Літо для більшості працюючих українців — час відпочинку й відпусток. Проте, звісно, не для всіх. Адже саме цієї пори починають шукати перше робоче місце випускники вишів, а студенти, старші школярі отримують змогу влаштуватися на сезонну роботу — в торгівлю, літні розважальні заклади, на сільгоспроботи тощо. Також не припиняють пошуків, куди докласти працю рук чи голів, ті, кому не пощастило проскочити повз звільнення чи скорочення. А ще серед пошукачів заробітку й досі чимало внутрішньо переміщених осіб. 

Сільський зелений туризм — це не тільки організація цікавого й оздоровчого відпочинку, а передовсім робота — постійна або додаткова — для сільських жителів. Цей напрям визначили перспективним у Черкаському обласному центрі зайнятості. 

Для переселенців з окупованих територій Криму й Донбасу із самого початку їх переміщення на території, підконтрольні українській владі, найпроблемнішими питаннями були житло і робота. Час минає, потік переселенців істотно зменшується, а з ним і гострота проблеми. Із житлом люди якось навчилися давати собі раду, а щодо роботи в них з’явилося чимало помічників, готових підставити плече і з пошуком вакансії, і з навчанням. Один з таких помічників — громадська організація «Центр зайнятості вільних людей» (ЦЗВЛ), яка виникла ще з часів Революції гідності. А коли після російського вторгнення ринула хвиля внутрішньо переміщених осіб, ЦЗВЛ переключив діяльність на них. 

Літо у розпалі. Зовсім недавно відбулися випускні у школах і вишах. Учорашні школярі стали абітурієнтами, а їхні старші товариші отримали дипломи і прямують у доросле життя, де, напевно, найважливішим і непростим кроком буде пошук першого робочого місяця. Та чи готові сучасні роботодавці працювати з молодими фахівцями? Беруть вони їх чи намагаються уникати? І що слід робити і якою бути молодій людині з дипломом, але поки що без досвіду, щоб зацікавити того, хто може надати їй перше робоче місце? 

Коли економіка нестабільна, а ціни на продукти харчування й комунальні послуги зростають майже щомісяця, кожен українець працездатного віку хоче мати постійну роботу зі стабільним доходом. Та ніде правди діти, впевненість у дні прийдешньому мають далеко не всі. Будьмо відвертими, навіть фахівці з чималим досвідом середнього віку не завжди впевнені, що їхнє робоче місце збережеться не те що через 3—5 років, а й навіть завтра. Тим паче, що представники профспілок наполягають: нова редакція Кодексу законів про працю, яку можуть винести на голосування у ВР під час цієї сесії, надасть роботодавцям фактично необмежену владу над працівником: платити зарплату, яку лише вони вважають за доцільне, надавати чи ні соцпакет і навіть звільняти «через власний поганий настрій». Роботодавці ж переконані, що більшість пошукачів роботи прагнуть тільки надвисоких зарплат, але не мають навіть половини необхідних знань і навичок. Тож чи є для них можливість порозумітися? 

До 2014 року в Луганській області працювала 81 установа системи профтехосвіти. Нині на підконтрольній території області залишилося 24 професійно-технічних училища. Найближчим часом їхня кількість може зменшитися за рахунок укрупнення наявних закладів. А ось рівень освіти там має підвищитися. Такі завдання поставили обставини, в яких опинилася система підготовки молоді робітничих спеціальностей. 

«Ніяк не можу визначитися, ким саме хочу стати — перукарем чи… поліцейським», — знизує плечима тендітна дев’ятикласниця Тетяна з Києва. Дівчину нітрохи не бентежить полярна різниця між обраними професіями. Учора для багатьох учнів дев’ятих та одинадцятих класів пролунав останній дзвоник, сьогодні святкова лінійка — в більшості сільських шкіл. Навіть стоячи на порозі дорослого життя, левова частка випускників не в змозі самостійно обрати майбутній фах. 

Життєва мудрість каже: гідно і заможно живе той, хто багато й наполегливо працює. Щоб праця була в радість, вона передусім має бути безпечною. Адже ніде правди діти, нещасний випадок на роботі може коштувати людині не лише кар’єри чи здоров’я, а часом і життя. 

Їхні життєві долі хоч і різні, проте схожі: ставши вимушеними переселенцями, всі вони опинилися перед проблемою безробіття. Та, на щастя, не сам на сам із нею: на допомогу приходять фахівці Сумської обласної служби зайнятості, які тримають на постійному контролі працевлаштування кожного, хто потрапив у соціальну скруту. Коли розпочалися бойові дії на Донбасі, молода донеччанка Наталія Кривошеєва змушена була покинути домівку й шукати прихистку на Сумщині, а саме в селі Мутин Кролевецького району. Маючи бойову вдачу, жінка-містянка вчилася жити в сільській місцевості, виконувати незвичну для неї роботу, навіть спробувала себе в ролі лісокультурниці. Але в селі непросто знайти постійне робоче місце, та ще й аби воно було до душі. 

Знайомий черкащанин із сусіднього будинку, за фахом інженер-будівельник, утративши надію знайти прийнятну роботу, яка б давала змогу утримувати родину, поїхав на заробітки до Польщі, де шліфує деталі до автомобілів на одному з підприємств. Картина, на жаль, дуже знайома, адже і в багатьох інших містах і селах України з роботою великі проблеми.

Масштаби міграції вражають. Наприклад, Угорщина розширює кількість вакансій для трудових мігрантів на кілька десятків тисяч. Чехія, де вже працюють сотні тисяч українців, також створює багато додаткових робочих місць. Проте головним імпортером українських працівників, безсумнівно, стала Польща. Якщо у 2015 році тут працювало близько мільйона українців, то торік для наших робітників було відкрито ще 900 тисяч робочих віз, іще мільйон Союз підприємців і роботодавців Польщі запланував видати нинішнього року.