Замислимося на хвилинку: чому одні люди бідні, а інші багаті? Так, є певний рівень доходів, за яким можна визначити бідну людину. Але, на думку фахівців, власну злиденність здебільшого програмуємо самі, не вміючи заощаджувати. Якщо людина витрачає все, що заробляє, і раптом виникає ситуація, яка потребує більших витрат, ніж зазвичай, доводиться позичати. А віддавати з відсотками. Саме так чимало людей потрапляють у коло безвиході, яке й призводить до бідності.

Щось подібне, на думку експерта з пенсійних питань Віктора Колбуна, відбувається останні 25 років з незалежною Україною. Ми й досі не створили дієвих механізмів реальних заощаджень, отже маємо цілий потік зовнішніх запозичень (МВФ, Світовий банк тощо) і працюємо не стільки на розвиток економіки країни, скільки на повернення та обслуговування цих боргів.

Доки людина молода, здорова, працездатна й заробляє добре, то має вибір: витрачати все одразу або все-таки заощадити на старість. Бо коли надходить час іти на пенсію, щомісячні статки більшості скорочуються вдвічі, але ж щоденні потреби не зникають. Як їх задовольнити? Знову торувати шлях до боргових лабетів чи почати відмовляти собі навіть у найнеобхіднішому?

Вихід із ситуації українцям запропонували ще у 2007 році — участь в обов’язковій накопичувальній пенсійній системі. Але тоді обов’язковою вона так і не стала. Економічна ситуація не сприяла чи політичної волі не вистачило? Мабуть, усе й одразу. Завбачливі із власної ініціативи понесли тоді зароблене до приватних банків, перейшовши одразу до третього — недержавного — рівня пенсійних заощаджень. Та згодом виявилося, що й там не все просто. Згідно з вітчизняним законодавством, у приватних фінансових установах ці кошти оподатковуються до 18% на місяць. Тож не всі їх там залишили, бо це невигідно. То що ж робити?

Нині і влада, і звичайні люди починають усвідомлювати: щоб не бідувати у поважному віці, заощаджувати слід лише самому й заздалегідь. Тому днями в інституті Горшеніна представники влади, незалежні експерти та науковці провели перший етап публічного обговорення однієї з найважливіших соціально-економічних реформ — пенсійної і зокрема другої спроби впровадження обов’язкового накопичувального рівня.

Вона передбачає:

— встановлення обсягу обов’язкових внесків у розмірі 2% у 2018 році із щорічним збільшенням на 1% до досягнення 7% заробітної плати працівника;

— залучення до участі у системі громадян, що працюють, вік яких не перевищує 35 років. Старші українці теж мають право долучитися до системи, але за власним бажанням.

Один працівник півтора пенсіонера годує

Про недоліки використання лише солідарної пенсійної системи та плюси від запровадження накопичувального рівня розповів народний депутат Юрій Соловей. Він зауважив, що нині в Україні з 12 мільйонів літніх людей, які перебувають на заслуженому відпочинку, 78,7% (понад 9 мільйонів) отримують пенсію до 2 тисяч гривень на місяць, 17,7% (трохи більш як 2 мільйони) — від 2 до 4 тисяч, і лише 3,7% (менш як 500 тисяч) — понад 4 тисячі.

Отже, нинішня солідарна пенсійна система здатна лише сяк-так убезпечити людину, яка перестала працювати, від абсолютної бідності. Проте вона не забезпечує справедливості нарахувань, а тим паче комфортної й заможної старості. Хоч би тому, що покоління, яке працює, не володіє своїми внесками, а утримує на них теперішніх пенсіонерів. А далі ця система зможе гарантувати дедалі нижчий рівень пенсійних виплат відносно заробітків, з яких їх сплачували, через демографічний тиск, який зростає. Вже нині в Україні один працівник утримує 1,1 пенсіонера, а у недалекому майбутньому цифра зросте до 1,3—1,5 пенсіонера. А ще вона недостатньо мотивує працівників та роботодавців до сплати єдиного соціального внеску і легалізації фонду оплати праці, що заводить економіку в тінь.

Юрій Соловей зазначив, що компенсувати ці недоліки солідарної системи могло б її доповнення накопичувальними обов’язковою та добровільною недержавною складовими, на які не впливають демографічні чинники, адже ґрунтуються на персональних пенсійних накопиченнях.

Він також нагадав, що вигадувати велосипед не потрібно. Адже запровадження обов’язкової накопичувальної системи вже передбачено у вітчизняному законодавстві — окремим пунктом у Законі «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування». Слід лише реалізувати його на практиці. Недержавні пенсійні фонди в Україні також є, але розвинені вони дуже слабко, адже поки що немає позитивного досвіду функціонування обов’язкової накопичувальної пенсійної системи. Тож почавши сплачувати до неї внески, працівники й роботодавці отримають шанс дізнатися більше і про добровільну недержавну систему, зрозуміти та оцінити її можливості й вигоду для себе.

Дорожня карта

Юрій Соловей наголосив, що спершу потрібно внести зміни до пенсійного законодавства. Зокрема до законів України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування» та «Про недержавне пенсійне забезпечення», які передбачатимуть поетапне впровадження обов’язкової накопичувальної пенсійної системи. На першому етапі — централізованої, яка сконцентрує пенсійні активи в накопичувальному пенсійному фонді під державним контролем і управлінням (тобто в перехідний період держава візьме на себе всю відповідальність). На другому — децентралізованої: вона надасть громадянам право обрати недержавний пенсійний фонд для подальшого формування в ньому обов’язкових і добровільних пенсійних накопичень.

Також слід забезпечити розподіл функцій і контролюючих повноважень. Пенсійний фонд має стати адміністратором-розпорядником накопичувального пенсійного фонду, кошти якого, відокремлені від будь-яких інших, зберігатимуться в обраному урядом державному банку-зберігачі, головним завданням якого, крім зберігання пенсійних активів, буде контроль за їх вкладенням. Мінфін гарантуватиме збереження і захист цих заощаджень від знецінення. Вони акумулюватимуться та обліковуватимуться на окремому спеціальному казначейському рахунку і спрямовуватимуться у конкретні держпідприємства або проекти за участі держави: наприклад, у створення сонячних електростанцій, фінансування літакобудування, будівництво стратегічно важливих доріг тощо.

Переваги отримають всі

Людина, яка братиме участь в обов’язковій накопичувальній системі одержуватиме додаткові до солідарної пенсії виплати за рахунок власних заощаджень і можливість оперативно контролювати стан своїх пенсійних накопичень (щомісяця отримуватиме смс-повідомлення про стан рахунку і надходження до нього). Якщо до настання пенсійного віку людина захворіє і потребуватиме дорогого лікування, вона може зняти накопичені гроші з рахунку. І ще: у разі смерті пенсіонера статки не пропадуть, як у накопичувальній системі, — їх отримають спадкоємці.

Економіка країни отримає значне вливання для зростання і модернізації. На це зважать як внутрішні, так і зовнішні інвестори і збільшать свої капіталовкладення. А ще вітчизняні банки отримають змогу повернути довіру українців на прикладі успішного впровадження і роботи обов’язкової накопичувальної пенсійної системи.

Державний бюджет і солідарна пенсійна система матимуть відчутне поступове збільшення доходів, що стане ефектом від економічного зростання та легалізації доходів громадян, а також дасть змогу розв’язати проблему дефіциту солідарної системи.

Додаткових податків  не вводитимуть

Віце-прем’єр міністр Павло Розенко, який взяв участь в обговоренні, зазначив, що у межах запровадження обов’язкової накопичувальної системи в Україні не вводитимуть жодного нового податку. Тож додаткових фінансових навантажень не зазнають ні працівники, ні роботодавці. За його словами, пенсійні внески за працівників, молодших 35 років, відраховуватимуть з податку на доходи фізичних осіб, який торік збільшився з 15% до 18%. Саме з нього можна буде виокремити персоніфікований накопичувальний внесок.

Отже, публічна презентація політичного порядку денного щодо пенсійної реформи відбулася. Другим етапом стане проведення публічних консультацій із зацікавленими сторонами. Далі — формування Зеленої книги, до якої збиратимуть усі проблемні та гостро дискусійні моменти щодо запровадження обов’язкової накопичувальної пенсійної системи, і Білої книги — дороговказу щодо їх розв’язання. Потім відбудуться слухання у профільних комітетах Верховної Ради та парламентські слухання. Завершальним етапом стане подання законопроекту до ВР та голосування. Встигнути усе це планують до 1 січня 2018 року.