Як війна шаліє, то закон німіє. Людям не хочеться вірити, що під час війни закон не може, як у мирний час, захистити і запобігти насильству й смерті. На жаль, дехто зі співвітчизників вважає, що бойові дії обмежені виключно зоною АТО і не впливають на інші сфери життя. Доки на власному досвіді не впевняться в іншому. Тільки така ціна зміни переконань буває надто високою. 

Буревії, ожеледиця, сотні знеструмлених населених пунктів і ДТП на дорогах — такими наслідками стихійних катаклізмів позначився другий місяць зими. Щоправда, обійшлося без критичного зниження температури. Але це ще попереду. За прогнозами синоптиків, лютий дошкулятиме тріскучими морозами. Недаремно народна мудрість характеризує його таким прислів’ям: «Лютий лютує, бо весну чує». Хай там як, а на порозі між зимою й весною хлібороби починають готуватися до нового трудового сезону. Пора вивозити на поля добрива, перевіряти запаси насіння, справність техніки. Мабуть, тому в лютому найменше релігійних свят. 

Восени автора цих рядків доля занесла в далекі заморські краї — на Філіппінські острови. Багато чого можна про тамтешнє життя говорити. Насамперед про бідність, яка проглядає на кожному кроці: житла, підперті жердинами й оббиті очеретом, ніяк не вписуються в наше поняття «будинок», а для жителів багатьох островів, яких там понад 7 тисяч, велике благо — електрика. 

Новенькі гойдалки, гірки, каруселі. Сучасні дитячі ігрові майданчики — нині не дивина для більшості міст. А ось у деяких містах, тим паче селах, їхня поява — свято для малечі. В Апостолівській об’єднаній територіальній громаді Дніпропетровської області з’явилася змога потішити дітлахів подарунками. Адже децентралізація фінансово зміцнила місцеві бюджети.

ТОВ «Екотехнологічна компанія «Гранік» (Запоріжжя) — одна з небагатьох в Україні, що успішно комплексно прибирає сміття в невеликих населених пунктах, здебільшого приватному секторі, де найчастіше трапляються певні складнощі. Найбільше компанія стала затребуваною під час децентралізації влади, коли селяни почали самі піклуватися про своє майбутнє.

Два роки й вісім днів пробув у полоні російських агресорів на території ОРДЛО солдат Збройних сил України Максим Іванов. За його підрахунками, ворог підло вкрав у нього 17 тисяч 520 годин подарованого Всевишнім життя. До пережитого Максим нині ставиться по-філософськи. Вважає те, що сталося з ним і його товаришами 19 грудня 2015 року, не зовсім новорічним подарунком, але хорошим уроком виживання, переосмислення свого життя.

«Напередодні свята, коли люди метнулися по крамницях...» — саме так розпочинається один із віршів Василя Стуса зі збірки «Веселий цвинтар».

На початок цього року в Сумській області функціонують 30 об’єднаних територіальних громад із 55, передбачених перспективним планом. Процес утворення і діяльності нових адміністративно-територіальних формувань набув незворотного характеру, і нині питання лише в одному: як відбуватиметься їхнє становлення? І жителі, й фахівці погоджуються: стратегія й тактика передбачають розмаїття варіантів і способів, а які з них візьмуть на озброєння на місцях — покаже час.

Уряд України затвердив Державну цільову програму «Відновлення та розбудова миру в східних регіонах України», яка передбачає стимулювання соціально-економічного розвитку територіальних громад для підвищення якості життя населення через зміцнення їх спроможності та соціальної стійкості, стимулювання економічної активності. Новий дороговказ коментує в ексклюзивному інтерв’ю голова Луганської облдерж­адміністрації — керівник обласної військово-цивільної адміністрації Юрій ГАРБУЗ. 

Січень 1918 року безжалісно шмагав морозними батогами зблідло-вибілену засніжену землю України. Ще діяла в Києві Центральна Рада, перенасичена соціалістами, які виступали категоричними супротивниками створення власної військової сили і навіть уявно не вбачали Україну вільною від «братньої російської демократії». А це був час великих сподівань і звершень: Російська царська імперія розтанула в диму Першої світової війни, її вчорашні провінції — країни Балтії, Фінляндія й Польща — вирушали в самостійне політичне плавання, і тільки Україна, сивий край бунтівної вдачі й вічних міжусобиць, вкрилася червоною ковдрою знавіснілого більшовицького терору. «Ми були проти рідного війська й разом з большевиками розкладали соціялістичною пропагандою полки, дивізії та корпуси, стихійно воскресавше козацтво, а тому — лишившись без збройної сили — посилали школярів під Крути…» — скрикує спокутними рядками книжка Остапа Войнаренка «До нової Полтави», яка побачила світ 1955 року в Нью-Йорку.