Олександр МОСКАЛЕЦЬ
для «Урядового кур’єра»
Його закриття відбулося минулої суботи в приміщенні Колонного залу ім. М. В. Лисенка Національної філармонії України. Хоч і наступного дня кияни мали змогу відвідати ще два фестивальні концерти, об’єднані рубрикою «Післямова».
Головним учасником завершального концерту став Національний заслужений академічний симфонічний оркестр України під орудою запрошеного польського диригента Романа Реваковича. Того вечора звучали твори Євгена Станковича, Олександра Шимка, Мирослава Скорика, Золтана Алмаші та Єжи Корновича (Польща). Як і завжди на цьому фестивалі, протягом цього концерту слухачі спостерігали розмаїття стилів, тембрів, імен, облич, складів виконавців…
Найяскравішим твором, який прозвучав, слід визнати «Концерт для скрипки та альта з оркестром» молодого композитора Олександра Шимка. Солістами були Ігор Завгородній (скрипка) та Максим Грінченко (альт) — молоді музиканти, дуже чутливі й уважні до кожної позначки автора, вміщеної у нотах. Цей опус — неначе поема про тривале земне співіснування двох споріднених людських душ, виражена засобами звуків за допомогою двох дуже близьких за сутністю інструментів. Тремтливий і суголосний діалог скрипки й альта наприкінці перейшов у небесну площину й змусив слухачів фантазувати й уявляти незбагненні вияви людського буття.
Ця музика позбавлена будь-якої показовості або навмисних ефектів. Лише щирі почуття, зрозумілі кожному, лише безпосередність, яка обеззброює. Хоч зауважимо, що все це висловлене засобами сучасної музичної мови. Жодної сентиментальності, жодного догоджання слухачам!
Дехто з музикантів, присутніх у залі, охоче визнав, що концерт Шимка став найнесподіванішим і найяскравішим твором у всій програмі. А сам композитор, сором’язливо стискаючи оберемок подарованих йому букетів, вклонився і швиденько зник. Є всі підстави сподіватися, що він приємно дивуватиме нас і надалі.
Ще одним визначальним персонажем вечора став віолончеліст і композитор Золтан Алмаші. Перший відділ концерту відкрило його виконання віолончельного концерту Євгена Станковича. Відчайдушний і харизматичний, Золтан одразу полонив слухачів. Але поява цього музиканта в другому відділі стала більш значущою. І ось чому: він заграв власний твір «Взаємодії» для віолончелі з оркестром. Виявилося, що це творіння Алмаші, заявлене у заздалегідь віддрукованій програмці без жодних пояснень, складається з трьох частин: «Тече вода в синє море, та не витікає», «Самотність» та «Канцона». Друга з цих частин — це сольна віолончельна п’єса, виконувана без супроводу оркестру. А третя — своєрідне оркестрування угорських народних мелодій (точніше, єдиної народної пісні, використаної композитором). Зауважимо, що «канцона» — це пісня в перекладі з італійської.
Наостанок розповімо про те, що ще звучало під час завершального концерту фестивалю. Маємо згадати ще про два твори: «Концертіно для фортепіано, труби, арфи, ударних і струнних» Мирослава Скорика та «Великий перехід» для фортепіано з оркестром польського композитора Єжи Корновича. До речі, цей твір Корновича написано на замовлення міністра культури і національної спадщини Республіки Польща в рамках програми «Колекції — пріоритет 2013—2014», реалізованої Інститутом музики й танцю. Серед досі не згаданих солістів були визнаний віртуоз Дмитро Таванець (фортепіано), Андрій Ільків (труба) та Наталя Ізмайлова (арфа).
Згодом, наприкінці фестивалю, відбулося ще два недільні концерти. Першим з них став проект «Леся Дичко та її хорова школа» (програма з хорових творів п’яти українських композиторів у виконанні академічного камерного хору «Хрещатик», яким керував Павло Струць).
А весь фестиваль завершився концертом з камерних творів у виконанні Національного ансамблю солістів України «Київська камерата» під керівництвом добре відомого всім київським завсідникам концертних залів народного артиста України Валерія Матюхіна — художнього керівника й головного диригента ансамблю. У цьому концерті прозвучали твори аж тринадцяти українських авторів. Сподіватимемося, що традиції фестивалю житимуть і надалі.
Ми в Google+