Такі підрахунки під час урядової відеоконференції з регіонами озвучив перший заступник міністра аграрної політики та продовольства Іван Бісюк. За його словами, експортні можливості України розширились з наданням їй Європою на шість місяців безмитних квот, а також зі зниженням ставки ввізного мита для деяких видів вітчизняної продукції.

Питання квот підлягає обговоренню

Експортні можливості можуть зрости до 7,2 мільярда доларів, якщо Україна прийме пакет законів у сфері системи контролю за безпечністю харчових продуктів, спрогнозував Іван Бісюк, додавши, що наші перспективи на європейському ринку залежать від вмілого використання наданих можливостей. Тому нині додатки до Угоди про асоційоване членство України в ЄС мають стати настільною книгою для аграріїв. Більше того, говорити, що виділені Європою квоти замалі для аграрної України, як це робить дехто, зарано. «Питання квот підлягає обговоренню. Їх завжди можна подвоїти, але для цього треба заповнити ті, що маємо. Перед нами ніхто двері не зачинив», зауважив він.

Крім того, за словами Івана Бісюка, треба довести до логічного завершення питання з гармонізації національних стандартів якості з міжнародними ІSO та європейськими IN. На сьогодні Україною гармонізовано 302 з 654 міжнародних стандартів, або 45%, 58 з 90 нацстандартів країн ЄС у класі 65 (сільське господарство), або 63%, та 63 з 157 у класі 67 (харчопром), або 40%.

Перший заступник міністра також детально розповів про експортні можливості в Європу згідно з квотами. Уже сьогодні Україна може постачати на європейський ринок за зниженими і нульовими ставками 12 тисяч тонн яловичини, 20 тисяч тонн свинини і стільки ж похідної продукції, 16 тисяч тонн м’яса птиці та напівфабрикатів і 20 тисяч похідної продукції, 8 тисяч тонн  молока, вершків, згущеного молока, йогуртів, 1,5 тисячі тонн сухого молока і стільки ж вершкового масла та молочних паст, 950 тисяч тонн пшениці м’якої, борошна та гранул, 400 тисяч тонн кукурудзи та гранул, 250 тисяч тонн ячменю.

— Крім базової продукції Україна досягла досить вигідних домовленостей  щодо фруктів і овочів, — продовжив віце-президент Американської торговельної палати Тарас Качка. — Зокрема, за огірки українські аграрії не сплачуватимуть адвалорної частки мита при експорті в ЄС, яку сплачують ті ж турки, — пояснив він. — Маємо нульове мито щодо томатів. Це теж хороша преференція, бо стандарне мито для тих, хто постачає томати на ринок ЄС, — 14%, а для тих, хто користується системою загальних преференцій, — 10,5%. Маємо також непогану квоту на яблучний та виноградний соки. А виробники меду вже за перший  місяць дії квот вибрали 1/3 її обсягу, додав Тарас Качка. Тож у цьому сегменті вже можна думати про збільшення квот.

У ЄС експортовано 1/3 обсягу медової квоти лише за місяць її дії. Фото Світлани СКРЯБІНОЇ

Складнощі будуть, але вигоди їх компенсують

За словами голови Ради директорів Спілки молочних підприємств України Вадима Чагаровського, вже на сьогодні близько десяти вітчизняних підприємств виробляють молочну продукцію, яка відповідає міжнародним стандартам якості, могли вже розпочати її поставки. Та зробити це їм заважає невідповідність українського законодавства.

— На жаль, попри декларації про готовність України до експорту продукції в країни ЄС, для цього ще немає законодавчої бази, — зауважив він. — Уряд вніс у парламент кілька законопроектів, прийняття яких зрушило б справу з місця, але їх ухвалення чомусь затягується. Лише після того, як буде прийнято пакет законів, молочні підприємства зможуть розпочати отримання єврономера, без якого експорт у країни ЄС неможливий. На це піде як мінімум півроку. Попри це вже на сьогодні кілька компаній ведуть перемовини із великими західноєвропейськими мережами, які зацікавлені у виробництві  молочної продукції під своїм лейблом. Тож перспективи хороші, головне нині швидше вирішувати проблемні питання на внутрішньому ринку — гармонізувати законодавство, стандарти, модернізувати і приводити у відповідність виробництво.

— Щоб успішно конкурувати на європейському ринку,  треба також змінити базові підходи до виробництва молока. У нас базовими є вміст жиру молока — 3,4%, білка — 3,0%, а у більшості країн ЄС — 3,8% і 3,4 відповідно, — уточнив він.

Та труднощі, з якими зіткнуться аграрії та переробники при вході на євроринок, — ніщо з тими вигодами, які він надасть, переконаний Вадим Чагаровський. Адже у результаті цього підвищиться якість молочної та тваринницької продукції, а поштовхом для розвитку галузі стануть дешеві кредитні ресурси у межах 5—6% у валюті та вливання інвестицій, доступ до євроспоживача тощо.

Водночас гендиректор Українського клубу аграрного бізнесу Алекс Ліссітса не був таким вже й оптимістичним. «З корупційними та регуляторними затратами у 1200 гривень на гектар та рентабельністю зернових у 1,7% ніяка Європа нам не світить», — сказав він, додавши, що питання зняття поборів має стати питанням номер один для нового Президента.

На його думку, треба збільшити собівартість продукції, прибрати зарегульованість і побори з усіх ланцюжків виробництва, транспортування, реалізації агропродукції, а також розпочати масовану іміджеву  кампанію нашої продукції за кордоном, як це робили Польща та Угорщина, коли виходили на ринок ЄС. Інакше про суттєвий поштовх на європейському ринку говорити не доводиться.

— Яка нам Європа світить, коли минулого року ціна на українське молоко, з його то якістю, була вищою за європейську — 5 гривень проти 24 євроцентів, або 3 гривень за літр? — справедливо зауважив Алекс Ліссітса. — До того ж для середнього берлінського споживача східноєвропейська продукція апріорі сприймається як продукція нижчої якості, а  made in Ukraine означає зроблено у Чорнобилі. Нам треба ще багато працювати, щоб потужно вийти на ринок ЄС. У гонитві за одним не треба забувати про наявні торговельні напрацювання на сході.

Частково з ним погодився директор департаменту агропромислового розвитку Одеської облдержадміністрації Анатолій Новаковський. За його словами, Україна не на повну потужність використовує потенціал агросектору. А все тому, що агробізнес замість того, щоб займатися підвищенням продуктивності земель, ефективності ведення бізнесу, витрачає забагато коштів і часу на оформлення землекористування, сертифікацію та ліцензування.