Коли той, хто жив за останніх радянських часів, чує прізвище Ільченко, то зазвичай згадує і Карцева. А далі асоціації ведуть до Жванецького. Адже він писав дуету Карцева та Ільченка мініатюри, які знав, слухав і любив увесь Союз. На відміну від своїх партнерів по естраді, Віктор Ільченко фактично так і залишився в тих часах. Він бо пішов із життя 1992 року. Цього року минуло 20 років відтоді, як артиста не стало, і 75 — відтоді, як він з’явився на світ. Оця подвійна кругла дата і стала приводом для вечора пам’яті, що відбувся нещодавно в Одеському національному морському університеті.  

У рамках проекту в обласній науковій бібліотеці імені М. Горького можна  отримати безкоштовну юридичну консультацію в громадській приймальні, знайти всі потрібні документи, взяти участь у роботі різноманітних тренінгів. Протягом уже першого місяця роботи проведено 5 просвітницьких засідань, правові консультації за темами, що стосуються пенсійного, трудового законодавства, питань житлово-комунальних послуг, які безплатно отримали 26 громадян.  

Надзвичайний випадок, який нещодавно трапився в столичній підземці на станції «Осокорки», багатьом із нас довів, що у схожих ситуаціях потрібно розраховувати лише на себе. Саме такої думки дійшла більшість пасажирів, намагаючись дістатись додому того злощасного вечора. І хоч зазвичай їдучи у громадському транспорті в годину пік, згадуєш славнозвісний вислів «натовчені як кільки в томаті», — саме з ними можна порівняти пасажирів…  

Заготівля цілющої рідини, що ще днями крапала з підсочених беріз, — давня волинська традиція, яка, втім, набирає дедалі більше прихильників. «Бо випити сотню літрів свіжого березового соку — це те саме, що на місяць у Трускавець з’їздити!», — переконані ті, хто уже пізнав силу цього дарунку поліської землі…  

Доки точилися дискусії довкола питання «хто має рубати деревину?», лісгоспи впевнено взяли у свої руки бензопилки й почали на повну потужність займатися лісозаготівлею. І ось сьогодні Чернівецьке обласне управління лісового господарства опановує особливий її вид. А саме – плаче, але пиляє гілку, на якій сидить разом з усіма своїми виробничими структурами й колегами-лісокористувачами з інших відомств. Наче заради якоїсь єзуїтської втіхи, облдержадміністрація саме лісівникам доручила підготувати розпорядження про заборону вивозу лісу-кругляку за межі області.  

«Ви ніяк не можете правильно розрахувати бюджет своєї родини? Витрачаєте гроші на непотрібні дрібниці, а потім не вистачає на найнеобхідніше? Не можете відкладати хоча б потроху на відпустку? У нас є для вас вирішення! Заходьте на сайт www… Спеціально створена професійними економістами програма дасть змогу вам рівномірно та грамотно розподіляти ваші витрати щомісяця. І споглядати, як зростає сума, яку заощаджуєте майже щодня!»  

У травні минулого року ми вже писали, з яких країн до нас везуть овочі та фрукти. Адже щороку до України завозиться приблизно 1 млн тонн плодоовочевої продукції на суму майже $700—800 млн. Приміром, у 2011 році ми імпортували приблизно 180 тис. тонн овочів та майже 

1 млн фруктів. Що змінилося з того часу та навіщо країні, у якої прекрасні родючі чорноземи, везти цю продукцію із-за кордону, дослідив «Урядовий кур’єр».

Ось так колись писав про свою малу батьківщину та її річки уродженець Донбасу, класик української поезії Володимир Сосюра. Та багато відтоді збігло брудних промислових стоків до тутешніх водних артерій. І тому, на жаль, оте «милі срібні ріки» тепер тільки у спогадах. Або у сні.  

Упродовж довгих десятиріч ім’я цієї людини було під прихованою забороною, бо за радянських часів кожен великий землевласник вважався насамперед кровопивцем-поміщиком. І навіть знаменитий Дмитро Яворницький, згодом теж підданий обструкції (щоправда, за «націоналізм»), називав Василя Тарновського (молодшого) аматором в археології. Не менш в’їдливо відгукнувся видатний історик про три пристрасті багатого поміщика – до власного парку, старожитностей і… жінок. «Будь то симпатична і згідлива пані чи проста босоніжка, – писав Яворницький, – та на двадцять верст довкола Качанівки (родового маєтку Тарновських – В. Ш.), говорили люди, не було жодної красивої дівки, яка не побувала б у руках пана Тарновського».  

Ми — непереможні! Ані розчарування «павловської» грошової реформи, ані знецінення вкладів в Ощадбанку СРСР, ані грубий обман МММ не позбавили моїх співвітчизників віри в диво й упевненості у своєму праві на незароблені гроші.
Правда, мій чоловік, коли отримав електронною поштою лист про «спадщину в Республіці Того», лише посміявся.