світового масштабу. І перше питання, яке можна зарахувати до фундаментальних: чи можна знайти в Карпатах серйозні гірськолижні траси, які б повною мірою задовольняли вимоги спортсменів?  

Коли згадую події суботи 13 жовтня 2007 року, починає щеміти серце. Пам’ятаю і завали зруйнованих двох під’їздів

10-поверхового будинку на вул. Мандриківській, 127, і обличчя людей, які втратили у цій трагедії близьких. Здебільшого це мами та бабусі, в яких загинули діти чи онуки. Згадую, як пізно ввечері  до школи, де розташувався штаб ліквідації аварії, вбігли хлопці з радісною звісткою: «Дівчинку під завалами знайшли! Жива!» На жаль, новина не підтвердилася. Як тоді мені пояснили рятувальники, вони справді знайшли дівчину, але «швидка» забрала лише її тіло… Згадую молоду жінку, якій хтось сказав, що бачив на вулиці її семирічну доньку вже після вибуху. Правоохоронці ретельно перевіряли всі підвали й закутки житлового масиву, розшукуючи дитину. Потім серед останніх знайшли її тіло під плитами зруйнованого будинку. 

Відкриття виставки збіглося з 90-річчям видатного українського письменника Анатолія Дімарова. Його присутність у столичному Українському домі надали події особливого значення. Адже учасники і гості виставки першими дізнались від радника Президента України Ганни Герман про нагородження письменника орденом Ярослава Мудрого IV ступеня, мали нагоду почути мудре слово легенди  вітчизняної літератури. Як завжди, він не підлаштовувався до події, а був самим собою — відвертим, щирим, відповідальним і оригінальним.

— Завдяки книзі, — сказав Анатолій Дімаров, — людина не втрачає духовності і розвивається. Письменник, якщо стоїть на стороні народу, любить його, повинен бути в опозиції до влади.

Наостанок ювіляр процитував Івана Франка, який писав, що одні люблять Русь як хліб і сало, а він гавкає щодня, щоб вона не спала… 

Що менше часу до Євро-2012, то більшою стає напруга довкола проведення футбольного чемпіонату. Західні політики погрожують бойкотувати спортивне свято, а деякі недоброзичливці навіть пропонують перенести його в іншу країну.   Роздмухують пожежу й ЗМІ: зарубіжні лякають своїх уболівальників українськими жінками легкої поведінки, браком комфорту та дорожнечею в готелях, а наші — проблемами з обслуговуванням іншомовних гостей і транспортними негараздами. Хто і наскільки правдиво висвітлює події, розібратися важко.