Щовересня жителі міст змушені звикати до тисняви у громадському транспорті — з’їжджаються студенти. А для спудеїв, які не паркують власні авто під корпусами вишів, тиснява в маршрутках — не найстрашніше. Важливіше, де взяти гроші на прожиття чи навчання.

Уже забули інцидент перед початком навчального року, коли молоді громадські активісти запустили тортом у заступника міністра фінансів Сергія Марченка, протестуючи проти скасування стипендій. Студенти мають право на протест (щоправда, не зрозуміло, чому незаможні дітки тортами розкидаються), але ж пам’ятаємо їхнє гасло: «Гроші на стипендії, а не на війну». Цей некоректний заклик викликає сумнів у не замовному характері акції. Бо нині наголос роблять не на фінансових проблемах студентів, а саме на війні. 

Пошуки відповіді на запитання, чому паралімпійська збірна України настільки перевершила своїм виступом здорових фізично учасників Олімпіади в Ріо, мали б уже припинитися.  Вона на поверхні: у суспільстві, де поява кожного нового пандуса чи звукового світлофора подається як непересічна подія,  влаштування людини з інвалідністю на престижну роботу, радше, виняток, а можливість самотужки пересуватися в громадському транспорті — подвиг,  спорт — це єдина можливість тих, хто має особливі потреби, жити, а не животіти.

Кожен із десяти змагальних днів української збірної на XV Паралімпійських іграх  доводив, що люди з інвалідністю поки що роблять для держави більше, ніж держава для них. Згадаємо найяскравіші моменти. 

Видавці й читачі перегорнули останню сторінку найочікуванішого в Україні книжкового форуму — львівського, який упродовж багатьох років є одним із визначальних культурних брендів міста Лева. Організаторам і учасникам ще належить проаналізувати рівень його проведення: важливо не лише назвати кількісні параметри, а передовсім визначити ті головні набутки, якими запам’ятається і збагатить шанувальників книги ХХІІІ Міжнародний форум видавців. Прикметно, що він не просто став довгожителем, а надійно прописався серед найпрестижніших аналогічних книжкових ярмарків Європи, поступаючись за окремими параметрами франкфуртському чи варшавському (їхній вік набагато поважніший) щодо комфортності, розкрученості, але аж ніяк не за рівнем зацікавленості. 

13-та щорічна зустріч Ялтинської європейської стратегії (YES) «Світ, Європа та Україна: шторми змін» відбувалася з 15 по 17 вересня. Цей захід був цікавим для понад 350 провідних політиків, дипломатів, бізнесменів, громадських діячів, експертів із двох десятків країн світу. Пленарні засідання та спеціальні секції форуму відбулися в стінах Національного культурно-музейного комплексу «Мистецький арсенал». Прем’єр-міністр Володимир Гройсман там тримав слово суботнім ранком. Він заявив, що ключове питання для всього демократичного світу у зв’язку із російською агресією проти України таке: «Хто наступний?»

Глава уряду пояснив, що військова агресія на Донбасі не є конфліктом Росії з Україною. До цього питання потрібно застосовувати глобальніші виміри. «Борються два світи: один демократичний, а другий не розуміє, що таке демократія. І тому зараз це виклик для всіх демократичних країн сучасного світу, які вважають, що цінності не можна змінювати силою, що за цінності треба боротися», — наголосив Прем’єр. 

Обраний 8 вересня голова Рівненської обласної ради Микола Драганчук — на політичному олімпі краю людина відносно нова. Значно краще його знають у Сарненському районі, де очолював редакцію районної газети «Сарненські новини», а минулих 5 років був головою районної ради.

Про те, що було й що буде далі, ми розмовляємо з Миколою Драганчуком у його робочому кабінеті. 

У  Запоріжжі підписано меморандум про співпрацю між обласною владою, містами Запоріжжя, Мелітополь та Бердянськ із проектом «Зміцнення спроможності українських територіальних громад до прийняття внутрішньо переміщених осіб в Україні», який реалізує Німецька федеральна компанія Deutsche Gesellschaft fur Internationale Zusammenarbeit (GIZ).

Співпрацю в межах проекту протягом 2016—2019 років здійснюватимуть у напрямі підвищення якості надання послуг, попит на які зріс у зв’язку зі збільшенням кількості переселенців; сприяння діалогу та проведенню заходів з урахуванням потреб вразливих груп населення в приймаючих громадах; поліпшення взаємодії органів влади, місцевих громад, громадських організацій та волонтерів. 

Село — не місце, де до влади можуть допустити «парашутиста» або «варяга». На відміну, приміром, від кандидатів у народні депутати чи навіть в обласну раду, яким через ЗМІ та агітацію можна створити привабливий імідж, сільська громада повірить лише тому, кого знає не один рік і хто має авторитет і повагу. А з огляду на те, що в селі кожен крок і кожен вчинок на видноті, потрібно мати справді бездоганну репутацію та відповідні дані, щоб очолити громаду. Але навіть у разі підтримки твоєї кандидатури більшістю односельців це ще не гарантія безпроблемної роботи у майбутньому. Адже частина тих, хто на виборах, приміром, віддав свої симпатії іншим кандидатам, не проти ускладнити життя переможцеві та нівелювати позитив у його діяльності. Іноді з меркантильних або особистих мотивів. Керівники зі стажем у таких ситуаціях діють за принципом «Бути добрим для всіх неможливо». А як ведеться тим, чий стаж на посаді очільника сільської громади не сягнув ще й року? 

Торік майже 11 тисяч киян захворіли на злоякісні новоутворення, майже п’ять тисяч померли від них. Про те, як ведуть боротьбу за кожне життя та що заважає цьому, говоримо з головним лікарем Київського міського клінічного онкологічного центру Олександром КЛЮСОВИМ. 

«Вашу вавку треба намастити», — сказав лікар і вийшов. За хвильку до палати зазирнув його колега і виніс власний вердикт: «Забинтувати». Потім з’явився черговий лікар і скасував призначення своїх попередників, приписавши відкрити уражену ділянку і приймати сонячні ванни. «Та ні, тут треба пити пігулки, і само минеться», — категорично висловився наступний ескулап.

«Пробі! — заволав пацієнт. — Я не знаю, кого слухати, нехай хтось один лікує!» «Ні, хтось один не може, — заперечив завідуючий відділенням. — Хто вільний, той до вас і підходить!» 

Не існує стовідсоткової безпеки від природних катастроф, які періодично загрожують людству. Експерти припускають, що лише в Україні щороку виникає від 100 до 300 надзвичайних ситуацій природного походження. Серед них розрізняють такі види стихійного лиха: землетруси, повені, селеві (гірські) потоки, зсуви, снігові замети, виверження вулканів, обвали, посухи, урагани і бурі. До подібних нещасть у низці випадків відносять також пожежі, особливо масові лісові й торф'яні.

Природні катастрофи страшні не тільки людськими жертвами, вони можуть нанести колосальні збитки, розмір яких залежить не тільки від інтенсивності цих катастроф, але й від рівня розвитку суспільства та його політичного устрою.