Коли скресає крига і перші невеликі потічки хоч і поволі, проте вперто прориваються крізь льодяні тороси на бистрину, намарне чекати від них чистоти та прозорості. Усьому свій час. Спершу вода, долаючи чималий опір, буде каламутною, нестиме геть усіляке сміття, гілляччя,  інший непотріб. Затим потроху вгамується, набере нової сили, щедро поїтиме береги, віддзеркалюючи довколишній розмай.

Децентралізація, розпочата в нашій країні, чимось нагадує таку розкуту річку, друга весна якої нестримно рве греблі старої закостенілої системи і скам’янілого менталітету, що сформувалися  впродовж  багатьох десятиліть. Вона покликана докорінно змінити химерну будову централізованої держави, яка узвичаєно все вирішувала за всіх. І вже змінює її, віддаючи значну частину загальнодержавних повноважень і фінансів  владі, обраній громадянами, яка перебуває найближче до людей, — органам місцевого самоврядування в їхньому європейському розумінні.

Нині вже 169 нових об’єднаних територіальних громад у всіх регіонах країни утверджують своє право стати реальними суб’єктами місцевого й регіонального розвитку. Вони мають для цього чималі ресурси, відчутні преференції й підтримку держави. Залишається небагато — з економічною доцільністю використовувати і примножувати ці ресурси, преференції, допомогу.

Та виявляється, у цій «дещиці» криється чи не найбільша перепона на шляху реформи. Як багатіти навіть за таких певною мірою комфортних умов, знають далебі не всі очільники навіть уже створених укрупнених громад, не кажу про тих, хто ще роздумує щодо об’єднання. Бо, як небезпідставно жартує один з ідеологів  вітчизняної децентралізації Анатолій Ткачук, бідним бути легше: немає грошей — не треба турбуватися, як їх краще  витратити.

Кадровий голод істотно гальмує розвиток пореформованого вітчизняного місцевого самоврядування. На жаль, під час торішніх місцевих виборів з-поміж численних випускників центральних та регіональних університетів та академій не знайшлося  належної кількості фахівців, які могли б переконати виборців, що у разі їхньої підтримки зможуть не лише очолити об’єднані територіальні громади, а й зробити їх спроможними й потужними. А нові виклики і завдання децентралізації потребують від сучасних лідерів зовсім інших знань і умінь.

Маємо завдячувати нашим європейським колегам передовсім з Ради Європи, які зокрема через програму «Децентралізація і територіальна консолідація в Україні» невтомно навчають наш самоврядний актив мудрості сучасного лідерства й доброго врядування, яке успішно реалізували у себе країни євроспільноти.

Як-от англійці, які свого часу також здійснювали децентралізацію і шукали шляхів, як спонукати лідерів своїх громад до активної діяльності. Цікаво, що реформатори Туманного Альбіону придумали для цього доволі простий управлінський інструмент — бенчмаркінг. Ідеться про виявлення й використання передового досвіду, впровадження у практику функціонування технологій і стандартів, методів роботи найкращих муніципалітетів, їх адаптацію. Це завдання не залежить від бажання того чи того лідера громади. Це обов’язкова особлива управлінська процедура, технологія, яку заохочує держава.

Запитаєте, як це може прислужитися нам? Дуже просто: окремі українські громади теж мають власні рецепти успіху, які вже можна  і вивчати, і наслідувати. Так, на Тернопіллі селяни об’єдналися довкола ідеї вирощування і реалізації ранніх ягід, що забезпечило добробут не одного монополіста, а всієї спільноти. Ініціювала справу місцева сільрада, з’явилися нові робочі місця, спільний інтерес. На Житомирському Поліссі таким чином відновили вирощування льону й технічних конопель — експортери стоять у черзі. Сільські вишивальниці весільного вбрання з Буковини віднедавна склали відчутну конкуренцію відомим дизайнерам не лише з нашої країни. І йдеться вже не про індивідуальний, а колективний промисел, в якому збігаються інтереси громади.

Процвітає колективна ферма «Бабині кози» в Тетіївському районі на Київщині: місцеві жителі спільно виробляють молоко, сир, натуральне мило. Зорганізували також атракціон за участі домашніх тварин для поціновувачів активного відпочинку, туристам пропонують навіть подоїти козу.

На Вінниччині сільрада придумала, як мати користь із білого каменю, на який щедрі місцеві пагорби. Щороку тут проводять популярний пленер скульпторів, створюють відповідну інфраструктуру для цього. А на Закарпатті вже не перший рік діє обслуговуючий кооператив, члени якого займаються парниковим рослинництвом. Кооператив бере на себе частину спільних проблем (технічне постачання, пошук партнерів, збут) — так вигідніше господарювати.

Одне слово, не святі горщики ліплять. За технологією бенчмаркінгу, якої, до речі, навчають голів об’єднаних територіальних громад у тренінговій програмі Ради Європи «Академія лідерства», можна впоратися із викликами сучасності, щоб ефективно управляти новими спільнотами під час реформ і швидких змін.