Україна має невідкладно провести ратифікацію Угоди про асоціацію з ЄС, щоб уникнути можливого скасування торговельних преференцій, наданих Євросоюзом у березні. Про це на семінарі «Угода про асоціацію — можливості для українського бізнесу» заявив керівник управління програм допомоги в Представництві ЄС Ендрю Разбаш.
Як відомо, ця поважна організація планує підписати економічну частину Угоди про асоціацію з Україною 27 червня.
Європосадовці почали поспішати: ще зовсім нещодавно вони очікували ратифікації цього документа Верховною Радою України лише у вересні 2014 року.  Ендрю Разбаш пояснює такі дії тим, що необхідно встигнути завершити цю важливу справу до серпня, бо 1 листопада спливає термін дії пільгового режиму, введеного ЄС для потрапляння українських товарів та послуг в європейські країни. 

Ні для кого не є таємницею, що, з одного боку, водії автівок не бажають платити гроші за паркування, а з іншого — власники паркувальних майданчиків не квапляться доводити їх до ладу, а тим паче встановлювати паркувальні автомати. 

Новий закон про зміни правил паркування спрямований на те, аби, по-перше, притягнути до відповідальності водіїв, що відмовляються сплачувати за паркування. А по-друге, контролювати власників таких майданчиків, а вони мають обладнати їх паркоматами і не ховатись від сплати коштів до бюджету. 

З активізацією бойових дій і наближенням небезпеки до Луганська колега з Донецької області написала: насамперед запасайтеся водою. А й справді! Залишитися в місті без центрального водопостачання — величезна проблема в будь-який час. А тут на вулицях стріляють! Тож вирушаю по воду, аби зробити запаси. Виявляється, тепер це заняття схоже на полювання.
Через бої на околицях Станиці Луганської другий день у місто не приїжджають водовози. Сусіди, «озброєні» пластиковими бутлями, так само кружляють мікрорайоном, шукаючи питну воду. Пункти продажу очищеної води закриті. Ми, обганяючи одне одного, прямуємо до супермаркету. Але це поки що паніка. У магазинах — шеренги п’ятилітрівок. Що ж, продавці будуть у виграші. 

Польова дорога, оторочена зеленим буйством пшеничного колосся, привела нас до одного із сіл, яке загубилося серед широкого запорізького степу. Озирнувшись навколо, не помітили жодної таблички з назвою населеного пункту. Тож довелося скористатися старим перевіреним способом — запитати дорогу в першого зустрічного. Це був хлопчина років десяти, який їхав узбіччям на велосипеді.

— Привіт, а чи є в селі військові? — відкривши вікно автомобіля, запитали ми у хлопця.

— Так! Ось там, за поворотом, побачите солдатів і танки, — по-дитячому щиро відповідає хлопчина, показуючи нам рукою напрямок руху. 

Про що мріють матері, дружини, сестри й кохані українських чоловіків, які їдуть на передову? Звісно ж, про те, щоб їхні рідні повернулися додому якнайшвидше живими й неушкодженими. А що для цього потрібно? Напевно, не в останню чергу те, щоб солдати мали якісне військове спорядження, яке пройшло перевірку на міцність.Так, днями журналісти стали свідками тестування нових бронежилетів українського виробництва на базі стрільбища однієї з військових частин Збройних сил України, дислокованої у селищі Данилівка Київської області.
Тир, де проводили випробування, розташований глибоко в лісі, де журналістів одразу зустріли місцеві «охоронці» — величезні зграї кусючих комарів. Але ми не здалися. 

Про це повідомив голова Держземагентства (ДЗА) Сергій Рудик під час брифінгу з журналістами перед «прямою телефонною лінією» Кабміну. Він нагадав, що 17 червня парламент рекомендував уряду в односторонньому порядку провести демаркацію держкордону з Росією. 

Свої пропозиції щодо того, як це можна зробити, ДЗА уже спрямувало у Кабмін і Президенту, повідомив очільник земельного відомства. За його словами, демаркацію кордону майже виконано на ділянках Україна — Білорусь та Україна — Молдова. А ось  на російському кордоні є проблеми. 

Якщо колись ринок нерухомості України в різних регіонах мав приблизно однакові тенденції і відрізнявся лише цінами та обсягами транзакцій, то нині його можна сміливо розділити на три сегменти за територіальною ознакою.
Так вважає президент Асоціації спеціалістів з нерухомості (ріелторів) — (АСНУ) України Сергій Злидень. За його словами, до першого сегменту належить більшість областей країни. Тут ситуація біль-менш стабільна і напряму залежить від стану економіки держави. Попит у цих регіонах є, але він вкрай низький. Другий сегмент — територія окупованого Криму, де об’єктами нерухомості цікавляться росіяни, але далі дзвінків справа не йде. Тут усі добре розуміють, що через невизначеність статусу півострова будь-які інвестиції там мають шалені ризики. Третій сегмент — ринок нерухомості східних областей, який існує, де-факто, в умовах ведення бойових дій.

Українські забудовники цього року масово переходять на будівельні матеріали вітчизняного виробництва. За інформацією директора проектів девелоперської компанії «НЕСТ» Віталія Грусевича, компанії, які зводять житло, використовують для цього уже понад 80% наших матеріалів. У першу чергу — цемент, пісок, метал, бетон. Тобто до них належать такі, для виробництва яких в Україні є вся необхідна сировина та не потрібно використовувати високотехнологічне обладнання.
Звісно, масово переходять на вітчизняні будматеріали компанії-забудовники, як то кажуть, не від хорошого життя. Так, з початку року їхні імпортні  аналоги подорожчали на понад 40%. Хоча, варто сказати, що і вітчизняні товари теж не тупцювали на місці: за п’ять місяців 2014 року вони зросли в ціні на 5—15%. 

Жителі східних районів України, тікаючи від тих жахіть, які нині звалилися на міста Донеччини і Луганщини, насамперед шукають прихистку у найближчих сусідів. Відтак немало їх виїхало на Дніпропетровщину. Там людей намагаються розташувати і розрадити. Про те, як це відбувається і якої саме підтримки потребують переселенці, «Урядовому кур’єру» розповів керівник управління проектами Павлоградського благодійного фонду «Горєніє», член коаліції Всеукраїнської безоплатної правової допомоги Денис ГРЕЧКО. Він безпосередньо займається розселенням і наданням допомоги тим, хто вибрався із зони бойових дій.  

Перебираючи домашній архів, натрапив на кілька світлин із середини 80-х років минулого століття, коли в серпневі дні випало відпочивати у славнозвісних Токарях-Бережках, що під Лебедином на Сумщині.

Запам’яталися насамперед цілюще соснове повітря і лагідна прозора вода Псла, на берегах якого проводили ледь не всі дні. Звісно, ті, хто потребував окремого лікування чи особливого медичного нагляду, отримували їх у повному обсязі. Так було тоді, так є і нині. З єдиною хіба що різницею: тепер міжгосподарський санаторій «Токарі» — суперсучасний оздоровчо-лікувальний заклад із новітньою медичною технікою і устаткуванням, комфортними умовами для проживання та іншими принадами, що урізноманітнюють будь-який відпочинок.