...Не вірю в цілковиту дрімучість наших посадовців. Принаймні значно менше, ніж вони — в життєдайну для них дрімучість і тупість нашого народу. І річ навіть не в тім, що високий сановник послав у маси чергову безглузду сентенцію. Ми звикли до їх регулярності від самого початку незалежності. Вже навіть і сяку-таку класифікацію можна визначити. Кажуть зазвичай «У нас усе добре» — коли хочуть втовкмачити посполитим, що ті мають тішитися й тим, що мають, «Так буде краще» — коли хочуть протягти якісь хтозна-кому потрібні новації, «Самі винні» — коли результат вийшов саме той, на який розраховували можновладці, але дуже далекий від того, що презентували суспільству.

І слід визнати, що наш люд переважно ту локшину ковтав. І про москалів, що з’їли наше сало, і про надію, народжену власністю, і про багатих, які лише тим і переймаються, як би допомогти бідним, і про уп’ятеро вищі пенсії й зарплати, напророковані одним безсмертним камікадзе.

Аж ось коли в народ було кинуто чергове «Ви нічого не розумієте», заяву цю негайно переадресували авторові — у соц­мережах, мас-медіа та звичайних кухонних балачках. Важко щось додати й емоційно, й за фактом до сказаного про загалом очевидну річ: чим більшу частину свого прибутку людина витрачає на харчі, відповідно чим менше вона може витратити понад базову потребу в харчуванні, тим вона бідніша. Чи справді можновладці не знають цієї азбучної істини? Навряд. На що в такому разі розраховують, видаючи свої свідомо безглузді перли? Хіба на нездатність громади навіть на рівні побутової логіки розпізнати маніпулятивну брехню і тим більше — зажадати з цього приводу пояснень.

Оті фейкові агітки з підтекстом «Самі винні» я почав зауважувати якраз останніми роками. Передусім у соцмережах, де будь-яке марення можна поширювати цілком безвідповідально. Численні пости про запрограмованість на злидні — чи то намертво вбиту в підсвідомість вихованням, чи то закладену навіть на генетичному рівні — нав’язливо підштовхували до думки про «Кожному — своє». І виходило, що український вчитель злидарює не тому, що соціально збанкрутіла держава платить йому на порядок менше, ніж отримує його німецький колега, а через те, що має такий набір хромосом (ось лише коли вона стала продажною дівкою імперіалізму — ця генетика!).

І пенсіонер наш отримує копійки, котрі ніяк не співвідносяться з можливістю гідного існування, не тому, що країна стоїть на межі демографічної прірви, а через те, що таке виховання у радянські часи отримав. До речі, про демографію. Ще один популярний викид локшини — це спроби й тут провести паралелі із забезпеченим Заходом — з його модним чайлд-фрі та ситим гедонізмом. Мовляв, і в них, і в нас спостерігається депопуляція. Тобто все о’кей — «У нас усе добре», ми теж Захід. Хоча за логікою наших посадовців вийде, що на догляд за дітьми українці теж витрачають невиправдано високі суми — порівняно із зарплатою, звісно. Поза сумнівом, через своєрідні пріоритети, а не через своєрідні, найнижчі в Європі, прибутки.

Зрештою, усі вигадки, з допомогою яких нами крутили як циган сонцем, наводити не хочу. Бо загалом ситуація має і позитивний момент. Люди обурюються з цього приводу. Так, це лише перший крок до того, щоб вони навчилися змушувати тих, кого найняли собі на службу, чесно і старанно виконувати їхні обов’язки. В соцмережах неодноразово згадували історію королеви Марії-Антуанетти, яка на скаргу про те, що селяни не мають хліба, буцімто порадила їм їсти тістечка. А згодом, під час Великої французької революції, її було страчено на гільйотині. І не за те, звісно, що якось там невдало висловилася на гастрономічну тему, а радше за компанію з усією тією правлячою елітою, котра надто довго послуговувалася максимою «Після нас — хоч потоп». І це в часи, коли монархи, помазаники Божі, нікому нічого не були винні та на цілком законних засадах могли робити все, що їм заманеться.

Що вже говорити про тих, хто, по суті, був просто найнятий нашим людом на якусь там управлінську роботу. За гарні гроші, викроєні із злиденних людських статків. А потім роботу цю занехаяли настільки, що можуть давати тільки поради менше їсти, менше лікуватися, менше дихати, менше думати. А ще — мріяти про те, аби люди були настільки темними та відсталими, щоб не могли розпізнати навіть очевидної фальші у промовах своїх управителів, але глибоко гуманними й цивілізованими, коли раптом візьмуться висловлювати свої претензії. Але так не буває.