Діти — наше майбутнє! Так думають і сподіваються дорослі. При цьому хочеться вірити: мають на увазі не лише себе особисто, а й завтрашній день держави. Тим часом хлопчики й дівчатка роблять своє життя, орієнтуючись (або навпаки) на дорослих. В одній із київських шкіл журналісти провели опитування на тему «Хто ваш ідеал?». Відповідь вразила: діти не назвали жодного українця, на якого хотіли б бути схожими. Їхні кумири — представники зарубіжних держав, які зуміли швидко заробити гроші. 

Презентації проектів, відкриття нових магазинів, виробничих ліній на будь-яких підприємствах (з виробництва бетону, цигарок чи солодкої води тощо) — їхня стихія. І байдуже, що презентують. Однією з умов діяльності наших героїв є те, що на подібні дійства організатори запрошують представників преси. І найголовніше — накривають столи з усілякими напоями та наїдками, часто вельми дорогими та екзотичними. А після урочистостей вручають подарунки, дякуючи за участь і, щонайменше, у половині випадків марно сподіваючись на висвітлення події на шпальтах газет, у радіо- чи телеефірі.  

На ярмарку в Любечі всього було: вишиванки, подушки, глиняні горщики, різьблені картини, килими. Та тенькнуло в душі біля постеленої на моріжку смугастої домотканої ряднини. Пригадала, як у шкільні роки ми з сестрою, нагасавшись на вулиці, утихомирено вмощувалися біля купки зі старим одягом, який нарізали на тонкі смужки, змотуючи їх у різнобарвні клубочки. Коли останніх збиралося чимало, можна було відносити тітці Гані. Розмінявши дев’ятий десяток, вона вже давно могла озиватися на бабусю, але страшенно ображалася на таке звернення.  

Передвиборчий процес набирає обертів з кожним днем, у чому зайвий раз можна переконатися, ознайомлюючись з офіційною міліцейською статистикою. Якщо за перші десять днів від початку виборчої кампанії органи внутрішніх справ зареєстрували лише 26 заяв про пов’язані саме з цією тематикою правопорушення, то через місяць — 207, а за другу декаду вересня — майже півтисячі. Загалом же станом на 20 вересня міліція зафіксувала 826 повідомлень чи заяв про, так би мовити, зазіхання на виборче законодавство, повідомив міністр внутрішніх справ України Віталій Захарченко під час чергового засідання Ради регіонів, де розглядали питання забезпечення прозорості та відкритості виборчого процесу  

Кілька років тому, одного чудового літнього дня, я повертався із журналістського відрядження. Не дійшовши кілька десятків метрів до рідної багатоповерхівки, що розташована по вул. Нове шосе в Бучі, відразу збагнув: днями тут трапилася пожежа. Про це красномовно свідчили її наслідки: стеля почорніла від сажі, у під’їзді стояв запах диму, на сходинках залишалася вода, якою мужні вогнеборці приборкували вогонь. Відразу виникла думка: а чому б у місцевій газеті не висвітлити їхні героїчні будні і цей випадок зокрема?  

Хоч ніколи не був курцем (за винятком кількох цигарок, викурених у юності ще в минулому тисячолітті), не оминав увагою цієї актуальної — в усі часи — теми. Заяложена до неймовірного блиску, вона, здавалося, не здатна була блиснути бодай тонесенькою новою гранню. Людство палить ледь не з часу свого походження, з цигарками бореться стільки, скільки й існує, а результату як не було, так і немає. Схоже, що всі приречено змирилися з тютюновим димом, дійшовши висновку: хочеш —  отруюй себе, ні — обходь десятою дорогою місця, де господарює цигарка.  

Ставлення до власного тіла залежить від виховання, освіти, звичок. Одне слово, у всіх воно різне. Як же тоді людина повинна сприймати тіла інших? Тут кількість відповідей буде розмаїтою настільки, скількох людей ви опитаєте. У ступор співрозмовника можна загнати лише невеличким уточненням: коли це тіло, скажімо так, геть чуже і не зовсім живе, або, точніше, — зовсім неживе.  

Розпочався сезон «полювання» на селян напередодні виборів. Його особливість — цьогорічні «мисливці за голосами» вперше реально відчули те, про що років 15 тому попереджали незаангажовані вчені. Аналізуючи згубну аграрну політику, вони констатували, що вона веде до невідворотних втрат. Чи не найнебезпечніша — вимирання села. Політики, які збиралися цьогоріч збирати там щедрий урожай голосів, розчаровані: зустрічають їх хати-пустки. Воно й не дивно — щороку майже 20 сіл іде у небуття. А кого 20 останніх років найбільше любили політики? Правильно, селян. Хто вважає себе найпрогресивнішим новатором, коли обіцяє щось селу? Однозначно політики. 

Данайці вже в Києві. Ці хитромудрі потомки еллінів зазвичай знаходять слабину в своїх найближчих сусідів і діють хоча й підступно, проте блискавично, без огляду на дрібнички в одязі: це може бути грецька тога, східна тюбетейка чи північний сарафан з кокошником.
А як подарунок замість троянського коня пропонують приватне метро до багатостраждального (щодо забезпечення комунальним транспортом) столичного спального району Троєщина і будівництво 13 російськомовних середніх навчальних закладів та 20 (за іншою версією — 30) дитсадочків у вигляді… інвестиційних мільярдів. 

Особисто я абсолютно не розумію загального захоплення дорогими машинами. Як на мене, якість їхня набагато гірша, ніж, скажімо, у знайомих з дитинства «волг» чи «москвичів». Іноді навіть складається враження, що гордість німецького автопрому, а останнім часом і будь-яке авто ціною понад 25 тисяч євро, ламається відразу за межами автосалону.