Нині проблема, яка виникла внаслідок бар’єрів, виставлених Росспоживнаглядом на шляху експорту до Росії продукції трьох українських сироварних заводів, обсмоктується, так би мовити, з усіх боків та екстраполюється на політичні  відносини між Україною і Росією. А прізвище керівника цього наглядового органу Геннадія Онищенка в українських ЗМІ останнім часом згадується частіше, ніж глави зовнішньополітичного відомства РФ Сергія Лаврова.

Спецперевірка, як мовиться, на порозі, а її організація  ще рясніє багатьма «білими плямами». До такого висновку дійшли учасники  першого в цьому році засідання Ради керівників кадрових служб центральних органів виконавчої влади при Національному агентстві з питань державної служби, яке відбулося 14 лютого.
Тож запитань від учасників зібрання виявилося так багато, що головуючий на зібрання  В’ячеслав Толкованов звернувся до присутніх із проханням подати їх у письмовому вигляді, аби представники передбачених Указом Президента України від 25 січня 2012 року відомств, які мають здійснювати цю роботу, могли узагальнити проблеми і докладно пояснити шляхи їхнього розв’язання безпосереднім виконавцям — кадровикам. 

Минулого року в друкованих і електронних виданнях було чимало критичних виступів на адресу УДППЗ «Укрпошта». Особливу увагу Асоціації філателістів України привернули публікації в часописах «Урядовий кур’єр» (Де українська марка?, 17.05. 2011 р.) та «Літературна Україна» (За глечиками гетьманів не видно, 29.09.2011 р.) про дефіцит у країні поштових марок.  

Відтепер Державтоінспекція  стала чи не найбільшим другом комерційних банків: її працівників зобов’язали у разі виявлення транспортного засобу, який  перебуває в розшуку за несплату кредитів, одержаних від комерційних банків, негайно затримувати його та доставляти на спеціальний майданчик або стоянку.  Саме уряд своєю постановою від 25 січня 2012 р. за № 54 «Про внесення змін до постанови  Кабінету Міністрів України  від 17 грудня 2008 р. за №1102 «Про затвердження Порядку тимчасового затримання та зберігання транспортних засобів на спеціальних майданчиках і стоянках» закріпив такі правила.

— Ми споживаємо набагато менше гарячої води, ніж нам нараховують за неї до сплати. Як і більшість ОСББ в Києві, маємо (точніше, мали до 1 січня цього року) колективний договір об’єднання з «Київенерго» на постачання теплової енергії. Кошти від мешканців надходили до ОСББ, і воно перераховувало їх у «Київенерго». Майже 80% помешкань мають квартирні лічильники, люди платять лише за спожиту гарячу воду. Але «Київенерго» нам рахує за своїми методиками, ігноруючи ці лічильники. Де брати кошти на покриття різниці, тобто того, чого люди не спожили? Але «Київенерго» це не цікавить. Воно пред’явило до нас позов на 100 тис. грн боргу, плюс ще 40 тис. грн інфляційної складової, штрафних санкцій... 

У світі День святого Валентина відзначають ще з XVI сторіччя. Хоч шанувати таке велике почуття як Кохання почали значно раніше, приміром, римляни в середині лютого святкували фестиваль еротизму, який іменувався Lupercalla на честь богині кохання.
Щоправда, в Україні це свято не набуло масового характеру, тому й досі його вважають одним з найсуперечливіших. Для одних — це додатковий привід порадувати кохану людину подарунком, для інших звичайний календарний день.

Морози та снігопади, що завітали до нас у другій половині січня, спочатку потішили українців: що ж це за зима без снігу та з плюсовою температурою? Проте радість тривала недовго. У перші дні лютого стовпчик термометра подекуди падав нижче -30 градусів, а потужні хуртовини частково паралізували інфраструктуру країни. Прориви труб, обриви на мережах електропередач, кучугури на автодорогах та ожеледиця на тротуарах додали клопоту не тільки пересічним громадянам, а й комунальникам, медикам та працівникам Міністерства надзвичайних справ, які рятували людей з холодних пасток як на вулиці, так і у власних домівках.  

 Ця історія достойна голлівудських фільмів. На жаль, поки що з невідомим фіналом. Пекельна пожежа, що сталася на обійсті родини Данилів у минулі вихідні у віддаленому гірському селі Долинівка Сколівського району, що на Львівщині, забрала життя трьох дорослих і двох дітей. Життя єдиного 11-річного Андрійка, що вижив, але отримав 80% опіків тіла, рятуватимуть у бостонській клініці, де свого часу лікувалася Надійка Овчар. Ця українська дівчинка винесла свою сестричку з палаючого будинку і теж постраждала від вогню…

Цей день мало чим відрізнявся від інших. У гірських селах вечоріє швидко. А Долинівку ще й снігами замело та дошкуляли люті морози. В таку погоду на вулиці довго ніхто не затримується. Родина швидко впоралася по господарству: нагодували худобу, все позакривали на ніч, аби живність у стайні не мерзла. Діти, як завжди, ввечері сиділи у діда й баби: у літній кухні було тепло і затишно, та й гуртом — веселіше.

Не те, що у дерев’яній хаті (у гірському карпатському краю тільки з дерева й будують, бо все ж дешевше за цеглу обходиться) — хоч скільки б дров  спалив, усе одно прохолодно. А в люті морози ще й вітер швидко видуває тепло.

…Знайти це підприємство було непросто. Навіть у супроводі «галузевого» керівника місцевої держадміністрації. Покружлявши нашою редакційною машиною засніженими дорогами поміж десятків приміщень колишніх складів будівельних трестів, які 25 років тому зводили тут з нуля місто Славутич, потрапляємо нарешті на контейнерний завод. Його повна назва — «Комплекс з виробництва металевих бочок і залізобетонних контейнерів для зберігання радіоактивних відходів ДСП «Чорнобильська АЕС». Він належить до інфраструктури, потрібної для виведення ЧАЕС з експлуатації. Як і завод з переробки рідких радіоактивних відходів (ЗПРРВ) та завод з переробки твердих радіоактивних відходів (ЗПТРВ). Перший розташований власне на атомній станції, другий — практично поряд із його промисловим майданчиком. Тобто за 60—70 кілометрів від Славутича. Запам’ятаймо ці цифри. 

Пройшло трохи більше, ніж  півроку з часу вступу в дію Закону «Про доступ до публічної інформації» (з травня 2011-го), як прискіплива громадськість уже наприкінці минулорічної осені  почала досліджувати його виконання. Адже йдеться не про пересічний законодавчий документ, який зачіпає невелике коло зацікавлених: звертатися за інформацією, що має суспільний інтерес, і отримувати її має право будь-який громадянин.  

Незайве згадати, що народжувався він у боротьбі і муках. Та головне — його довгоочікувана з’ява знаменувала з одного боку перемогу вітчизняного громадянського суспільства, що добивалося  від чиновників, яких воно утримує своїм коштом, відкритості й прозорості. А з другого, засвідчила:  вітчизняна влада,   зрештою, зрозуміла, що декларації про європейський вибір потрібно підтверджувати створенням механізмів реалізації права кожного на доступ до публічної інформації.

У результаті такого дослідження на світ з’явився аналіз виконання центральними  та місцевими органами влади згаданого вище закону і привід  поговорити про його ефективність.