В Україні загалом і на Рівненщині зокрема катастрофічно бракує фахівців робітничих професій. Тенденція, якій неабияк сприяє наш омріяний безвізовий режим, посилюється в геометричній прогресії. Люди їдуть за кордон як туристи, а тоді, провівши, так би мовити, розвідку боєм, повертаються — хто на легальну роботу, хто на чорну. Роботодавці Рівненщини, які нещодавно зустрілися за круглим столом із представниками місцевої влади, одностайно стверджують: ще якихось півроку — й працювати в Україні буде нікому. Що ж далі?

Ми теж здатні на економічне диво

Ігор ТИМОШЕНКО,
заступник голови облдержадміністрації:

— Мене не полишають позитивні емоції, яких набрався в Сінгапурі, де вивчав їхнє економічне диво. Так-от, із держави третього світу ця країна за кілька десятиліть перетворилася на одну з найсильніших економік світу. Головні секрети — жорсткість законів і єдність народу. А ще в Сінгапурі нульова терпимість до корупції. Перше місце за нетерпимістю до неї у  Норвегії, друге — в Сінгапуру. Тобто за наявності волі до реформ можна зробити величезний стрибок у розвитку.  На Рівненщині, на відміну від загальноукраїнських показників, маємо зростання і в промисловості, і в аграрному секторі, а ще належний рівень виконання бюджетів. За 10 місяців до зведеного бюджету області надійшло 4 мільярди 790 мільйонів — це на мільярд більше порівняно з минулим роком. На 594 мільйони більше отримали місцеві бюджети. Раніше проблемний ПДВ тепер відшкодовується автоматично.  

Вчити фахівців відповідно до потреб ринку

Іван ТКАЧУК,
директор Рівненського обласного центру зайнятості:

— Відплив робочої сили з України набирає темпів. Якщо роботодавці платитимуть фахівцям на рівні 12—15 тисяч гривень, люди повернуться в рідні краї, де, на жаль, нині дуже важко жити.

Рівненський центр професійно-технічної освіти Державної служби зайнятості  має 56 ліцензованих професій, де навчаємо й перенавчаємо тисячі людей з усієї України — це дозволяє наша сучасна матеріальна база. Тільки за 10 місяців цього року пройшли навчання 4 тисячі осіб, 80% з них працевлаштовано. Чи надовго? Не знаю. Адже наше законодавство, на жаль, не мотивує ні роботодавців, ні людину до праці на своїй землі.

Усе починається з освіти: це ж парадокс — готувати фахівців наосліп, не знаючи потреб ринку праці.

У нас на обліку 53% (вдумайтеся!) фахівців із вищою освітою. Натомість усі вакансії, які пропонують роботодавці, — робітничі: токар, зварник, офіціант, продавець. Ми разом зі школами, управліннями освіти повинні орієнтувати дитину бігти не за вищою освітою, а за шматком хліба, за місцем у житті. Так, це робота не одного дня, але ж маємо врешті-решт змінити цю негативну тенденцію. І побачити (хоч би на найближчу перспективу), яких фахівців і в якій кількості потребує наш ринок праці. Зайнятися цим мають насамперед відповідні державні інституції.

Головний ворог — корупція

Мар’ян ГОДА,
директор ТОВ «Рівень»,
голова обласного відділення Асоціації платників податків Рівненщини:

— Складається враження, що ми живемо в Сінгапурі.  Якщо дивитися в корінь проблем, це не так: не можна збудувати рай в окремо взятій області, де трохи вищі показники господарювання. Бо основний показник розвитку країни — її ВВП.

Уряд каже нам про 2% його зростання, ми ж чудово розуміємо, що за нинішнього рівня інфляції це не показник. Та найгірше, що й ці відсотки дала торгівля (завдяки імпортній продукції), а не виробництво — ось де, як кажуть, гвіздок забитий!

Чому так відбувається? Бо держава не створює умов для розвитку бізнесу в Україні: головний ворог — корупція, яка породжує решту проблем. Кажу насамперед про високе податкове навантаження на бізнес, його тінізацію і, відповідно, оплату праці найманих працівників. Якщо не змінити ситуацію, вже через півроку в Україні буде нікому працювати. Польща заявила про 5,5 мільйона вакантних робочих місць, до наших людей звідти вже їдуть вербувальники, а Українська держава мовчить, навіть не намагаючись хоч якось реагувати на ці виклики. 

Повірте, бізнес готовий платити людям більше: зарплата на рівні 12—15 тисяч гривень на місяць, вочевидь, стримала б відплив кадрів. Але ж левову частку наших прибутків з’їдають податки. Чому б не розробити їхню прогресивну шкалу: приміром, до 7 тисяч гривень заробітків — це одні ставки оподаткування, вище від цієї суми — вже інші, легші.

Як на мене, то дуже важлива суспільна роль виробника, його сприйняття в суспільстві. На жаль, воно нині таке: якщо ти бізнесмен, тебе вважають ледве не злодієм. А мало б бути навпаки: вітчизняний виробник — це той, хто і годує, й воює, і лікує. Так само й людина праці, на якій ще тримаються залишки вітчизняної економіки, — їй потрібно створити мотивацію.

Натомість, змінюючи законодавство, наші можновладці не радяться з виробниками, тому й, як кажуть, ламають дрова. А потім навздогін щось виправляють, а щось — ні. Візьміть ставки акцизів для виробників горілки, які за три останні роки зросли в 2,3 раза. А надходження до бюджету — лише на 20%. Це означає, що виробництво просто пішло в тінь: невже ніхто не бачить?

Потрібен бізнес-омбудсмен на рівні області

Віталій ПЕРШОГУБА,
підприємець, м. Рівне, член громадської ради при ДФС області:

— Проаналізуйте, з якими позовами приходять підприємці в адміністративні суди — хоч би ті, хто їх виграє, — і побачите спектр проблем (нерідко створених контролюючими органами штучно), в яких ми варимося щодня. Можна ж проаналізувати: якщо котрась із цих структур постійно програє суди, то щось там не так. Наша робота все ще дуже зарегульована. Візьміть квоти з прийому на роботу: і на інвалідів, і на людей передпенсійного віку, — а куди в Україні подітися молодим і здоровим? Плюс драконівські штрафи у сфері охорони праці, непорівнянні зі здоровим глуздом. Плюс постійні зміни в трудовому та податковому законодавстві. Усе це зв’язує малий та середній бізнес по руках і ногах. 

Законопроект №7142 внесено у Верховну Раду начебто задля детінізації бізнесу. Натомість він просто знищує спрощену систему оподаткування і вихолощує її основні мотиви.  Тут і обов’язкове введення РРО, й інше. Нам уже потрібен бізнес-омбудсмен на рівні області — людина, яка б тримала дієвий контакт між владою та бізнесом і яку б чули не лише в Рівному, а й у Києві. 

Вчасно ввімкнути запобіжники

Микола ШЕРШУН,
голова Федерації профспілок Рівненщини, доктор економічних наук:

— Наша економіка, на жаль, заполітизована, хоча, здавалося б, це повний нонсенс. Посадовці звітують, що Україна експортувала 16 мільйонів тонн зерна — звучить, чи не так? А що з того простій людині? Відповіді на це запитання не шукаємо. Обов’язок держави — не звітувати про сировинний експорт, а оперативно, а ще краще на випередження реагувати на проблеми економіки, які виникнуть уже завтра. Хіба ми не знали про те, що безвізовий режим посилить відплив робочої сили? Але жодних економічних запобіжників не ввімкнули. Ось нашому малому та середньому бізнесу, який є фундаментом економіки в усьому світі, й додалося проблем.   

Від редакції.  Навчитися слухати і головне — чути бізнес, який, за великим рахунком, тримає на плечах державу, — обов’язок місцевої та центральної влади. На жаль, із цим обов’язком вона справляється не завжди. А за справними цифрами надходжень до бюджетів, як бачимо, не завжди стоїть вітчизняний товаровиробник. Суспільне ставлення до тих, хто створює додану вартість на своїй землі, має бути принципово іншим, бо нині це той, хто справді  і годує, і воює, і лікує.