Прошу слова

  • Олена ОСОБОВА

    Тестування художніми образами

    У Луганську вшосте зруйнована скульптура «писанкового лева» — подарунок громади міста Львова. Якщо раніше хулігани відбивали леву лапи і крали у нього м’яч, то цього разу пам’ятник був знищений повністю.

    Однак міліція нарешті зітхнула з полегшенням — відео з камер спостереження показало, що вандали ні при чому: скульптура стала жертвою погодних умов та вібрації дороги від проїжджаючого автотранспорту. До того ж, кажуть, цілком можливо, що лев постраждав, бо був виготовлений з м’яких матеріалів і не армований. 

  • Євдокія ТЮТЮННИК

    «Підвішена кава» – мов ялинкова іграшка

    Анекдот про те, як у сніговій кучугурі плаче Дід Мороз, котрий сам у себе не вірить, дуже чітко відображає нашу дійсність: ми стали невиправними реалістами і прагматиками. Не надто віримо у добрі наміри інших людей, від життєвих несподіванок очікуємо лише прикрощів і зайвих клопотів, тому, схоже, ніхто вже не уповає на дивовижне «А раптом?..». Те далеке, дитяче сподівання на чудесні події, на щось безмежне і радісне, що прокидається у кожному з нас перед Новим роком, тане разом з очікуванням справжньої різдвяної погоди.

  • Іван ШЕВЧУК

    Мільйони — на ефір, чи на вітер?

    Коли дізнався, що уряд наступного року збирається кинути не багато не мало — 350 млн грн — на розвиток цифрового телебачення, я чомусь не поспішав радіти за своїх колишніх колег по телерадіоцеху. Бо за півтора десятка років роботи у системі держтелерадіо мав не одну нагоду пересвідчитися, наскільки недолугою є наша держава при створенні чи модернізації масових комунікацій.

  • Тетяна МОІСЕЄВА

    Ми є тим, що ми їмо

    Достеменно невідомо, хто з древніх мудреців прорік цю сентенцію, проте сучасна людина її, здається, трохи призабула.  За що часто платить власним здоров’ям. 

  • Петро НЕСТЕРЕНКО

    Чи здолаємо кризу доброти і сердечності

    Щоразу, коли випадає нагода побувати в Ромнах, вибираю хоч кілька хвилин, аби завітати до школи-інтернату, де біля входу стоїть бронзова фігура жінки, ім’я якої відоме далеко за межами України. А потім крокую вулицею Інтернаціональною, де на будинку прикріплена меморіальна дошка: «В цьому будинку жила з 1946 по 1959 рік людина великого серця Олександра Аврамівна Деревська, яка виховала 48 дітей різних національностей».

  • Інна ОМЕЛЯНЧУК

    Небезпечний дефіцит... радості

    У моїй журналістській практиці був такий випадок: довелося розслідувати смерть солдата на операційному столі військового госпіталю під час, здавалося б, банальної операції з видалення апендициту. З’ясувалося, що 19-річного хлопчину зарізав не хірург — його вбив надвисокий рівень цукру в крові. Про «солодку» хворобу не знав він сам, її, на превеликий жаль, не виявили й лікарі. Прихований цукровий діабет змусив чийогось сина надто рано переступити межу вічності.

  • Віктор ШПАК

    Пам’ять за рознарядкою, або Власне ім’я — до одного місця?

    Так склалося, що строкову військову службу я проходив у гвардійському Коростенсько-Померанському п’ятиорденоносному полку. Горе було тому гвардійцеві, який не міг без запинки перелічити назви всіх цих нагород та розповісти, за що вони вручені. З часом розумію, що ця вимога була правильною, бо з поваги до історії рідної бойової частини починались гордість за свій полк і прагнення стати гідними його слави.

  • Олег ЧЕБАН

    А «рушниця» таки вистрілила!

    Коло сільського клубу лежала мінометна міна. Цій знахідці ми дуже зраділи, бо було нам лише по 7 років. Тож взяли її та йшли в балку... зайців полювати. Відразу за селом нам трапився дядько Петро: на День Перемоги він дозволяв торкнутися до нагород, які сяяли на його піджаку. Але тепер, побачивши нас із цією «рушницею», він чомусь аж зблід. Неквапливо фронтовик підійшов упритул до старшого та якось ловко взяв міну в свої руки. А потім сказав таке, що нас вітром здуло.

  • Олена ОСОБОВА

    Чесність накладів — запорука виживання?

    День розпочався з переговорів про рекламу. Йшла в адміністративну будівлю. Поряд з нею дівчина, як завзятий зазивайло, зі стосом різнобарвних газет, попросила, щоб і я взяла в неї одну. Високопоставлений чиновник заявив, що інтерв’ю готовий надати лише виданню з накладом, що перевищує сотню тисяч примірників. Поверталася на робоче місце і знову та сама дівчина попросила взяти ще одну з того-таки барвистого друкарського стосу. Мабуть, важко розповсюдити великий наклад. А сама подвійна зустріч із розповсюджувачем — випадковість?

  • Владислав КИРЕЙ

    Отрута на харчоблоці

    На харчоблоці та складі загальноосвітньої школи села Антонівка Шполянського району контролери знайшли … отруту для мишей і пацюків. Власне, фактів антисанітарії, безвідповідального ставлення до організації харчування школярів у навчальних закладах Черкащини під час спільної перевірки прокуратури й санітарної служби виявлено більш ніж досить. У згаданій вище школі картопля у підсобці зберігалася разом із фарбами та іншими хімічними речовинами.