Евакуйована з Луганська обласна наукова бібліотека імені Горького щойно відчинила двері відвідувачам у Старобільську, одразу почала допомагати колегам із сільських бібліотек на підконтрольній Україні території області. Бо не можна втратити жоден з осередків культури, а якщо не модернізувати роботу, проблеми неминучі. Як ведеться знаній бібліотеці на новому місці, «УК» розпитав у її директора Інни РИБ’ЯНЦЕВОЇ.
— Інно Павлівно, кажуть, тепер книжки на полицях у Луганську — тільки російською мовою.
— У липні 2014 року до мене в кабінет прийшли люди з автоматами і сказали: або вішайте над приміщенням прапор «республіки», або підете в підвал. Прапор не повісила, але й підвал оминула. Зрозуміла, що настав час забирати статутні документи, печатки і їхати звідси.
А коли бібліотека в Луганську запрацювала під чужим прапором, то найперше там прибрали всю українську літературу з відкритого для читачів доступу і сховали в цокольне приміщення. Добре, що не викинули — в бібліотекарів на це рука не піднялася.
— Але й до АТО в бібліотеці були проблеми з українськомовними виданнями.
— Це правда. У нас співвідношення української та російської літератури завжди було у відсотках 30 на 70. Адже за вказівкою депутатів облради, які розподіляли бюджетні гроші, фонд формувався саме так. Добре пам’ятаю, що на одному з її засідань розповідала, яку періодику передплатила. Депутати побачили у списку львівську газету «Високий замок». Що тут сталося! Мені кричали щось про любов до Луганщини, хоч я намагалася пояснити, що газета має попит у читачів.
— Як наважилися створити обласну бібліотеку на новому місці?
— Упевнена, що головне в нашій справі — люди, їхній професіоналізм. Мої колеги, які залишили Луганськ, роз’їхалися країною й знайшли там роботу. Але частина переїхала зі мною до Старобільська. Ми взялися за цю справу, бо розуміли, що сільським бібліотекам (їх залишилося 15 на підконтрольній території) без методичного супроводу дуже важко.
В облдержадміністрації на це дали добро. Хоч було непросто: ні будівлі, ні фондів. Та мене підтримують Всеукраїнська бібліотечна асоціація і видавці. Знайомство з гендиректором «Фоліо» Олександром Красовицьким, який пообіцяв надсилати книжки, зміцнило надію, що все вийде. Велика допомога надходить у межах державної програми «Українська книга». Все безкоштовно. За трохи більш як рік маємо майже три тисячі примірників. Темпи хороші. До того ж, ми одразу почали проводити тренінги, семінари, практикуми.
— Про що говорите з колегами під час таких зібрань?
— Нашим працівникам вдалося розвіяти певність сільських колег, що будь-яка бібліотека житиме вічно. Вказуємо їм на елементарні недоліки, які потрібно усувати негайно, розповідаємо, що слід зробити, щоб збільшити відвідування.
— Доки у вас немає власного приміщення, може, є сенс переїхати до нового обласного адміністративного центру?
— Дотримуюся думки, що централізація закладів культури в одному місці ні до чого доброго не веде. Скажімо, чому обласний методичний центр з виявлення талантів обов’язково має бути у Сєверодонецьку? А не у Сватовому, де добре розвинена народна творчість, є чудова фольклорна база? Якщо вже будуємо нове суспільство і хочемо, щоб громада в усьому брала участь, то треба створювати для цього умови.
— Яким бачите своє майбутнє?
— У створенні бібліотеки публічного типу. Не можна допускати, щоб наші заклади були тільки сховищем для книжок, треба наближатися до європейських стандартів. Зокрема публічна бібліотека має щоп’ять-десять років змінювати книжковий фонд. Якщо книжку не читають — їй не місце на полиці, а в інших фондах. Але новинки літератури та науки читач має знаходити саме в нас.
Поза сумнівом, у бібліотеці, яку створюємо, основою буде друкована книжка, щоправда, не в такій кількості, як раніше, бо головне — за електронною інформацією. Ми вже придбали 15 комп’ютерів, облаштували wi-fi-зону, поновили передплату електронних наукових видань. Хай нам не вдалося вивезти друковані видання, але ще в серпні 2014-го наші технарі закрили і наш сайт, і доступ до унікальної електронної бази. Тож ми зберегли все, що було унікального в обласній науковій бібліотеці. А нині тішуся з того, що чи не кожне видавництво країни надсилає нам сучасну літературу.
ДОСЬЄ «УК»
Інна РИБ’ЯНЦЕВА. Народилася 1940 року в місті Міллерово (Росія). Закінчила Харківський інститут культури. З 1984-го — директор обласної універсальної наукової бібліотеки ім. Горького. Заслужений працівник культури України.
Олена ОСОБОВА,
«Урядовий кур’єр»
Ми в Google+