Прошу слова

  • Олеся ЛИМАРЕНКО

    А за що нам вас поважати?

    Знайома до болю картина. З настанням літа в наші багатоквартирні будинки приходить так зване планове відключення гарячої води. Комунальники пояснюють: мовляв, необхідно все перевірити перед настанням осінньо-зимового періоду, підремонтувати, облаштувати.

    Десять обіцяних днів (зазвичай вони розтягуються на два-три тижні) ми терпимо незручності, заспокоюючи самих себе, що вони швидко минуть. Хоча побачити майстрів у цей проміжок часу в підвалі свого будинку випадає далеко не кожному. Найчастіше вони просто не з’являються і, відповідно, нічого не роблять.

  • Світлана ГАЛАУР

    Під прицілом — мисливці тихого полювання

    Кошик з неймовірно величезними грибами в руках молодої пари, що прямувала повз ставок, привернув увагу відпочивальників. Не щодня на березі  водойми можна побачити таку  розкішну «здобич», тож окремі пляжники кинулися до щасливих любителів тихого полювання зі словами: «Покажіть!»

  • Любомира КОВАЛЬ

    Куди зникли... котлетки?

    Переконана, що більшість киян і досі пам’ятають сумний інцидент двомісячної давнини, коли понад 50 осіб отруїлися курми-гриль, купленими у кулінарії одного з великих супермаркетів столиці. Випадок і справді кричущий. 

  • Микола ПЕТРУШЕНКО

    Доношуємо вживане, доїдаємо вибракуване

    Я хочу тебе побачити – скажи мені щось, давним-давно висловив побажання мудрий Сократ. Сьогодні просити не треба. Водопади слів падають цілодобово з усіх можливих джерел. І не лише з простих. Найчастіше – з дорогих вуст політиків. Так званого пісенного параду, який претендує на культурну програму. Перші лише обіцяють і видають бажане за реальність. Принцип там один: говорити те, що люди хочуть чути. Виконавці, як вони самі вважають, зіркової естради, так би мовити, підбивають підсумки роботи політиків. Тобто фіксують те, що проросло з обіцянок. 

  • Павло КУЩ

    Чотири танкісти і кіт?

    «Чорти тебе принесли!» — було написано на обличчі керівника дільниці «Донецькміськгазу». Бо він був не у захваті від ідеї написати репортаж з «гарячої точки». Тобто з помешкань злісних боржників, які відключають від газопостачання.

  • Ірина НАГРЕБЕЦЬКА

    Лукавите, панове- товариші?

    Яскрава реклама на ескалаторі столичного метро ностальгічно кликала в… минуле. Бо уклінно запрошувала на базу відпочинку з назвою вже давно не існуючої держави. Рука мимохіть потягнулася до телефона, і приємний жіночий голос  задовольнив мою цікавість.

    — Приїжджайте (йшлося про престижну, в грошовитому сенсі цього слова, заміську територію), не пошкодуєте!

  • Лариса КОНАРЕВА

    «Запали» фантазію

     Одним з найсильніших вражень від поїздки до Ізраїлю була нічна дорога через Синай. Чому? Тому що їхали освітленою трасою. Скажете, що і в нас так скоро буде? Хто проти? Не знаю, де в пустелі була захована розетка з  електрикою для потужних ліхтарів, але їхати було приємно. Хто подорожував в темний час нашими рідними дорогами, коли можна не помітити населений пункт, адже в такий час і в хатах тільки деінде світяться віконця, той знає про що я. Може, хтось покрутить пальцем біля скроні: навіщо ізраїльтяни пустелю освітлюють(!), тільки, на мою думку, нормальній людині приємно відчувати себе в межах цивілізації в сучасному її розумінні.

  • Павло КУЩ

    Коли буде відзнака «За хліб»?

     Прокинувшись липневого ранку і похапцем поснідавши, мерщій сідлав «Орлятко» і крутив педалі з двору. Аж на тому боці річки, за розлогими акаціями, ховався колгоспний польовий стан. Над ним тріпотів від вітру червоний прапорець, на який я й тримав курс. 

  • Лариса ДАЦЮК

    А караван іде…

    Не хочу порівнювати себе і своїх колег-журналістів з тими, що гавкають на караван, однак те, що він іде навіть попри критичні публікації в центральному органі виконавчої влади, — беззаперечний факт. Нещодавно минув рік відтоді, як в «Урядовому кур’єрі» започатковано рубрику «Прошу слова!», під якою столичні та регіональні кореспонденти, активні громадські дописувачі порушують найболючіші питання життєдіяльності нашого суспільства. Однак більшість можновладців й вухом не ведуть на цю бурю в склянці води.  

  • Владислав КИРЕЙ

    Туга за Дідом Панасом

    Уперше побачив Діда Панаса на телеекрані вже майже дорослим. Але й досі пам’ятаю, як ще у п’ятирічному віці з нетерпінням чекав його чергової казки, яку іноді випадало почути по радіо. Через багато років мої діти, як і багато їхніх ровесників, також були у захваті від цього телеведучого, від його казок, приказок та примовок. Коли лунали магічні слова: «Вмощуйтеся зручненько та слухайте уважненько», навіть невиправні бешкетники затихали й ловили кожне слово цього вусатого, на вигляд суворого, але насправді доброго і щедрого дідуся. Щедрого на українське народне слово, на отой неповторний сільський колорит, якого нині дуже бракує, зокрема й на телеекрані.