В якому випадку виплачуються страхові виплати у разі втрати годувальника, а в якому ні?

Л. НЕГОДА,
м. Жовті Води,  Дніпропетровська область 

Етнічного литовця Віктора Анушкевичуса жителі Івано-Франківська двічі поспіль вибирають міським головою. Мабуть, саме це може бути відповіддю деяким адептам сепаратизму із Донецької та Харківської областей стосовно закидів, що у західному регіоні України панує нацизм.
Символічно, що Івано-Франківськ у ХVІІ столітті був побудований як місто міжконфесійної і міжнаціональної толерантності. Його європейський принцип забудови передбачає зведення ратуші, навколо якої розташовується ринкова площа, а по периметру — культові споруди різних конфесій: церкви греко-католицької та римо-католицької, православного храму (вірменського) і синагоги. У них і нині правлять службу Божу. Є в місті люди, які розмовляють російською мовою (є і російська школа). Деякі івано-франківці володіють польською (є і така школа), але ніхто з жителів міста з мовного питання проблем не робить.

Із серпня 1986 року по квітень 1992-го я проживав у зоні посиленого радіологічного контролю. На мою думку, маю право на призначення пенсії із зниженням пенсійного віку. Відповідного посвідчення не маю, бо з 1992 року проживаю і працюю в Києві. Чи можу розраховувати на згаданий вид пенсії?   

Юрій МИРОШНИКОВ,  м. Київ 

Рівно півстоліття тому на мапі Тернопілля з’явилася нова географічна назва: село Мирне. Нині цей населений пункт у складі Підгаєцького району. Самому ж поселенню, звісно, аж ніяк не 50 років. Принаймні перша документальна згадка про нього датується 1440 роком, і кілька століть  воно називалося Теляче. Щоправда, нині повертатися до старого наймення місцеві жителі не хочуть. Кажуть, що суть, стан їхньої душі, способу життя  найкраще відображає саме назва Мирне.  

Прочитав у вашій газеті інформацію про призначення надбавок до пенсії у зв’язку зі зростанням прожиткового мінімуму. Хотілося б знати, чи зросте при цьому і моя пенсія?

Андрій ЛІТВІНОВ, 
інвалід І групи,  с. Соснина, Іваничівський район  Волинської області

Карколомна швидкість і відчайдушна завзятість, з якою Росія рухається до самоізоляції, вражає і лякає. Російські політики із витонченим мазохістським задоволенням своєю поведінкою епатують будь-які можливі міжнародні заходи, ніби навмисно накликаючи нові хвилі обурення та антипатії. І, схоже, це не просто стиль кремлівської дипломатії чи прояви «загадкової російської душі», а деталь добре прорахованої зовнішньополітичної стратегії. 

Цікаво, що моя перша зустріч з керівником департаменту ДАІ МВС України Анатолієм Сіренком була, як то кажуть, спонтанною: його щойно призначили на посаду (24 лютого ц. р.), а за кілька днів сталася ситуація, врегулювання якої потребувало зустрічі з керівництвом ДАІ. Приходимо увечері на прийом (Анатолій Петрович особисто спілкується з громадянами України чотири рази на тиждень, причому тричі — у понеділок, середу і п’ятницю — у свій вільний час, з 19-ї до 22-ї години, і тільки у четвер — з 10-ї ранку до 13-ї години), я навіть не брала з собою журналістського посвідчення — було цікаво, чи вдасться розв’язати проблему, не афішуючи власну професію. 

Уряд категорично не сприймає заклики щодо федералізації України, тим більше, коли такі заклики лунають від міністерства закордонних справ іноземної держави. Для нашої країни прийнятний принцип децентралізації. Про це заявив Прем’єр-міністр Арсеній Яценюк під час Сьомого київського безпекового форуму «Безпека на лінії розриву».

За словами глави уряду, цей підхід передбачає, зокрема, ліквідацію державних адміністрацій, передачу повноважень місцевим органам влади і виконавчим комітетам, що формуються на місцях: «Він передбачає право кожної людини впливати як на центральну, так і місцеву владу та визначати місцеву владу у себе в регіоні, а не в Києві».

Містечко Почаїв, що на Тернопільщині, добре відоме будь-якому християнинові, адже сюди, до святині — Успенської лаври — чи не з усього світу прагнуть приїхати і православні, і греко- та римо-католики. Комуністичній владі й безбожникам це не дуже подобалося, але вдіяти мало що могли. Передовсім тут створили музей атеїзму.
Розвінчування релігії як «опіуму для народу», звісно, не могло аж особливо зацікавлювати учасників екскурсій. То чому все-таки цей заклад з власної волі охоче відвідували туристи? До того ж були це не лише школярі, а й молодь, люди старшого віку. Відповідь, зрештою, зрозуміла: музейники створили експозицію «Людина та космос». Щоправда, партійні функціонери наголос робили на відомий у радянський час канон, мовляв, людина в космос полетіла, але Бога не бачила. Проте думки про Всевишнього кожен з екскурсантів тримав при собі, а хотілося побачити оригінальні речі, пов’язані з розвитком космонавтики.

З якогось часу пересічний донеччанин почав відчувати на собі чиюсь прискіпливу увагу. Ні, нічого особливого не сталося, але відчуття спокою зникло, а «сарафанне радіо» продовжувало попереджувати про всілякі жахи. А потім деякі прогнози почали здійснюватися. Одного ранку, коли донеччанин Н. прошкував у своїх справах, його спинив несимпатичний жебрак, вдягнений «по моді» — у плямистій, як ропуха, куртці. Нервово підсмикуючи штани з чужої талії, причепа нахабно схопив Н. за руку і скоромовкою забурмотів:

— Дай на Майдан, дай на Майдан, дай на Майдан!..