Кілька тижнів тому закінчила свою роботу Тимчасова слідча комісія Верховної Ради з розслідування трагічних подій 18-20 лютого в Києві. Під час розслідувань з’ясувалися жахливі факти добре спланованого знищення учасників Революції гідності. Чимало з цих фактів наведено у звіті ТСК, який надіслано до Генеральної прокуратури, але багато що залишилося, як кажуть, за кадром, потрапило в робочі матеріали комісії. В запити, скажімо, та листи до різних структур, науково-дослідних установ, у їхні відповіді народним депутатам, членам ТСК. У контексті всіх цих документів у нас і відбулася розмова з Геннадієм Москалем, головою Тимчасової слідчої комісії, першим заступником голови Комітету Верховної Ради з питань боротьби з організованою злочинністю і корупцією.
У перші ж хвилини нашої ексклюзивної бесіди Геннадій Геннадійович зауважив: «Передбачаю, що не все у звіті (особливо в частині застосування зброї та вбивств міліціонерів) сподобається учасникам Революції гідності, до яких зараховую й себе. Утім, мета роботи Тимчасової слідчої комісії — не романтизувати ті події, а за змогою встановити істину в один із найдраматичніших періодів новітньої історії України».
Перші постріли були cпровоковані
— Чи вдалося комісії з’ясувати головну причину посилення протистояння мітингувальників із силовиками, яке згодом переросло у кровопролиття, смерті та поранення з обох сторін?
— Як відомо, зранку 18 лютого розпочалася запланована мирна хода Євромайдану до Верховної Ради, де мав відбутися мітинг із подальшою передачею резолюції парламенту. Учасники ходи скористалися своїм правом, передбаченим статтею 39 Конституції України, «збиратися мирно без зброї, проводити мітинги, походи та демонстрації». Однак на порушення статті 33 Основного Закону (кожному, хто на законних підставах перебуває на території України, гарантується свобода пересування), а також Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» їм було заборонено використати таке законне право. Це було заборонено й постановою №12 Кабінету Міністрів «Про затвердження порядку проведення додаткових заходів захисту безпеки громадян», яку прийняли ще 22 січня 2014 р. Її суть у тому, що вільне пересування громадян буде проводитися й припинятися за рішенням відповідного керівника органу внутрішніх справ. При ухваленні цієї постанови Кабмін, вважає Тимчасова слідча комісія, крім перевищення владних повноважень, ще й порушив норми статті 19 Конституції. А вона визначає, що правовий порядок в Україні гарантується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений роботи те, що не передбачено законодавством. Обмеження можуть встановлюватися тільки законом, а не постановою Кабміну. Про це чітко сказано у згаданій статті 33. Ось що вона гарантує.
Кажучи це, мій співрозмовник розкриває Основний Закон, знаходить потрібну сторінку і вголос цитує:
— «Кожному, хто на законних підставах перебуває на території України, гарантується свобода пересування, вільний вибір місця проживання, право вільно залишити територію України, за винятком обмежень, які встановлюються законом». Тобто, озвучує висновки ТСК Геннадій Москаль, на порушення Конституції й законів України, на підставі незаконно винесеної Печерським районним судом м.Києва ухвали №757/27190/13-Ц та прийняття Кабінетом Міністрів постанови №12 від 22 січня 2014 року (яка, до речі, вступила в дію без підпису Миколи Азарова і є до цього часу недійсною. — Авт.), доступ на прохід громадян до всього урядового кварталу, включаючи будівлі ВР, АП та КМУ, було заблоковано, вхід заборонено.
Тож двері до подальшої беззаконності щодо євромайданівців були відчинені навстіж. Без присутності судового виконавця, порушуючи цілу низку законів, співробітники МВС та Головного управління внутрішніх військ перекрили вулицю Грушевського й не допустили прохід учасників мирної ходи до будівлі Верховної Ради, чим спровокували конфліктну ситуацію.
Саме через непрофесіоналізм та злочинну діяльність органів правопорядку, — жорстко акцентує Геннадій Москаль, — ця по суті штучно створена конфліктна ситуація переросла в громадянське протистояння.
— То хто ж перший відкрив вогонь на Майдані в ті лютневі дні і з якої саме зброї?
— У матеріалах розслідування цих подій, які ще 11 червня 2014 року комісія направила до Генпрокуратури, є така інформація: 18–19 лютого учасники різних майданів у західних регіонах країни почали активні напади на підрозділи міліції. У Львові — зокрема на Галицький, Залізничний, Личаківський, Франківський районні відділи, Львівське міське управління міліції, Головне управління МВС України у Львівській області, на приміщення спецпідрозділів «Грифон» і «Беркут». Під час нападів на приміщення підрозділів міліції всього було викрадено 1223 одиниці вогнепальної зброї та 68 921 одиниця боєприпасів. Аналогічні напади здійснено на працівників міліції в Рівненській, Волинській, Тернопільській областях. До сьогодні ці злочини не розкрито, а викрадену зброю не вилучено. Тож імовірно, що якась частина цієї зброї вже могла бути на Майдані в ті криваві дні.
— І з цих захоплених у правоохоронців автоматів і пістолетів могли пролунати постріли з Майдану в бік правоохоронців?
— Припускати можна й це, але конкретних фактів не маємо. Комісією встановлено, що політичні партії ВО «Батьківщина», «Удар» та ВО «Свобода» не мали на Євромайдані озброєних формувань. Більше того, за допомогою своїх активістів та народних депутатів вони виявляли осіб із вогнепальною зброєю й передавали їх працівникам ГУ МВС у м. Києві. Всім, хто перебував на Євромайдані в період масових протистоянь, було категорично заборонено мати вогнепальну зброю.
— Скільки сьогодні, до слова, незареєстрованих «стволів» на руках у колишніх євромайданівців та й загалом у населення?
— На це запитання вам ніхто не відповість із 100-відсотковою точністю. До подій у Донецькій та Луганській областях, за різними даними, на руках в українців було близько 4 мільйонів нелегальних «стволів». Тепер ця кількість зросла на десятки тисяч одиниць.
— А чи з’ясовано, хто саме вранці 20 лютого розпочав з боку Майдану і прилеглих вулиць обстріл працівників міліції та внутрішніх військ?
— Ані МВС, ані Генеральна прокуратура цього не встановили. Прокуратура розслідування не проводила, а керівництво МВС, куди з ГПУ, за дивними обставинами, всі матеріали за фактами отримання вогнепальних поранень та вбивств працівників міліції були направлені на досудове розслідування, від цієї проблеми самоусунулося. Комісія ж вважає, що тими особами, хто відкрив вогонь, щоб спровокувати подальші дії, могли бути або агентура МВС та СБУ, яка вдавала активістів Євромайдану, або штатні працівники оперативних служб МВС та СБУ, які вдавали активістів Євромайдану й ховали обличчя під масками.
На час отримання вогнепальних поранень і міліціонери, і військовослужбовці ВВ були без табельної зброї. Тож провокація із пострілами з боку протестувальників зробила свою справу — вона розв’язала руки кримінальній владі. Саме 20 лютого тодішній міністр внутрішніх справ Віталій Захарченко і віддав злочинний наказ щодо застосування на ураження вогнепальної зброї проти євромайданівців.
Доказову базу знищено
— У звіті ТСК є такий висновок: у 75% загиблих та поранених від вогнепальної зброї серед тих, хто був у ті дні на Майдані Назалежності, Європейській площі та прилеглих вулицях, є наскрізні вогнепальні поранення. Тобто кулі пішли навиліт, що характерно для пострілів зі снайперських гвинтівок.
— Те, що снайперські підрозділи 20 лютого перебували на бойових позиціях, зафіксовано радіоперехопленням розмов між учасниками снайперських груп. Такі групи були в розпорядженні Внутрішніх військ МВС України, спецпідрозділів міліції «Сокіл» та «Беркут», спецпідрозділу СБУ «Альфа». Але це менш суттєве. Важливіше інше: чому до Центрального госпіталю Міноборони, Центрального госпіталю МВС України та госпіталю ГУ МВС України у місті Києві, де надавалася хірургічна допомога потерпілим, оперативно-слідчі групи за даними фактами не виїжджали. Вилучені з тіл поранених кулі залишилися в госпіталях. Під час операцій їх складали в одну ємність, що унеможливило процес ідентифікації, з якої зброї було здійснено поранення конкретного працівника міліції чи внутрішніх військ.
— Ходили чутки про участь російських спецпризначенців у розстрілах мирного населення. Комісія виявила такі факти?
— Доказів використання зброї іноземними снайперами проти учасників Євромайдану в Києві у дні Революції гідності немає. Можу лише додати, що на позиціях — на даху будівлі Адміністрації Президента та на даху будинку з химерами — були виставлені й снайперські групи, що належали Управлінню державної охорони. А основним перемовником, зафіксованим радіоперехопленням, був снайпер із позивним «Мирон». Його ідентифіковано як начальника снайперського відділу управління «Альфа» СБУ підполковника Бичківського А. М.
До речі, як з’ясувалося, снайпери отримали вказівку розстрілювати не тільки протестантів, а й міліціонерів. Тобто все робилося для нагнітання, ескалації протистояння, щоб виправдати силову зачистку Євромайдану. Не без вказівки з Києва майже одночасно обласними радами стали прийматися у всіх регіонах гнівні заклики до Януковича з вимогами вжити більш рішучих заходів, діяти жорсткіше. Тобто всі ці дії були взаємопов’язані й чітко сплановані. До консультацій щодо так званих антитерористичних операцій (проти мирних протестувальників!), які розроблялися нашими МВС та СБУ, залучали найбільш авторитетних фахівців з Росії. На запрошення адміністрації президента України, за словами Геннадія Москаля, приїжджав Герой Росії В’ячеслав Бочаров, а також один з колишніх керівників ГРУ генштабу Росії. Нині він у відставці.
— Когось зі снайперів, що стріляли і по міліціонерах, вже притягнуто до відповідальності?
— Ні. І цьому є чимало причин. Чи не найголовніша — в тому, що керівники МВС своєчасно не вжили жорстких заходів для збереження зброї і відповідної документації. Всю доказову базу щодо тих, хто вбивав, практично вдалося знищити, а ті, хто особисто стріляв або давав злочинні накази «на ураження», ховаються в Криму чи Росії.
Сьогодні вже можна було б притягнути до відповідальності тих, хто виконував злочинні накази, якби ще в ті лютневі дні були опломбовані й узяті під охорону співробітниками центрального апарату міністерства приміщення, де зберігалася зброя спецпідрозділів «Сокіл» і «Беркут». Необхідно було взяти під незалежну охорону й склад озброєння Департаменту матеріально-технічного та ресурсного забезпечення МВС України, і відповідні приміщення підрозділів внутрішніх військ, особливо тих, за якими числилися снайперські групи, підпорядковані полковнику С. Асавалюку.
Але всього цього відразу після кривавих подій 18-20 лютого зроблено не було. Це, як підкреслено у звіті ТСК, «дало можливість командиру спецпідрозділу «Беркут» С.Кусюку та цілій групі співробітників «Беркута», які брали участь у розстрілі учасників акцій мирного протесту на вул. Інститутській, викрасти з приміщення спецпідрозділу «Беркут» ГУ МВС України у Києві 24 АКМС калібру 7,62х39 мм, 1 помпову рушницю «ФОРТ», 3 снайперські гвинтівки СВД «ФОРТ-500», а також знищити журнал прийому та видачі вогнепальної зброї, накази про закріплення зброї за кожним конкретним співробітником спецпідрозділу «Беркут», картки-замісники на отримання зброї. Після цього С. Кусюк та група його підлеглих безперешкодно залишили територію України. Тільки 24 квітня 2014 року Головним управлінням МВС України у м. Києві було порушено клопотання перед МВС України про звільнення командира полку «Беркут» полковника міліції Кусюка». Він, до речі, на той час уже працював у поліції Російської Федерації.
За даними комісії, разом з полковником Сергієм Кусюком за межі України виїхали 62 працівники спецпідрозділу «Беркут» київської міліції, котрі могли бути безпосередніми учасниками розстрілу учасників акцій протесту. На сьогодні частина з них працює в поліції Росії, інша частина бере участь у бойових діях в Донецькій та Луганській областях на боці терористів.
Тож маємо те, що маємо: «Відсутність зброї, а також контрольних куль та гільз, — робить висновки ТСК, — не дає балістичній експертизі можливості встановити факт належності автоматів АКМС, які на сьогодні залишилися на озброєнні спецпідрозділу «Беркут», до куль, що були вилучені з тіл поранених та загиблих від пострілів з автомата Калашникова».
Людей палили напалмом та труїли спецречовиною
— Акцентуємо в основному на «Беркуті», «Соколі», внутрішніх військах… А яку роль у ліквідаціїї Євромайдану було відведено працівникам Служби безпеки України?
— По-перше, створення умов для подальшої ескалації напруги у суспільстві та для можливості введення надзвичайного стану. Саме з цією метою був підпалений офіс на той час правлячої в країні Партії регіонів по вулиці Липській. Це зробила спеціально підготовлена агентура та перевдягнені під «майданівців» працівники СБУ. Через підпал загинуло двоє мирних людей, які займалися обслуговуванням будівлі. Осіб, які підпалили офіс, так і не встановили.
Ще більшого протистояння й напруги у столиці, завдяки зростанню кількості вбивств і вогнепальних поранень як мирних громадян, так і правоохоронців, владі вдалося досягти після введення в дію тодішнім міністром внутрішніх справ Віталієм Захарченком спеціального плану «Хвиля», а головою СБУ Олександром Якименком — антитерористичної операції згідно з планом «Бумеранг». «Бумеранг» вводився в дію на території Майдану Незалежності й прилеглих до нього вулиць. В межах цієї операції, говориться у звіті ТСК, керівник Служби безпеки України дає доручення спецпідрозділу «Альфа» провести АТО в приміщенні Будинку профспілок, який на той час був штабом опозиційних сил.
Метою цієї операції було фізичне знищення всіх, хто на той час перебував у будівлі, а також лідерів і активістів опозиційних партій ВО «Батьківщина», «Удар» та ВО «Свобода».
— Щоразу, коли буваю на Майдані, надовго зупиняюся біля залишків будівлі Федерації профспілок України. Таке відчуття, що ту страшну пожежу загасили тиждень тому, а правду про події закрили банерами назавжди. Геннадію Геннадійовичу, чи вдалося комісії порахувати загальну кількість людей, які загинули в полум’ї?
— Вважаю, що цього вже ніхто і ніколи не з’ясує. Бійці спецпідрозділу «Альфа» СБУ застосували напалм. Так. Це спеціальна суміш, яку використовують у запалювальних авіабомбах, ракетах, мінах. Пожежники, з якими я оглядав наслідки того злочину, одразу це підтвердили. Температура горіння була такою, що тіла людей згорали повністю, навіть кісток не залишалося. Тому ідентифікувати вдалося лише тих, чиї останки дивом уціліли.
— Така доля могла б спіткати і керівників опозиції? Коли 19 лютого почався наступ «Беркута» в бік Майдану, верхні поверхи Будинку профспілок уже горіли. Напередодні, за вашими словами, в його приміщеннях та на даху було сконцентровано близько 230 співробітників «Альфи».
— Їх висадили туди заздалегідь, щоб провести в будівлі повну «зачистку», дійти аж до другого поверху, де перебували сотні євромайданівців, активісти. Сценарій «знищення опозиції» було зірвано, альфівців хтось помітив, чинник несподіваного наступу з верхнього поверху і до низу використати не вдалося.
До речі, в приміщеннях ФПУ перебувало чимало й тих, хто тривалий час жив у наметах. Виникає запитання: чому вони більш-менш пристойні умови у своїх наметах поміняли на відпочинок просто на підлозі в коридорах та кабінетах будівлі федерації?
— Цікаво: чому?
— Комісія переконалася в тому, що проти учасників Євромайдану працівники СБУ поширювали токсичну речовину, яку застосовують у ветеринарії. Це препарат АСД-3ф. Його використовували для дестабілізації ситуації в період протестних акцій та унеможливлення перебування мітингувальників у різних приміщеннях. Колишнє керівництво СБУ розробило спеціальний план, за яким агенти спецслужби розпилювали зі шприців цю хімічну речовину.
Потрапляючи, скажімо, на брезентове покриття, вона залишає різкий та стійкий неприємний специфічний запах. Мимоволі шукатимеш іншого місця для перебування.
ТСК направила до провідних медичних закладів України запити для роз’яснень щодо хімічної речовини АСД-3ф та її дії на організм людини. Ось що відповів із цього приводу Інститут фармакології та токсикології НАМНУ: «У чистому вигляді АСД-3ф подразнює шкіру, затримує грануляцію ран, при нанесенні на великі ділянки шкіри може спричиняти симптоми інтоксикації, належить до помірно небезпечних речовин. При внутрішньовенному введенні її дорослим коням в дозі 35—50 г загибель тварин настає через 3—4 хв. — від паралічу дихального центру. Згідно з настановою, препарат слід зберігати у закритій упаковці виробника, окремо від продуктів харчування та кормів».
— Чи прискорилися розгляди резонансних справ, зокрема Генеральною прокуратурою, й чи стали вони більш принциповими і безкомпромісними після того, як Янукович, а за ним і Пшонка безперешкодно виїхали з України?
— Комісія вважає, що Генпрокуратура періоду Махніцького прикривала злочинну діяльність СБУ під час Євромайдану. У нас для такого твердження є чимало переконливих доказів. Ось один із них. 12 травня 2014 року комісія на ім’я в. о. Генерального прокурора Махніцького О. І. направила лист щодо нападу та побиття народного депутата України Андрія Іллєнка та його адвоката Сидора Кізіна, яке було 3 січня цього року на порозі Шевченківського РВУ МВС України у м. Києві. Комісія надала переконливі дані про те, що їх побили співробітники СБУ — так звана група прикриття, яка здійснювала супровід незаконного оперативно-технічного заходу.
— Проникнення до автомобіля народного депутата України Андрія Іллєнка для встановлення там апаратури спеціального призначення?
— Так. У листі на ім’я Олега Махніцького комісія наголошувала, що має в розпорядженні конфіденційні дані на окремих працівників СБУ, які брали участь у цьому ганебному дійстві, і якщо Генеральна прокуратура вважатиме за потрібне, ТСК готова надати всю інформацію, якою володіє.
«Потрібен показовий український Нюрнберзький процес»
Від ГПУ Комісія отримала неправдиву відповідь: нібито дані проведення працівниками СБУ «оперативних та оперативно-технічних заходів стосовно народного депутата України Іллєнка А. Ю. відсутні». Тому в зверненні з цього приводу до вже нового Генерального прокурора України Віталія Яреми Геннадій Москаль наводить конкретні номери мобільних телефонів, які саме в той час працювали в місці побиття народного депутата і його адвоката, а також у місці перебування автомобіля, що належав Андрієві Іллєнку. Більш того, голова ТСК називає й прізвища власників цих мобільних телефонів — працівників Служби безпеки України.
— Ви сподіваєтеся, що істину тепер буде встановлено, а протиправні дії отримають відповідну оцінку?
— Я покладаю надії на Ярему. Бо добре його знаю — разом працювали, свого часу ми були заступниками голови Комітету Верховної Ради з питань боротьби з організованою злочинністю і корупцією. З приходом нового Генпрокурора ситуація, гадаю, зміниться.
— І буде зроблено показовий український Нюрнберзький процес, як ви про нього якось говорили?
— Я казав, що це потрібно зробити, що карати треба не рядових міліціонерів чи солдатів Внутрішніх військ. Вони виконували накази, служили тій владі. З 30 листопада по 21 лютого на Майдані постраждало близько 7100 осіб! Це разом із працівниками міліції. Тож на лаву нашого Нюрнберзького судового процесу треба було б посадити всю колишню керівну верхівку! А поруч з ними — обов’язково всіх голів облдержадміністрацій, які звозили до Києва тисячі бандюганів-«тітушок» і працівників бюджетної сфери, штучно розпалюючи протистояння. До такого процесу треба було б, крім прокурорів і суддів, причетних до арешту учасників акції протесту, залучити й майже весь склад колишнього Кабміну, який дозволив (своєю постановою від 22 січня) використовувати зброю та водомети проти мирних людей, що прийшли висловити свою громадянську позицію.
— Віритимемо, що це колись відбудеться.
ДОСЬЄ «УК»
Геннадій МОСКАЛЬ. Генерал-лейтенант міліції у відставці, у правоохоронних органах відслужив понад 30 років. Пройшов шлях від інспектора міліції у Чернівцях до заступника міністра внутрішніх справ, заступника голови СБУ і заступника Секретаря РНБО. Очолював Закарпатську та Луганську облдержадміністрації.
Станіслав ПРОКОПЧУК, «Урядовий кур’єр»
Ми в Google+