У Вінницькому обласному художньому музеї відкрилася виставка «Рушникова дорога Донбасу», яка через мистецтво засвідчує цілісність України як унітарної держави. Ідея проекту належить начальникові управління культури і туризму Донецької облдержадміністрації Аліні Певній. «Задум виник торік. Хотілося показати, що Донбас — це Україна, що ми нічим не відрізняємося — і в нас такі самі працьовиті люди, є талановиті вишивальниці. Тож коли звернулася до закладів культури країни прийняти виставку, першим відгукнувся Вінницький обласний художній музей. Тому перша виставка саме тут. Потім донецькі рушники демонструватимуть на Київщині та Львівщині», — сказала вона.
В експозиції 74 рушники, які репрезентують мистецтво народної вишивки краю, зокрема «гарячих точок» на карті проведення антитерористичної операції — Авдіївки, Волновахи, Слов’янська та інших. Стилістка представлених творів різноманітна та відображає традиційні українські мотиви і символи. На чільному місці рушник із відомими рядками Тараса Шевченка «Думи мої…» — це копія виготовленого свого часу Лесею Українкою рушника в дарунок видатному поетові. Історичний екземпляр перебуває у фондах музею Т.Г. Шевченка в Києві, а представлений на виставці створила відома вишивальниця Лариса Азимова у Слов’янську під час окупації міста. Принагідно зауважимо, що нині вона очолює гурт «Слов’яни», який зібрав талановитих майстрів народного мистецтва.
Привертає увагу рушник пам’яті Олекси Тихого, який демонстрували у США. Там він мав добрі відгуки. На особливу увагу заслуговує майже семиметровий рушник єднання, виготовлений свого часу знаними майстринями краю. У ньому закладені кольори і символи, представлені в різних населених пунктах Донеччини.
Зі слів Аліни Певної, після великої кількості експертиз щодо донецької вишивки зроблено такі висновки: Донеччина не має власної вишивки, тому що край заселяли недавно, і люди прибували сюди з усієї України. Тому нема єдиної вишивкової лінії, а стиль і візерунки притаманні Україні загалом. Проте чи не кожне донецьке місто має свої елементи або символіку у вишивці. Є й характерні для області символи: солов’ї, лілея і, звісно, гора — терикони.
«Тож коли вишивальниці кладуть на рушник візерунок, то закладають туди основні символи краю. Солов’ї — тому, що наш край дуже талановитий. У нас дуже багато солов’їв, і коли вони навесні співають, то здається, що війни немає», — зауважила вона.
Так і хочеться сказати: «То нехай співають солов’ї!» І навесні, і вишиті на рушниках. Може, тому, що в певний період голос останніх був невиразним, і пішли танки по сакральних знаках, закладених у рушниках.
Вишиті рушники — визначне художнє явище національної культури, символ єдності роду і нації. Оздоблений знаками-символами, рушник стає оберегом, енергія якого спрямовує долю людини у правильному напрямку духовного розвитку. Як засвідчує виставка, рушникова дорога Донбасу входить у коло культурних надбань України.
Під час роботи виставки було підписано меморандум про співпрацю між двома областями в галузі культури. Це стало черговим кроком взаємодії культур регіонів як засобу пізнання та єднання українського народу.
Ми в Google+