Щоб і на сході, і на заході, і в центрі України всі люди, які потребують допомоги та підтримки держави, отримали її, я можу з упевненістю стверджувати: у соціальній сфері ніхто не опустив рук. Навпаки, всі, хто взяв на себе зобов’язання допомагати людям, працюють сьогодні з подвоєною та навіть потроєною енергією, —наголосила міністр соціальної політики Наталія Королевська під час селекторної наради щодо стану соціальної сфери.

Позавчора ввечері нарешті знайшовся один із лідерів «Автомайдану» Дмитро Булатов. Знадобилося сім днів пошуків, зусилля не міліціонерів, а  однодумців та родичів, щоб знайти в селі Вишеньки Бориспільського району під Києвом безвісти зниклу вночі 22 січня людину. Чоловік ішов селом, стукаючи в усі двері, аж поки його впустив один з місцевих жителів. Від нього Булатов подзвонив друзям, які забрали його до Києва. «Автомайдан» обіцяв навіть винагороду за інформацію, яка допоможе в пошуках свого лідера. А один з його організаторів Олексій Гриценко на сторінці у Facebook звертався до телеканалів із проханням розмістити фото активіста й дати редакційні номери телефонів для зв’язку. Причетним до можливого викрадення він спрямовував такі слова: «Ми у будь-якому разі дізнаємося, хто за цим стоїть, і знайдемо. Дай Бог, щоб Діма був у доброму здоров’ї, і нам не довелося призначати винагороду за інші речі».  

Як відомо, українське законодавство не дозволяє мати подвійне громадянство, хоча й не передбачає істотного покарання за отримання паспорта  іншої держави. Цим цілком успішно користуються і заповзятливі громадяни, і сусідні країни. Днями в  електронній версії однієї з румунських газет оприлюднено міркування щодо необхідності захисту етнічних румунів, які проживають на території України. Мовляв, ми на порозі громадянської війни, і при можливому розподілі на проєвропейський захід і проросійський схід потрібно буде втрутитися.
 

Щоразу в передолімпійський час ми покладаємо великі надії на встановлення миру на землі. Про важливість олімпійського принципу для сучасної України годі й казати. Саме такий  настрій  панував у Холі чемпіонів НСК «Олімпійський» під час урочистих проводів української збірної на ХХІІ зимові Олімпійські ігри, які 7 лютого стартують у Сочі й покликані об’єднати мільярди людей з різних куточків планети.

Двигун машини через сильний мороз так і не вдалося запустити. А дуже холодне повітря, що стало густим, і лід на вулиці мимоволі нагадали про людей, яких цими днями негода застала в дорозі. Коли наші дороги справні, а взимку ще й очищені від снігу та льоду, ми їх не помічаємо. Але варто на них з’явитися ямам чи переметам — і ми відразу згадуємо шляховиків. І не завжди добрим словом.

А нині більшість із них, зокрема начальник Служби автомобільних доріг в області Анатолій Посполітак, у цей непростий час працюють фактично цілодобово. Бо буденного життя і руху десятків тисяч автомобілів волинськими трасами ніхто не скасовував. 

31 січня в свої володіння вступив Новий рік за східним (місячним) календарем. Це свято перехідне, воно припадає на перше число першого місячного місяця (у перекладі на традиційний григоріанський календар відбувається не раніше 21 січня і не пізніше 19 лютого). Як зустрічають його у «справжній Азії» (саме так називають Малайзію туристи)? Запрошуємо здійснити до країни вічного літа уявну новорічну мандрівку з гідом — посолом Малайзії в Україні ЧУА Теонг Баном. Говоритимемо з ним і про співпрацю між нашими державами, про  її перспективи.  

Серед художніх колективів, які вже впродовж десятиріч гідно репрезентують Україну та її пісенну культуру, на одному з чільних місць — знаменитий Поліський академічний ансамбль пісні і танцю «Льонок», яким з 1970 року беззмінно опікується Іван Сльота. Завдяки його таланту і подвижництву Житомир справедливо входить до нечисленного, на жаль, переліку пісенних столиць нашої країни, що стали форпостами української мови і культури.

Хоч фахівці постійно попереджають про перенасиченість ринку праці представниками одних спеціальностей, і дефіцитом інших, та під час вступу до вишів конкурс на так звані престижні факультети не зменшується. І не лише тому, що так багато молоді мріє про фах юриста, економіста тощо. Для багатьох головне насамперед здобути престижний диплом. А де працюватимуть — це вже інша річ. Бо робота за фахом «світить» далеко не всім, і тут навіть не важливо, який у тебе диплом. Це довели експерти Дослідницького центру Міжнародного кадрового порталу HeadHunter Україна. Вони під час дослідження з’ясували, що тільки 36% українських працівників трудяться за спеціальністю. 20% зауважують, що їхня робота пов’язана з отриманим фахом лише частково, а 44% довелось змінити професію. 

Сучасний ринок праці нагадує магазинний прилавок часів дефіциту: що доброго з’явилося — розібрали миттєво. І поруч завмерла черга в очікуванні нових надходжень.

За словами фахівців, нестача якісних робочих місць — головна проблема. У цих умовах, особливо на селі, незамінною стала участь безробітних у громадських та інших тимчасових роботах, які організовують місцеві райдерж?адміністрації, виконавчі органи місцевих рад. Такі роботи оплачуються на паритетних засадах з місцевих бюджетів та фонду загальнообов’язкового державного соцстрахування на випадок безробіття. Торік було задіяно майже 9 тисяч громадян, 4900 з них працювали на громадських роботах, які фінансувалися з використанням коштів місцевих бюджетів. Фактичні витрати органів місцевого самоврядування на цю справу становили понад 1,5 мільйона гривень.

У місті Суми цю подружню пару знають багато людей. І не лише тому, що обоє уславили себе довголітньою й плідною працею на ниві медицини, а й тому, що дружно, з любов’ю пройшли разом 68 літ, адже побралися у вересні 1945 року… Йдеться про сумських лікарів Ірину Костянтинівну Єгорову та Сумбата Тартатовича Капрельянца.
Із самого дитинства Іринці довелося переживати труднощі. Оскільки батько помер, коли їй виповнилося лише три рочки, увесь тягар виховання доньки ліг на плечі її матері — Єлизавети Євгеніївни, котра походила з дворянської родини, була людиною інтелігентною, освіченою — викладала російську мову та літературу в навчальних закладах Харкова. Про маму в Ірини Костянтинівни лише найкращі спогади.