За останні півмісяця на Закарпатті дощило. Небезпека, що води Тиси, Латориці, Ужа й інших рік та їхніх приток завдадуть величезних збитків, тримала в напруженні всіх. Але сумних наслідків вдалося уникнути. Те, що повінь завдала мінімум лиха, — результат спланованих дій. В області діє міжвідомче угрупування сил — 1775 людей та 320 одиниць техніки. Проміжні підсумки роботи оглядали на виїзному засіданні Державної комісії з питань техногенно-екологічної безпеки та надзвичайних ситуацій, яку очолює віце-прем’єр-міністр України Олександр Вілкул. А перед цим він разом із головою Закарпатської облдержадміністрації Олександром Ледидою перевірив готовність водозахисних дамб.  

Історія захоплення чужої власності в нашій країні багатолика і багатогранна. Скандали, які спалахували внаслідок явища, що одержало назву рейдерства, інколи вихлюпувалися на загальнодержавне інформаційне поле, але досить часто згасали на рівні регіонів. Усе залежало від того, якої величини активи і підприємства ставали жертвами агресивних атак. Як свідчать результати дослідження, проведеного кілька років тому «Центром дослідження корпоративних відносин», 70% громадян України вважають, що рейдерство не можливе без підтримки судів, прокуратури, міліції. Спираючись на досвід журналістської роботи, додам від себе: воно не можливе і без підтримки органів влади на місцях.  

Уперше у вітчизняній історії провідний культурно-мистецький та музейний комплекс країни «Мистецький Арсенал», в якого є всі шанси стати українським Лувром, розміщує знакові твори найвідоміших митців кінця XIX — першої половини XX століття: Арістіда Майоля, Огюста Родена, Олександра Архипенка, Сальвадора Далі, Пабло Пікассо та ще 13 арт-зірок. Більшість із них відомі насамперед своїми живописними полотнами, однак кожен деякий час захоплювався і скульптурою.
Унікально й те, що всі ці роботи зберігаються в колекції однієї людини — Ігоря Воронова. Знаний філантроп та меценат надав ці твори для експонування, бо в такий дієвий спосіб підтримує розбудову й розвиток «Мистецького Арсеналу» як музейної інституції. 

У  далекому 1784 році тоді невеличке поселення назвали Василівка на честь полковника Донського війська Васильєва, який тут оселився. А у Сні?жне його перейменувала начебто сама Катерина ІІ, коли під час зимової подорожі її екіпаж застряг у одному з тутешніх засніжених ярів.

Розбудовуватися містечко почало завдяки вугільним шахтам 1900 року. У найкращі для нього часи їх функціонувало дев’ять, нині дві — «Ударник» та «Зоря». Влітку «Ударник» закриють. 

Мама Наталя допомагала сестрі в городі, мала Аліна грала з дітьми. Будинки — поряд. Мама постійно озиралася, поглядаючи на дівчинку, але момент, коли Аліна зникла з подвір’я, пропустила. Занепокоїлася не відразу: подумала, що старша сестра повезла дитину кататися на велосипеді. А коли та з’явилася одна і виявилося, що гуляла сама, дорослі запанікували.
Спочатку намагалися шукати самостійно. Наталя оббігала всі найближчі двори, підняла на ноги сусідів. Лозовське — депресивна територія, де багато покинутих будинків, більшість з яких перетворюються на руїни. Люди обійшли кожен дім, та даремно. Тоді Наталя кинулася до дільничного. 

Українцю, аби лікуватися, треба мати неабиякий запас здоров’я і грошей. Усі, хто мав нещастя стикатися з вітчизняною медициною, не спростовуватимуть цей постулат. А для тих, хто сумнівається, розповім таку собі невеселу історію, яка з простої прикрості переросла в нездоланну проблему.
Людина зламала руку. І не десь у пустелі, а в столиці. Одразу звернулася до лікарів, однак необхідну допомогу отримала лише на п’ятий день. Причому таку, від якої стало ще гірше.
Однак про все по порядку. У поліклініці, куди звернулась потерпіла, рентген зробили без знімка, тож і діагноз (подвійний перелом) поставили під запитанням. Мовляв, діагноз серйозний, тож без консультації в профільному науково-лікувальному закладі не обійтися. 

Трудова міграція українців за кордон з надією заробити на прожиття собі й родині є нині чи не найбільшим міграційним потоком. І, звісно, це не може не позначатися на демографічній ситуації, вітчизняному ринку праці, економіці та соціальній сфері нашої держави, національній безпеці, сімейних стосунках та вихованні дітей. Зрозуміло, що цей процес має численні психологічні, світоглядні, культурні й інші наслідки.  

Ігор Прасолов був не так давно назначений на посаду Міністра економічного розвитку і торгівлі. А нова людина на такому важливому місці завжди має свої свіжі погляди та переконання. Кореспондент «УК» хотів дізнатися про ставлення Міністра до найважливіших економічних  подій та очікувань 2013 року. І розмова виявилася доволі цікавою.  
—  Шановний Ігоре Миколайовичу, які завдання стоять, принаймні, на цей рік перед міністерством?
— Головна задача на цей рік — це наповнення практичним змістом основного завдання нашого міністерства, відображеного в його назві — Міністерство ЕКОНОМІЧНОГО РОЗВИТКУ І ТОРГІВЛІ. Воно повинно стати тим органом, який здійснить конкретні дії і активізує механізми для розвитку економіки.

Спрощення дозвільної системи, розвиток вітчизняного виробництва будівельних матеріалів — складові відновлення будівельної галузі в Україні. Забудовники й інвестори вельми зацікавлені, щоб отримання дозвільних документів на початок будівництва та введення об’єкта в експлуатацію стало простішим. Тому вони позитивно сприймають урядові рішення щодо запровадження нової дозвільної системи у сфері будівництва.

Громадяни, яких забюрократизована система надання дозволів у будівельній сфері доводить до відчаю, звертаються по допомогу на урядову телефонну «гарячу лінію». 

Чи остаточно зупинено проект видобування титанових руд на Житомирщині? Де отримати інформацію про екологічну експертизу днопоглиблювальних робіт і коли екоміністр приїде для розмови з громадськістю Одеси? Як отримати ліцензію на видобуток глини? Ці та десятки інших запитань цікавили громадян, які подзвонили на пряму телефонну лінію Кабінету Міністрів за участю керівництва Міністерства екології та природних ресурсів — цього разу відомство представляв директор департаменту охорони природних ресурсів Михайло Томахін.