Попередній діагноз — гострий гастроентерит, харчова токсикоінфекція.

«Дітей привозять і приводять з учорашнього дня. Всі вони – учні 1 — 4 класів віком від 7 до 10 років. У шкільній їдальні вони їли борщ, гречану кашу, рогалик з повидлом та чай», — розповів головний лікар Краснодонської центральної міської лікарні № 2 Григорій Расторгуєв.

Голова КМДА Олександр Попов ще на початку місяця вимагав від столичних посадовців, аби своєчасний безаварійний початок опалювального сезону став для Києва правилом, а не винятком. І оголосив «війну» тим, з чиєї вини стануться прориви та відключення гарячої води.  

Де таке видано, щоб у нашому технологічному світі загубилося ціле село? Та не якийсь там хутір на дві хати у глибині поліських лісів, а повноцінний населений пункт із п’ятсотрічною історією, 150 дворами та 300 жителями, розташований, можна сказати, в центрі області. І зветься він Домашлин.  

Перебираючи власні архіви, звернув увагу на пожовклу від часу копію листа молодої мами двох дітей до редакції обласної газети, яка обурювалася тим, що жителям селища Орбіта під Чигирином доводиться возити дітей у садок за тридев’ять земель, у районний центр. Зараз? уже не пам’ятаю, як розв’язалася порушена проблема, але в око впала дата: був початок 1986 року. Тобто книга життя Чигиринського краю відкрилася якраз на тій сторінці, де одна з великих, як тоді казали, ударних будов минулого століття, була в розпалі, хоча справді великою так і не стала.  

Намарне гадати, що відрізане не болить. Надто коли йдеться про нагле примусове позбавлення громадян їхньої малої вітчизни, пояснюване незрозумілою «політичною доцільністю», як це сталося зокрема з жителями 63 сіл Тернопільської, Чернівецької, Хмельницької та Вінницької областей, які в 1981 році підлягали переселенню у зв’язку з будівництвом гідроелектростанції у селі Ожево (тепер Дністровська ГРЕС).   

12 жовтня вже на під’їзді до Сарн зустрічаю пости ДАІ. У місті вони — на кожному перехресті: блокують під’їзди до районної державної адміністрації, яка сусідить із приватним житловим сектором. Саме він прикував увагу українців в останні кілька діб: усі очікували, чим же завершиться доля небезпечної знахідки часів Другої світової.  

Сонце йде, як кажуть, не до Великодня, а до Різдва, отже, стає дедалі холодніше. Розпочинається опалювальний сезон. Та навіть якщо й подадуть тепло в будинки — ще не факт, що буде тепло у вашій конкретній квартирі. Буває таке: ви і вікна на зиму заклеїли, і вхідні двері загерметизували – одне слово, зробили все, від вас залежне, щоб не мерзнути, — але в кімнатах все одно прохолодно. Бо батареї ледве теплі. Тож доводиться вмикати газові духовки чи діставати обігрівачі… Зате в квитанціях на оплату той «недогрів» ніяк не буде відображений — нарахують «на повну».

Про захист вітчизняного товаровиробника як основного джерела багатства країни на різних рівнях говорять багато і правильно. То чому досі він почувається у рідній країні мов безбатченко? Карколомна система оподаткування, безконечне зростання цін на енергоносії, мінливе законодавство… А тим часом більш щасливі у цьому сенсі виробники інших країн освоюють наші ринки.  

Одеська війна — так часто називають у пресі гучну операцію зі знешкодження кілерів — обростає новими подробицями та свідченнями, котрі можуть зробити й без того скандальну справу ще більш скандальною. У мережі Інтернет, зокрема на сайтах інформаційних агенцій, з’явилося аматорське відео про загибель лідера злочинного угруповання, найманого вбивці Аслана Дикаєва. Із запису випливає, що кілера застрелили, попри те, що він був готовий здатися. Цей скандальний ролик нібито знімали з вікон одного із гуртожитків Одеської національної юракадемії. Автор відео наразі не відомий.

Нинішні відносини офіційної Москви з офіційним Києвом продовжують нагадувати діалог людей, які розмовляють різними мовами. Майже півроку тому Президент України  на сесії ПАРЄ чітко зазначив, що  для нашої країни  «...входження до Митного союзу Росії, Білорусі та Казахстану сьогодні є неможливим». Після цього керівництво держави неодноразово і публічно підтверджувало незмінність курсу на євроінтеграцію.

Однак у Москві  вдавали, що нічого не чують, і продовжували наполегливо «запрошувати» нашу країну приєднатися до Митного союзу.