Ужгородські чиновники торік вирішили скоротити в місті один із житлово-ремонтних експлуатаційних районів (ЖРЕРів) — №1. Посилаючись на «неефективність роботи», міськвиконком узяв курс на розформування цього комунального підприємства. На чому грунтувалися ці твердження, а за ними — рішення виконкому, було не зрозуміло. Це викликало занепокоєння у населення, оскільки люди не хочуть погіршення якості житлово-комунальних послуг. Щоб прояснити ситуацію, ми звернулися до чиновників.

Те, що відбувається в Україні, почавшись мирними студентськими акціями на центральних вулицях столиці, пролившись кров’ю Небесної Сотні на київську бруківку, зірвавши маски з тих, хто вважає Україну розмінною монетою у розв’язанні власних конфліктних ситуацій, не залишило байдужим жодну людину, хоч би якої національності вона була. І, звісно, всім болить, що буде з нашою країною, чи вдасться нам її зберегти і що українців чекає у майбутньому. Про це «Урядовому кур’єру» розповідає астролог Андрій ЧИСТЯКОВ.

Випускник середньої школи №5 шахтарського селища Володарськ, що розташоване поблизу Свердловська Луганської області, Дмитро Ласкавий у 22 роки захистив кандидатську дисертацію, а вже у 28 років став наймолодшим доктором наук в Україні. Шахтарське селище, та й сам Свердловськ, — серце Донбасу. Проте Дмитро, який зумів за 11 років здійснити наукові відкриття в межах тем «Англійсько-російське протиріччя в Персії: нафтовий фактор, 1901 — 1917» і «Велика Британія і міжнародні суперечності навколо поділу персько-месопотамської нафти, 1918 — 1928», вважає, що ярлики, які навішені Донбасу та його жителям, — це неправильне уявлення про реальність. Як людина, що не звикла пасувати перед труднощами, професор кафедри всесвітньої історії та міжнародних відносин Луганського національного університету імені Тараса Шевченка готовий спростувати стереотипи, у тому числі соціальні та світоглядні. 

Така вже точка кипіння, що очікування людей і нетерпимість гранично високі. Ситуація, в якій опинилася країна, — шок. Ситуація, в якій опинилася міліція, — тотальна деморалізація і дезорганізація на межі розпаду. До цього слід додати вимушену й абсолютно необхідну люстрацію керівних кадрів МВС в центрі й на місцях. На сьогодні звільнено 90% усіх керівних кадрів відомства, керівництво якого здебільшого дискредитувало себе за три останні місяці. Ці кадри спричинилися до того, що довіра до міліції майже нульова, як і близька до нуля функціональна здатність.
Що тут робити? Заплющити очі? Чекати, що саме розсмокчеться? 

Уже не перший день Україна живе в стані підвищеної бойової готовності. У неділю секретар РНБО Андрій Парубій оголосив рішення Ради Нацбезпеки і оборони про часткову мобілізацію військовозобов’язаних, яке було введено в дію указом в. о. Президента України. Згідно з цим рішенням, Міноборони має провести навчальні збори військовозобов’язаних. Уже вчора під час брифінгу Андрій Парубій зазначив, що мобілізація відбувається із залученням усіх військкоматів, мережу яких певною мірою доводиться відновлювати. Він також наголосив, що охочих дуже багато, і військові комісаріати навіть не встигають опрацьовувати їхні дані. Який вигляд має ситуація на місцях, з’ясовували власні кореспонденти «Урядового кур’єра». 

Належу до того покоління, яке шалено любить Івасюкові пісні, за останні копійки студентської стипендії купували квитки на концерти, бігали в Клуб творчої молоді, де він любив бувати, аби лишень побачити й почути його. І коли в наш спільний дім чорною трагедією ввірвалася звістка про Володину смерть, усі зорганізувалися. Такого велелюдного похорону Львів не пам’ятає за всю свою історію: попри заборони, залякування й розуміння того, що на прощання з Івасюком прийдуть люди в цивільному і кожен присутній буде наче під прицілом, того дня біля його дому не те що яблуку — голці було ніде впасти.  

Чекаючи автомобіль, що застряв через поломку на околиці невеличкого села Миропілля Корсунь-Шевченківського району, не минаю нагоди ретельніше ознайомитися з ним. Центральна вулиця заасфальтована, але майже безлюдна, зовсім тиха. Здається, «мирна» назва досить влучна. Тільки біля одного двору копошиться вже немолода жіночка. Вона й відгукнулася на моє «драстуйте» привітною усмішкою, яка схиляла до спілкування. 

Твердження, що ми програли інформаційну війну Кремлю, частково відображають нинішні реалії. Зокрема, про це свідчать дані соціологічного дослідження Фонду «Демократичні ініціативи» та Київського міжнародного інституту соціології, яке проводилось з 8 по 18 лютого цього року. Згідно з ним, жити з росіянами в одній державі не проти 41% мешканців Криму, 33 — Донецької області, 24% — Луганської та Одеської областей. 

Агресор може скільки завгодно брязкати зброєю, однак ніколи не зрозуміє  тих, хто захищає  рідну землю. Тому, попри напружену ситуацію, ми, українці, маємо знати: ми неодмінно переможемо. Переможемо, бо на нашому боці правда.
Останні події в Криму тривожать і водночас згуртовують. Днями в селищі Перевальне, де російські солдати за звичним сценарієм оточили українську військову частину, дружини українських вояків стали на захист чоловіків.
Вони закликали російських солдатів не провокувати українські Збройні сили на порушення присяги і виступили за збереження миру. Живим щитом стали й дружини наших військових у Новофедорівці. Їх не злякали автомати і кулемети… 

Минулими вихідними суспільна напруга в низці областей України сягнула найвищого рівня. Радикально налаштовані молодчики намагалися завадити Україні рухатися курсом утвердження демократії та втягнути людей у вигідне їм протистояння. Втім, наштовхнулися на зовсім протилежний результат: люди в різних регіонах України рішуче висловились проти втручання чужих у свою політику. Хоч не скрізь було легко відстоювати свої ідеали. Як це відбувалося — бачили власні кореспонденти «Урядового кур’єра».