Автор світового бестселера «Кремлівські дружини» Лариса Васильєва народилася в Харкові. На свою малу батьківщину з Москви приїжджає не часто. Тому кожний свій візит перетворює у справжнє свято для земляків. Останні її відвідини, наприклад, запам’ятаються харків’янам іскрометним словом, невичерпним гумором та мудрими думками. 

Після чергової творчої зустрічі з земляками, яка відбулася в інформаційно-виставковому центрі «Бузок», володарка престижної літературної Бунінської премії, відома поетеса, публіцист і прозаїк Лариса ВАСИЛЬЄВА погодилася відповісти і на запитання «УК».

Із Григорієм Чапкісом ми спілкувалися напередодні його дня народження. Найперше вразила надзвичайна енергійність відомого хореографа і танцюриста. Та й сама розмова була довгою і дуже цікавою. Втім, судіть самі. 

Є вічні цінності і споконвічні інтереси. З часу існування майна і коштів існували й особи, які намагалися ними заволодіти, вдаючись чи то до відкритого грабунку, чи до завуальованих методів на кшталт Остапа Бендера. Про романтичного злодія в літературі, його соціальний феномен ми й почали розмову з Андрієм КОКОТЮХОЮ.
— Пане Андрію, чим пояснити любов читачів до детективів?
— Детектив моделює світ не таким, яким він є, а яким має бути, яким ми хочемо його бачити. Українці консервативні і детективний жанр консервативний, усе відбувається за схемою: злочин, його розкриття і кара. Усі теоретичні праці про детективний жанр сходяться в тому, що в центрі злочину має бути вбивство. Чому? Крадіжка, умовно кажучи, скріпки чи кольє — це все матеріальне, те, що можна пережити, купити, зрештою заробити, а людське життя безцінне. І не важливо, хто жертва — хороша людина чи погана, це завжди трагедія, а зіткнення зі смертю — змога пояснити причини і переглянути шкалу цінностей. Тобто герої детективу перебувають у постійному критичному стані, вони розв’язують певні проблеми і таки докопуються до істини. Отже, хоча б у літературі справедливість торжествує.

Ляльки є майже в кожній оселі. Свого часу вони допомагали нам пізнавати світ, моделювати в грі стосунки. Ляльки закарбували в собі пам’ять про особисте, про свій рід і час. У них втілилась історія та менталітет народу. Ляльки наділяють сакральним значенням, вони уособлюють магічну силу, як, наприклад, ляльки-мотанки. Співак і композитор Андрій Макаревич вважає, що в ляльок є душа і має їх цілу колекцію.
Майстриня Світлана Грибан  знає всі властивості ляльок у сучасній культурі. Вона  створює їх із лляних і конопляних тканин. У знаковому для України Глухові вона розвиває народні традиції оберегів. Їм притаманна складна автентична вишивка або власна інтерпретація етніки. Та дедалі більше часу Світлана приділяє втіленню сучасного бачення ляльки як скульптури з тканини. Вона наділяє її характером і навіть статусом. Її лялькам властиві світлий ліризм унікальності та історичне відчуття сьогодення. В них — втілення жіночого світогляду. 

Серед художніх колективів, які вже впродовж десятиріч гідно репрезентують Україну та її пісенну культуру, на одному з чільних місць — знаменитий Поліський академічний ансамбль пісні і танцю «Льонок», яким з 1970 року беззмінно опікується Іван Сльота. Завдяки його таланту і подвижництву Житомир справедливо входить до нечисленного, на жаль, переліку пісенних столиць нашої країни, що стали форпостами української мови і культури.

Якщо архітектура — це застигла музика, то Чернівці звучать величними партитурами органу. Серед унікальних архітектурних ансамблів міських вулиць і площ, створених видатними майстрами віденської сецесії, особливим звучанням (в прямому і переносному сенсі) виділяється шедевр європейського зодчества — Вірменська церква Святих Апостолів Петра і Павла. Її збудував у 1875 році для вірян вірмено-католицького східного обряду видатний чеський архітектор Йозеф Главка. Він же звів у Чернівцях Резиденцію Буковинських митрополитів, визнану однією із семи чудес України і занесену у Список світової культурної спадщини ЮНЕСКО.   

Хто з нас хоч раз у житті не намагався показати на стіні навпроти світла птаха чи зайця? Чернігівські студенти взяли цю ідею, яка лежала на поверхні, розширили її й понесли до глядачів. Щоправда, кажуть, спершу були під враженням від американського театру тіней, відео якого одного разу переглянули. Потім пішли власним шляхом.
Уперше країна побачила Чернігівський театр тіней «Fireflies» («Світлячки») в шоу «Україна має талант». Потім були різні сцени. І нарешті — прямі ефіри на польському телеканалі TVN і вихід у фінал талант-шоу «Mam Talent» в Польщі. Як аплодували польські глядачі виставі на тему безсмертної композиції Майкла Джексона «Earth song» про проблеми довкілля, ставлення людини до природи і планети! Молоді актори за білим екраном творили диво. Тіні перетікали з однієї картини в іншу, розповідаючи про вічне. Глядачі просто завмерли.

Із Кирилом Вадимовичем Стеценком, онуком відомого композитора, громадського діяча початку ХХ століття Кирила Григоровича Стеценка, ми зустрілися недільного ранку в кав’ярні. Ці дві години ледь вдалося викроїти зі щільного графіка пана Кирила: тривала напружена підготовка до його сольного концерту. Проте часу вистачило, аби відчути внутрішню інтелігентність і незалежність цього чоловіка та відданість справі, яку робить. Звичайно, багато що з розмови не вдалося втиснути в обмежені обсяги газетної шпальти. Але так буває завжди, коли щастить зустріти цікаву людину. 

Найперше, що бачать відвідувачі, які переступають поріг кабінету редактора однієї з обласних газет Донеччини, — барвиста картина на стіні. Приваблює не тільки майстерно виконаний мальовничий сільський пейзаж, а й підпис автора у лівому нижньому кутку — «Т. Шевченко». «Той самий?» — буває, з повагою перепитують гості. Господар підтверджує таке припущення, бо й справді йдеться про одну з робіт тезки Кобзаря, відомого донецького художника Тараса Шевченка. 

Де й шукати Діда Мороза, як не на північному полюсі України — в Чернігові? «Перший, перший! Я другий! Трохи зайнятий! Зателефонуй пізніше!» — почула у слухавці, набравши заповітний номер. Звісно, який Дід Мороз перед Новим роком вільний? Та ще й якщо у «паралельному житті» він  журналіст і звати його Сергій Гайдук. Людина неординарна, оригінальна і невгамовна. Перпетуум-мобіле. Тож зустрілися лише через три дні. Для початку передивилися світлини, на яких Сергій Микитович зафіксований з відомими артистами, політиками, першими особами держави — Діда Мороза шанують усі!