У День Соборності та Свободи України Президент Віктор Янукович взяв участь в урочистому зібранні, яке проходило в Національному палаці мистецтв «Україна». Виступ глава держави розпочав із того, що наголосив: вимагатиме від уряду першочергової уваги до забезпечення соціальних та економічних прав громадян. «Завдання всієї української влади — щоб у 2012 році кожен українець відчув ефективність та результативність наших дій… Необхідно підвищувати виплати малозабезпеченим. Переконаний, що без твердих гарантій наших громадян жодні модернізаційні проекти не досягнуть успіху», — сказав він, додавши, що адресні доплати отримають цього року вчителі, лікарі, працівники культури, пенсіонери, малозахищені верстви населення.  

«Якщо молодь так природно спілкується вишуканою рідною мовою, після цього назве Україну Малоросією хіба що божевільний чи підлий», — подумала за кілька хвилин до прокатної прем’єри повнометражної художньої стрічки кінорежисера Михайла Іллєнка «ТойХтоПрийшовКрізьВогонь» у столичному Кінопалаці, почувши, як розмовляв з кимось за два крісла від мене молодий чоловік.  

26 січня у світі відзначатимуть Міжнародний день митника. Цей захід, безперечно, приверне увагу громадськості й до значущої ролі митниці в економічному і соціальному розвитку суспільства. Як повідомили в Урядовому контактному центрі, торік з урядової телефонної «гарячої лінії» на розгляд Державної митної служби України було направлено 172 звернення громадян. У тому числі 158 запитів, скарг та пропозицій з проблем митної справи.  

Уявімо потяг, де при посадці квиток пред’являти необов’язково. Вже в дорозі з’ясовується, що третина пасажирів вскочила «зайцем». Але замість того, щоб змусити їх оплатити проїзд, контролер вирішує «взяти касу» за рахунок тих, хто з квитками, і тут же підвищує вартість квитка. Законослухняні пасажири мовчки виймають гроші. Наступного разу «зайцем», ясна річ, їде кожний другий — і  проїзд дорожчає удвічі. Надто чесні знову покірливо платять — за себе, за надто розумних і пільговиків. При цьому ніхто не знає, скільки всього пасажирів, чи справні у потяга гальма і який взагалі його техресурс.  

Вітаю слова Президента Віктора Януковича про передачу цього року головних важелів впливу регіонам. У зв’язку з цим сідаю писати лист тим керівникам, які мають впроваджувати реформи на місцях. І слова мої вони мусять почути передовсім через призму не великого, та й не малого — майже 14 тисяч жителів — селища міського типу Коцюбинське.  

Найкращий сервіс — швидкий і ненав’язливий. Саме такої досконалості в обслуговуванні клієнтів прагнуть досягнути в усіх цивілізованих країнах. Це стосується і такого серйозного контролюючого органу, як митниця.  

На околиці села Ковалівка, що в Полтавському районі, є мальовничий куточок, який причаровує своєю красою кожного, хто тут побував. Милують серце ліс і річка, цілюще повітря і заповідна тиша. Божою волею ця краса сьогодні служить дітям. У цьому є заслуга і видатного педагога минулого століття Антона Семеновича Макаренка. 

Історичний центр Миколаєва вже близько 200 років прикрашає старовинна будівля — Будинок офіцерів флоту. З нього починається найстаріша вулиця міста — Адміральська, саме цю будівлю після Великої Вітчизняної війни миколаївці відновили першою, з цим будинком  пов’язана історія багатьох поколінь миколаївців. Втім, сьогодні назвати колишнє Морське зібрання окрасою міста, на жаль, не можна. Адже будівля має вигляд майже такий, як після війни.

Цей храм (колишній костел Ордену єзуїтів) у центрі Львова — пам’ятка архітектури національного значення і разом з іншими об’єктами Львівського історико-архітектурного заповідника понад десять років тому внесений до Списку світової культурної спадщини ЮНЕСКО.
Йому пощастило більше, ніж іншим духовним святиням Галичини: понад 60 років у ньому було книгосховище Національної бібліотеки імені В. Стефаника НАН  України. 

Хтось, прочитавши заголовок цієї публікації, здивується: мовляв, якась нісенітниця. Тільки не жителі одного з поважних за віком міст Луганщини, що веде свій родовід з 1772-го, — Олександрівська. Вони в цій, вибачте за слово, абракадабрі постійно живуть, їздять на роботу, водять діток до школи чи дитсадка, отримують такі-сякі комунальні послуги та ще й один раз тепер вже на п’ять років обирають собі владу. Бо за статусом це місто з 10-тисячним населенням, яке разом з двома селищами, що входять до його складу (?), є частиною іншого міста — Луганська. Тобто, хто кому кум, а хто сват, кількома словами не поясниш.