Є ще в Україні міста й села, де панують радянські принципи обслуговування клієнтів. У цьому довелось особисто переконатися. 

Нещодавно відпочивала на дачі, яка розташована в селі на Черкащині, і в мене розболівся зуб. Щоб не переривати відпустку і не їхати до Києва, вирішила навідатись у сусіднє село, де є стоматологічний кабінет. Тим паче, що сусіди вихваляли лікаря і зазначали, що вартість стоматологічної послуги тут значно нижча, ніж у столиці. Одне «але»: до амбулаторії можна дістатись автобусом, який їде о восьмій ранку. Тривалість поїздки 10 хв і вартість 1 грн, але лікар приймає з десятої години. Інакше до лікарні доведеться йти пішки і витратити на це не менше години.

Вирішила їхати. Діставшись до заповітного кабінету значно раніше, виявилась... другою в черзі. Що ж робити, чекаю. Проте коли годинник показав 10:00, лікарка не з’явилася, натомість черга виросла до п’яти людей. Щоправда, одна з потенційних пацієнток як тільки прийшла, одразу ж зазначила, що вона колишня працівниця цієї лікарні, тому обслуговуватиметься поза чергою. На запитання-зауваження тих, хто сидів у черзі, мовляв, усі ми чекаємо вже не першу годину, у відповідь почули, що тут так заведено. Тож залишилося мовчати в очікуванні лікарки, яка з’явилась із... 20-хвилинним запізненням.

Розпочався прийом. Проте після того, як із кабінету лікаря вийшла перша пацієнтка, туди зайшла екс-працівниця і ще одна «позачергова» дівчина. І тут почалося найцікавіше. Через 10 хвилин із кабінету вийшла дівчина, а ось колишня колега «застрягла», як потім з’ясувалося, надовго. Натомість лікарка залишила своє робоче місце. Сміючись, вона разом із пані в білому халаті кудись почимчикувала — повз чергу хворих.

Мій терпець урвався, а зубний біль ніяк не вгамовувався, тож вирішила пройтися за лікаркою і з’ясувати, які ж важливі справи її відволікли. Тим паче, що запримітила двері, за якими вона зникла. Це було одноповерхове приміщення з розчиненими вікнами.

Тож імітуючи прогулянку стежкою, йду повз вікна цієї будівлі і, наче випадково, зазираю всередину. І що бачу? Лікарку, яка сидить за столом і щось смачне наминає. Прикликавши на допомогу все своє терпіння, з останніх сил утримуюсь, щоб у відчинене вікно не сказати все, що думаю про таку поведінку. Йду і мовчки сиджу в черзі.  Хоч годинник показує початок 12-ї.

Через 20 хвилин, проходячи повз чергу, лікарка розповіла, мовляв, нам доводиться чекати її через те, що дітей потрібно приймати поза чергою. І взагалі спочатку йдуть ті, хто прийшов за попереднім записом, а потім — усі інші. Мабуть, борщ, яким пахло від лікарки, теж «прийшов» за записом.

Ще через 30 хвилин із кабінету вийшла колишня колега з невдоволеним виглядом. Мабуть, не дуже приємно сидіти в кріслі у стоматолога із відкинутою головою та роззявленим ротом і чекати, коли ж пані лікарка прибудуть.

Моя черга надійшла аж після полудня. Нарешті зуб мені полікували. Щоправда, лікування виявилось не таким уже й дешевим, приблизно на 30% менше, ніж у столиці. Ось лише обладнання в сільській амбулаторії істотно відрізняється від столичного, та й ставлення лікарів до пацієнтів теж інше. Не кажу вже про витрачений час. До речі, за години очікування можна було дістатись до Києва й полікувати зуб. Та й київські стоматологи куди уважніші від сільських. І подібного ставлення до пацієнтів собі просто не дозволяють. Інакше такий візит може виявитись останнім, а за клієнтів у містах борються. Може, і в селі потрібно відкрити ще один стоматологічний кабінет, щоб лікарі між собою конкурували?!