У матеріалі під промовистою назвою «Коли небезпека до лампочки» («Урядовий кур’єр» від 19 січня 2011 року) йшлося про загрозливу ситуацію, що склалась на Житомирщині з утилізацією відпрацьованих люмінесцентних ламп. Варто нагадати, що вони належать до першого класу відходів — надзвичайно небезпечні. Обумовлено це тим, що в кожній із компактних люмінесцентних ламп міститься до 4 мг парів ртуті. У випадку розгерметизації цього вистачить для перевищення максимально допустимої концентрації небезпечної речовини у шкільному класі вчетверо (!) або на формування у 20 кубометрах повітря «атмосфери», достатньої для гострого отруєння людини. Та головна небезпека ртуті в її здатності акумулюватися в живих організмах. Причому навіть невеликі дози цього важкого металу здатні викликати в людей гострі фізичні та психічні розлади, навіть божевілля, та катастрофічно позначитись на здоров’ї дітей, народжених від постраждалих від отруєння ртуттю батьків. 

Сучасники небагато знають про цю драматичну подію, яка стала завершальним етапом депортаційних процесів, що відбувалися з вересня 1944 по серпень 1946 року на території Закерзоння (Лемківщина, Посяння (Надсянння), Підляшшя, Холмщина). З теренів, що, відповідно до політичних домовленостей, перейшли до сусідньої Польщі, за твердженням істориків, лише у «довіслянський період» виселили 480 тисяч українців, а в наслідок операції «Вісла» — ще понад 170 тисяч. Тож кожній другій українській родині західних земель випало пережити депортацію протягом 1944—1947 років. 

Куди подітися від спеки? Одні люди ні вдень, ні вночі не залишають зону дії кондиціонера, інші ж навпаки — йдуть на пляж, щоб ніжитися під сонячними променями. Тут же охолоджуються келихом пива. Проте лікарі вже втомилися розповідати про шкоду алкогольного «охолодження». 

Холодним душем на голову стала чергова порція оприлюдненої соціологами інформації: українська нація пасе задніх щодо індексу щастя. Хто й коли ввів у широке користування цей показник, уже не важливо. Є навіть думка, що індекс вигаданий, аби ще принижувати вже і так принижених. Однак коли дивишся в метро на обличчя співвітчизників, то сумнів закрадається. А може, соціологи не тільки гроші заробляють, а ще й чесно працюють?  

З рівнянином Вадимом Любарським та його старшим братом Сергієм розмовляємо в їхній трикімнатній квартирі, що на вулиці Павлюченка, 20, на п’ятому поверсі панельного будинку. Втім, окрім паспортів із пропискою за цією адресою, жодних документів на квартиру в хлопців немає.
— Наша мама померла, коли мені було 9 років, — розповідає молодший, 24-річний Вадим. — Залишилися ми з батьком, який зловживав оковитою. 

У 2001 році з ініціативи глави держави відбулося реформування органів виконавчої влади. Серед новостворених інституцій і Державна реєстраційна служба України, до компетенції якої належить також реалізація державної політики в сфері державної реєстрації актів цивільного стану. Наскільки  реформування позначилось на роботі відділів державної реєстрації актів цивільного стану, які раніше підпорядковувалися Мін’юсту, — це перше запитання, з якого розпочалася наша розмова з першим заступником голови Держреєстру Інною ЗАВАЛЬНОЮ.  

Протягом останніх кількох днів жителі прилеглих до Південного Бугу територій спостерігають, як гине риба. Береги річки засипані мертвими карасями та бичками. Перші сигнали від відвідувачів міських пляжів «Стрілка» і «Намив», жителів приміських сіл Баловне, Матвіївка, Кір’яківка та представників обласної організації УТМР надійшли до територіального управління МНС та Держекоінспекції ще тиждень тому. Проте, як повідомляють у відомствах, «масової загибелі риби не зафіксовано».  

Днями Українська асоціація виробників феросплавів (УкрФА) звернулася до першого віце-прем’єр-міністра України В. Хорошковського з приводу засилля імпортних феросплавів на українському ринку та пов’язаних із цим загроз, які вперто не хочуть помічати українські чиновники. 

Нещодавно довелося бути свідком повчальної розмови.
— До людей, — говорив голова правління Укрмолпрому Василь Бондаренко керівникові заводу, — треба ставитися так, як хочете, щоб ставилися до вас. Пропонуючи споживачам неякісну продукцію, ви прагнете матеріальної вигоди. А про здоров’я тих, хто їстиме ваші вироби, думаєте? Підриваючи власний авторитет, ви ганьбите державу… 

Коли років з 10—12 тому на Сумщині почали з’являтись ОСББ, багато жителів краю побачили в них панацею від усіх житлово-комунальних питань. Мовляв, варто зареєструватися, як держава відразу зверне увагу на проблемні будинки і неодмінно допоможе фінансами бодай на етапі становлення. Це однаковою мірою стосувалося як міських, так і сільських об’єднань. Адже і в селах та селищах чимало житла потребує дбайливих господарів, які б узяли на себе основну турботу про долю колишнього відомчого житла.