На Новорічні свята усі люди на земній кулі в душі стають дітьми — наївними, щирими і замріяними. Кожному кортить бодай на мить зазирнути у майбутнє. Прагнення цілком зрозумілі та обгрунтовані. Озираючись на прожите, не хочеться наступити на старі граблі. Тож кожному хочеться знати про майбутній рік щось бодай у загальних рисах. 

З огляду на те що Україна розташована в центрі Європи, то увага принаймні половини світу прикута до подій у нас, до тих поступових кроків, які ми маємо зробити, щоб стати повноцінним членом європейської родини. Сьогодні саме час підсумувати, що вдалося зробити державі, яка другий рік проводить реформи в умовах протистояння російській агресії. 

Ялинкові прикраси від 1890-го до нинішнього різноманіття можна побачити на триметровій ялинці, яку організатори новорічного дійства встановили у столичному музеї Тараса Шевченка. Кажуть, що іграшки скуповували і на блошиних ринках, і зверталися до колекціонерів, а деякі довелося робити власними руками.

— У країні найбільше збереглося ялинкових прикрас, виготовлених у 1990-х, 2000-х роках, — розповідає керівник Академії свят «Боржомі» Леся Патока. — А ось іграшки початку минулого століття, які робили зазвичай із вати й картону, нам довелося відновлювати за допомогою світлин. 

 Із 60-х років минулого століття і майже до його кінця невід’ємною частиною вигляду наших міст і селищ були численні телевізійні антени на дахах багатоповерхівок. Їхні силуети, здавалося, завжди свідчитимуть, що ми живемо в епоху ТБ. Та ні, технології кабельного й супутникового прийому залишили класичному ефірному лише третину аудиторії.

Абсолютна більшість цієї третини вже понад три роки має змогу приймати безплатно приблизно 30 програм у цифровому форматі, який забезпечує вищу якість зображення та звуку. Та й доступна кількість аналогових програм, як правило, менша порівняно з «цифрою». Тож вона уже мала б поховати аналоговий прийом раніше, ніж у терміни, в які Україна обіцяла Європі це зробити, — до 17 червня 2015 року.

Головне завдання, яке стояло перед Міністерством інформаційної політики на 2015 рік, — максимально збільшити мовлення українських електронних ЗМІ в зоні АТО. Наскільки мети досягнуто, розповів «УК» радник міністра інформаційної політики в зоні АТО Олександр Бригинець.

З наближенням Нового року українці починають робити продуктові запаси до святкового столу. Оскільки магазини останнім часом активно пропонують знижки, то економні господині, щоб зробити покупки з дисконтом, під час одного шопінг-туру обходять кілька супермаркетів. Адже в одному, наприклад, цього дня можна купити рибу на 20—30% дешевше, а в іншому — ковбасу. Тому їм доводиться залишати сумки з купленим у попередньому магазині товаром у камері схову. Але інколи трапляється, що поки людина ходить торговельною залою, її сумка з продуктами зникає з камери схову, а охорона замість того, щоб допомогти, починає нападати, мовляв, самі винні. Як потрібно правильно спілкуватися зі знахабнілими охоронцями супермаркетів, роз’яснюють юристи. 

У час Новорічно-Різдвяних свят хочеться говорити про дива. «УК» зустрівся з людиною, яка напевно знає, що це таке. Ідеться про Павла Табакова — українського співака та композитора, переможця талант-шоу «Шанс», «Голос країни», півфіналіста «Україна має талант». Разом із акапельними гуртами «Менестрелі», «Орфей» ознайомив з українською піснею майже всю Європу. Та вже десять років його знають і як сольного виконавця.

Невдовзі Павло продовжить щорічну традицію: із концертною програмою «Сніг без пауз» відвідає Львів, Київ, Рівне, Луцьк, Івано-Франківськ, Чернівці, Вінницю, Червоноград, Коломию. До того ж, у січні очікують на виступ Табакова у Польщі. «Там різдвяні пісні та світові хіти виконаю у супроводі польського оркестру. Поляки мають багато колядок, тож хочуть послухати трохи іноземних і багато світової класики. Це цікавий проект, гадаю,  він матиме майбутнє», — підняв завісу музикант. Як бачимо,  наступний рік обіцяє Павлові та його шанувальникам багато цікавого.

Січень — місяць велелюдних Різдвяних свят. Хоч як це сумно, та не всі українські сім’ї зберуться у ці дні за святковим столом з веселим настроєм у повному складі, не в одній домівці проллється гірка сльоза пам’яті… Та й прийдешній рік червоної Мавпи — тварини з непередбачуваною поведінкою — нічого доброго нам не віщує. В народі вже побутує побажання: «Хай червона Мавпа принесе до хати щастя і добробут — тільки не гранату!» 

«Правдиві свідчення: від Революції гідності до сьогодення» — з такою назвою мандрівна виставка робіт українських митців знайомить людство із нинішньою Україною. На початку цього місяця експозиція зупинилася в Національному музеї історії, де автор ідеї Наталія Мусієнко представила ще і свою книжку «Мистецтво Майдану». 

Ситуацію, яка склалася з українською мовою в українських(!) школах Києва, інакше як тихою диверсією у стилі Дмитра Табачника назвати не можна. Ніколи не думала, що стану людиною, яка говоритиме: «Ось у радянські часи такого не було!» Але кажу абсолютно відповідально: такої відвертої тотальної русифікації українських шкіл у столиці, як нині, у школах періоду мого дитинства не пригадую.

Цього року мої діти, які (так склалися життєві обставини) досі навчалися в іншій країні, пішли до однієї зі столичних шкіл. Не до гімназії й не до ліцею, а звичайної школи у центрі міста з поглибленим вивченням англійської мови. Після кількох тижнів навчання стало зрозуміло, що мої українськомовні діти виявилися представниками нацменшини в українській школі. Бо частину предметів у ній учителі без будь-яких докорів сумління читають російською мовою! Спілкування вчителів із дітьми на уроках і під час перерв — виключно російською. А коли я сама почула, як класні керівниці обох моїх дітей ведуть батьківські збори російською мовою, мені стало погано.