Із 60-х років минулого століття і майже до його кінця невід’ємною частиною вигляду наших міст і селищ були численні телевізійні антени на дахах багатоповерхівок. Їхні силуети, здавалося, завжди свідчитимуть, що ми живемо в епоху ТБ. Та ні, технології кабельного й супутникового прийому залишили класичному ефірному лише третину аудиторії.
Абсолютна більшість цієї третини вже понад три роки має змогу приймати безплатно приблизно 30 програм у цифровому форматі, який забезпечує вищу якість зображення та звуку. Та й доступна кількість аналогових програм, як правило, менша порівняно з «цифрою». Тож вона уже мала б поховати аналоговий прийом раніше, ніж у терміни, в які Україна обіцяла Європі це зробити, — до 17 червня 2015 року.
Але не сталося. Три чверті тих, хто дивиться ефірне телебачення, — споживачі старої аналогової технології. Чому? Про це розмірковували вітчизняні та закордонні фахівці на недавньому Міжнародному форумі «Цифрове мовлення в Україні».
Узагальнюючи почуте на форумі, можна сказати, що різноманітні проблеми повного переходу на цифровий ефірний прийом телепрограм розглядали крізь призму відповіді на три запитання: хто винен у зволіканні виконання міжнародних забов’язань, що робити, коли вимкнуть аналогове мовлення?
Хто винен?
Розбіжностей щодо відповідей на перше запитання майже не було. І прямо, й опосередковано йшлося про корупцію, про те, що під дуже високим покровительством попередньої влади було реалізовано таку схему створення мережі національного цифрового мовлення, яка народила організацію-монополіста «Зеонбуд» з утаємниченими кіпрськими власниками та гігантськими преференціями за рахунок інших учасників телеринку: мовців і телеглядачів.
Чого тільки варта історія з кодуванням сигналу. «Зеонбуд» уже під час будівництва мережі, 2011 року, звернувся до Національної ради з питань телебачення і радіомовлення із проханням закодувати сигнал. Мовляв, це не дасть змоги з’явитися на ринку сет-топ-боксів (приладів, необхідних для прийому цифрового сигналу аналоговими телевізорами) низькоякісній продукції. Нацрада дозволила кодування — і ринок сет-топ-боксів було монополізовано. «Зеонбуд» допустив на нього лише дві компанії. Далі — цікавіше: в бюджеті на 2012 рік передбачили багатомільйонні суми на придбання сет-топ-боксів для малозабезпечених громадян. Купили їх у тих двох компаній і розікрали майже 800 тисяч пристроїв.
Міг би ще наводити приклади, як безвідмовно обслуговували інтереси «Зеонбуду» не тільки Нацрада, а й інші державні інституції, але вони не додадуть чогось принципово нового. Скажу про інше: нині з оператором багатоканальної національної цифрової мережі «Зеонбуд» «розбираються».
Остерігаймося нових перекосів
Побоююся тільки, щоб встановлення справедливості не призвело до нових перекосів. Мережу «Зеонбуду», до речі, найбільшу в Європі, не можна руйнувати. Інженерно її зроблено добре. Інша річ — потрібно з’ясувати, яке покриття сигналом цифрового ТБ забезпечують передавачі «Зеонбуду». Оператор стверджує, що 95% населення можуть залюбки дивитися цифровий ефір. Експерти-скептики називають цифру 60%. Істина посередині. Потрібні методика, гроші на проведення вимірювань у всій країні, йшлося на форумі. І нібито справа обіцяє зрушити з мертвої точки.
Звичайно, з точки зору інтересів національної безпеки було, м’яко кажучи, нерозумно віддавати невідомій іноземній фірмі без будь-якого бізнесового супроводу майже весь телевізійний ефірний простір. І ця проблема не зникла. Кілька місяців тому в експертному співтоваристві лунала пропозиція зробити акціонерами «Зеонбуду» чотири наші провідні медіа-групи. На форумі таке ніхто вже не озвучував зі зрозумілих причин, але виявилися охочі розбудувати ще одну багатоканальну мережу («Зеонбуд» має чотири мультиплекси, на яких 28 загальнонаціональних і чотири канали регіональних мовців).
Велике питання, чи потрібна у країні така кількість загальнонаціональних каналів з огляду на мізерність рекламного ринку, здатного «прогодувати» лише кілька? Чи створить конкурентне середовище і вплине на зниження тарифів ще одна мережа на 10—12 каналів? Чи буде рентабельною робота однієї мережі? Бажаючи розбудувати її, керівники державного концерну РРТ, зрозуміло, налаштовані оптимістично. А я, залишивши за дужками бізнесову складову проекту, обмежуся тим, що констатую: наявність державного мультиплексу, куди могло б перейти суспільне телебачення України, інші державні мовці (наприклад телеканал «Рада»), була б корисною з погляду інформаційної безпеки.
Та схема переходу на цифрове ефірне мовлення, яку було започатковано 2010 року Нацрадою і «Зеонбудом», містила істотну ваду: вона мало опікувалася інтересами малих мовців — місцевих, регіональних. Це стало головним болем для великих міст: із чотирьох каналів, відведених для такого мовлення, один автоматично відходив обласним ДТРК (нині вони — структури НСТУ), а трьох каналів у Харкові, Одесі, Києві було менш ніж замало. Понад 130 телеорганізацій на місцях претендують на цифрові ефірні ліцензії, але місць для них нині немає. Нині, бо, схоже, зусилля одеситів (Одеський обласний радіопередавальний центр) і волинян (ТОВ «Телемережі України») торують шлях до реалізації ідеї створення місцевих мультиплексів. Їх розбудова збільшить привабливість переходу на цифровий ефір тих, хто живе у великих містах і цікавиться місцевими подіями. Це ж привабливо — майже 40 безплатних вітчизняних каналів (якщо, крім загальнонаціональних, виникнуть місцеві мультиплекси).
Ось ми і повернулися до проблеми, означеної ще на початку цього допису: чому мало затребувана наявна цифрова мережа? Окрім того, що вона піддає дискримінації місцевих мовців, перехід вимагає певних матеріальних затрат. До того ж на старих телеприймачах переваги «цифри» з погляду якості не такі помітні, додаткові сервіси доступні лише на нових моделях телевізорів.
Тож потрібна потужна роз’яснювальна кампанія, щоб заохотити людей переходити на нову технологію приймання телепрограм.
Ризикну висловити припущення, що фінансово забезпечені глядачі мають кабельний чи супутниковий прийом сигналу. Безплатний ефір великою мірою — мовлення для тих, хто рахує й економить кожну копійчину, й тільки невідворотне наближення визначеного терміну вимкнення аналогового мовлення змусить цих людей діяти.
КОЛИ ВИМКНУТЬ?
Нацрада вважає реальним терміном відмови від аналогового телебачення середину 2018 року, хоч деякі її члени стверджують, що можна це зробити у 2017-му. Цей рік, до речі, визначено указом Президента роком переходу на мобільний зв’язок нового покоління, що вимагає вивільнення певних радіочастот. Воно може відбутися тільки в разі вимкнення аналогового мовлення. Керівництво «Зеонбуду» озвучило на форумі ще ближчу дату переходу — 2016-й.
Олександр МАКАРСЬКИЙ
для «Урядового кур’єра»
Ми в Google+