Рідне телебачення, в усякому разі його блок новин, аж ніяк не сприяє підвищенню оптимізму глядачів. До такого висновку дійшли не соціологи, а автор після довільного опитування півсотні людей. Хоч і без анкетування зрозуміло: з боротьбою за увагу глядача в телеканалів явні (й однакові) перекоси.
Стрічки новин більшості продавців інформації справді нагадують, даруйте за каламбур, патронні стрічки кулемета. Не про швидкість передачі йдеться, а про вбивче спрямування повідомлень.

Здавалося б, яке відношення має стан сільських доріг до демографічної ситуації в області? Безпосереднє. Тому що від своєчасності доставки хворого до лікувального закладу часто залежить його життя. Тож нинішня реальність ставить перед фактом: розв’язати проблеми медицини, зокрема в сільській місцевості, неможливо без вирішення соціальних питань.  

Бажання швидко подорослішати в сучасних дітей, як я нещодавно  з’ясувала, спілкуючись із вихованцями Малої академії наук, полягає не лише в наслідуванні поведінки старших, недитячому зовнішньому вигляді і ревному захисті самостійності, а й в усвідомленні своїх можливостей і місця у суспільстві.
Фаділа Блалі навчається в 10 класі однієї зі столичних гімназій. Спокійний голос, лагідні риси обличчя видають у ній добру людину. На перший погляд, звичайна дівчина. 

Уродженець Івано-Франківщини, нині громадянин Великобританії Володимир Луців переміг на Євробаченні понад півстоліття тому.
Щоправда, 1961 року міжнародний конкурс виконавців естрадної пісні, наступником якого і стало Євробачення, називався «За чашу Європи». А здобув перемогу Тіно Вальді (сценічний псевдонім співака), яка принесла йому світову славу, в бельгійському місті Ноклезіт. З 82-річним співаком, музикантом, громадським діячем ведемо мову про його непросте життя. 

Знаєте, що об’єднує Джона Сіну, Білла Гейтса, Андрія Шевченка та поліського вчителя фізики й інформатики, директора невеликої сільської школи Івана Михайловича Погорілка? В моїй історії — результати анкетування, запропонованого старшокласникам Носелівської школи на Чернігівщині: саме цих людей хлопці й дівчата назвали найуспішнішими — такими, на яких хочуть бути схожими… Причому під словом «успіх» школярі мали на увазі самореалізацію.   

…Позаторік доньку колеги вкусив пес. Дякувати Богові, вони відбулися лише великим переляком та маленьким шрамом на її ніжці. Та й лікарі заспокоювали: не хвилюйтеся, мовляв, у Києві вже 20 років не було випадків захворювання тварин на сказ. І ось на тобі — минулого місяця вперше за два десятки років киянку вкусив собака, хворий на сказ. Зважаючи на те, що це захворювання смертельне, «УК» вирішив дослідити, де проходить межа між панікою та реальною проблемою.  

Завдяки цьому технічному прориву понад 95% українців зможуть безкоштовно приймати на індивідуальні антени чи антени колективного користування 32 телевізійні програми: 28 — загальнонаціональних мовців та 4 — місцевих (регіональних). При цьому той стандарт, який у нас прийнято, дає змогу телекомпаніям переходити на трансляцію програм високої роздільності. Для порівняння:  росіяни розбудовують цифрову мережу з 8-ми безкоштовних каналів.  

«Великий Перевіз» — ідеологія мистецького проекту і назва села біля річки Псел на Полтавщині. Там понад два десятиліття час від часу мешкають київські художники Тамара та Олександр Бабаки. Вони запрошують у своє обійстя художників різних генерацій і творчих уподобань. Про цей гоголівський край, здавна облюбований художниками, Олена Бабенцова висловилася так: «Буйна розкидиста природа прагне вивалитися за рамки формату». Митці втримують на полотні зникаючу культуру, минаючий час у містичних шатах дня і ночі, в спалахах духу, в пристрастях кольору, у ворожінні ліній та плям. Енергії, пульсації, експресії…

На базарчику в Єнакієвому, де городяни продають різноманітний крам, група донецьких письменників зупинилася біля імпровізованої розкладки з художніми книжками. «А Жуковський у вас є?» — напівжартома запитав один з літераторів. «Якщо вам потрібно, зараз дістанемо» — зраділа потенційним покупцям продавчиня. І відразу уточнила: «А який потрібно: отой чи наш?..»
Ми перезирнулися. По-перше, далеко не кожне промислове місто Донбасу має серед своїх почесних громадян сучасного письменника. 

 Їм обом по 52, народилися й росли недалеко один від одного — в селі Широкий Луг на Тячівщині та в місті Хуст, які на початку XX століття, коли закарпатські землі входили до Угорського королівства, належали до однієї адміністративно-територіальної одиниці — найбільшого за площею комітату Мараморош. Наприкінці того ж століття це дало право М. Дочинцю написати про їхнє з П. Мідянкою побратимство статтю з промовистою назвою: «На Мараморош Бог поклав перо».