Усі заклади, установи культури, які перейшли до новостворених громад, у Закарпатській області перебудовуються на марші. Вони так чи інакше повинні або знайти своє місце в нових умовах, або припинити існувати. Цього, звісно, зовсім не хочеться ні їхнім колективам, ні користувачам послуг, які вони надають.

Як переживають реформи, пов’язані з децентралізацією, працівники культури Закарпатської області, які їхні особливості, дізнавався кореспондент «Урядового кур’єра».

Не поспішали, а дарма

Край за Карпатами виявився одним з останніх у країні за темпами передачі об’єктів районного підпорядкування місцевим територіальним громадам. На початок року таких об’єктів було передано лише 10%, а в інших областях цей відсоток уже наближається до 100. І прямої провини місцевих органів влади в цьому немає. До такого стану справ призвело кількарічне затягування саме з формуванням територіальних громад.

Їх остаточне створення завершилося після місцевих виборів торік 25 жовтня і з’явилося на мапі області аж 64. Порівняймо: до виборів в області діяли лише… шість територіальних громад.

«Ради в новостворених громадах, мабуть, не стовідсотково розуміли, чим їм доведеться займатися і що на них чекає, — коментувала ситуацію директор департаменту культури обласної державної адміністрації Оксана Бабунич. — Торік майже до кінця року тривало формування органів місцевого самоврядування. І хоч бюджети в більшості територіальних громад було ухвалено вчасно, це відбулося без урахування інтересів закладів культури.

Чому? Бо у фінансуванні цієї галузі є великі відмінності порівняно з такими, як освіта й медицина. Ми з державного бюджету не отримуємо фактично нічого. З держскарбниці кошти в межах освітньої субвенції надходять лише на два заклади — Ужгородський інститут культури і мистецтв, а також Музичний коледж імені Д. Задора. І то лише в тій частині, де йдеться про здобуття загальної середньої освіти. А кошти на підтримку закладів культури громадам слід заробити самим. Із цим не все так просто, як раніше багатьом здавалося».

Норми закону, ухваленого ще торік, зобов’язують передати територіальним громадам спільне майно, що перебувало у власності районних рад, до 1 липня 2021-го. Піврічна часова подушка, мабуть, дозволяє зволікати з процесом передачі. Там, де з цим не поспішають і це питання досі не врегульовано, вже сталася біда. Працівникам закладів культури, які опинилися в невизначеному статусі, не виплачують зарплат. І їхня подальша доля все ще не з’ясована.

Із мистецькими школами застосували ноу-хау

В окремих громадах заощаджують кошти, що цілком зрозуміло. Але роблять це дуже своєрідно. До територіальної громади з центром у селищі Середнє Ужгородського району входять 14 сіл, чисельність її населення сягає 19 тисяч. Можливості обмежені, а бюджет наприклад мистецької школи становить близько 8 мільйонів на рік.

Ось і народився такий ноу-хау проєкт: від мистецької школи відмовитися, натомість створити школу естетичного виховання. Учні тут здобуватимуть музичну освіту, але не в тому вигляді, як раніше.

«Це рішення дуже суперечливе, — сказала кореспондентові директор департаменту культури Закарпатської облдержадміністрації Оксана Бабунич. — Надання послуг теоретично скорочувати не можна, і здобувачі освіти мають отримати її в такому вигляді і обсязі, як було обумовлено під час їхнього вступу до даного закладу».

З таким вільним трактуванням вимог міністерства, як у селищі Середнє, в обласному департаменті не погоджуються. Вважають, що в організації навчання у середнянській школі потрібно досягти консенсусу: суперечливі питання слід вирішити в інтересах учнів, не забути про потреби їхніх педагогів. Поки що до цього далеко.

До честі багатьох тергромад, ті мистецькі школи, що діяли як філії, відтепер навіть підвищать у статусі. До прикладу, Горінчівська громада на Хустщині, де працювала філія Стеблівської мистецької школи, відкриває власний заклад цього спрямування. У селі Залуж на Мукачівщині, де працювала філія майже на 100 учнів, теж створено школу. Колишня філія Тячівської мистецької школи у селі Бедевля — відтепер також самостійний заклад.

А ось у селі Велика Добронь на Ужгородщині створили заклад з особливим статутом: поєднали загальноосвітню школу з мистецькою. Розраховували, що освітня субвенція поширюватиметься й на мистецький напрям. Однак цей варіант виявився програшним, адже згодом з’ясували, що на учня мистецького напряму освітня субвенція не поширюється. Її розраховано лише на оплату загальної освіти. Тепер ініціаторам такого організаційного кроку доведеться змінювати статут та інші документи, повертаючи все на круги своя.

На запасній колії

Те, що медицина і освіта прив’язані до державних грошей, — отримання відповідних субвенцій, — дало змогу органам самоврядування на місцях більш-менш вчасно врегулювати їхні фінансові питання. Тобто кошти у своїх бюджетах на заклади цих двох галузей територіальні громади передбачили. А ось культура з усіма закладами, які їй належать, опинилася на запасній колії. Розраховували, що дадуть раду цьому пізніше. А тепер це зіграло злий жарт, адже всі організаційні та фінансові питання діяльності цих установ, а за ними стоять тисячі працівників і користувачів послуг, доводиться вирішувати в авральному порядку.

Навіть з’ясувалося, що коштів у багатьох ситуаціях… немає. І саме тепер боком вилазять очільникам деяких громад бажання утворити їх, не маючи достатнього підґрунтя. Подекуди ці громади складаються з двох сільських рад. Як Бедевлянська на Тячівщині, Колочавська і Синевирська на Міжгірщині. Щодо окремих впевнено можна зробити висновок, що вони просто не спроможні самостійно тягти всі витрати, як це має робити територіальна громада. Переоцінювання своїх можливостей у самофінансуванні зіграло з ними злий жарт. А першою жертвою стала культура.

Не забути про самобутнє мистецтво

У найскладнішому становищі опинилися працівники культури, які перебували у штаті районних структур. До прикладу, будинок культури, методичний центр та інші подібні заклади районного рівня на Тячівщині охоплювали 74 штатні одиниці. За законом, місцева територіальна громада мала б прийняти на роботу всіх їх і лише через два місяці почати скорочення. Міський голова готовий узяти у штат лише 21 працівника культури. Тож 53 — зайві. У цьому і непродуманість законодавчого забезпечення реформ, що відбуваються у процесі децентралізації. А тепер це відображається на долях десятків, а загалом в області — сотень людей.

У цьому районі складнощі вдалося подолати, і люди не залишилися ображеними. Скорочених навіть преміювали за багаторічне служіння культурі. Багатьом запропонували знайти себе в суміжних галузях.

У Рахівському районі вдалося не скорочувати жодного працівника ліквідованих закладів районного рівня. Усі чотири територіальні громади цього району домовилися про співфінансування фахівців, які раніше перебували у районних структурах, а тепер перейшли у Рахівську тергромаду. Організаційно перебуваючи в її складі, вони надаватимуть методичну допомогу культпрацівникам і населенню інших трьох громад. Об’єднавши фінансові можливості Рахівської міської, Великобичківської та Ясінянської селищних, Богданської сільської тергромад, зберегли кваліфіковані кадри. Це дасть змогу надалі підтримувати високий рівень заходів, які відбуваються в культурному просторі Рахівщини.

У тому контексті невизначеною залишається доля народних колективів. Їх в області понад 170, і майже всі перебували на балансі районних будинків культури. Їх територіальні громади не поспішають брати на баланс, районні ж ради не мають коштів на утримання цих колективів.

«Більшість із них традиційно утримували районні будинки культури, частково допомагав обласний бюджет, — сказала кореспондентові директорка Закарпатського обласного організаційно-методичного центру культури Ганна Дрогальчук. — Відтепер усе по-іншому, і невизначеність подальшої долі цих колективів дуже турбує, адже вони наше надбання.

Залишити найкраще, підтримати і не дати розпастися чудовим аматорським колективам — цілком логічний і справедливий крок, на який чекаємо від керівників територіальних громад. Саме ці ансамблі, хори здатні наповнювати життя громад яскравим змістом. Без них нічого не залишиться від туристичної привабливості краю, бо їхня творчість створює атмосферу, по яку їдуть до нас звідусіль.

Культура і туризм — дві галузі, які вигідно доповнюють одна одну, і завдяки поєднанню їхніх можливостей можна розраховувати на успіхи у проведенні свят, фестивалів, які ваблять до нас гостей».

Мережу повністю збережено

Однак поки що не варто хвилюватися про чисельність бібліотек і клубів. Їхню загальну кількість збережено, а розміщення узгоджується з вимогами. Наявну мережу погоджено із трьома міністерствами: культури та інформаційної політики, розвитку громад та територій, цифрової трансформації. Будь-які зміни в цій мережі можливі лише в такий спосіб, у який її було затверджено, тобто через погодження з цими вищими органами державної влади.

Тож жодного закладу чи установи, переконують в обласному департаменті культури, не буде скорочено. Вилучити їх із базової мережі, оминувши найвищі органи державної влади, неможливо. Це слугуватиме захистом від імовірних волюнтаристських дій керівництва громад. Отже, кількість бібліотек, клубів, мистецьких шкіл залишатиметься сталою.

Фінансові можливості є

Знайти фінансову підтримку, націлившись на виконання важливих проєктів у культурі, можна за допомогою грантів. Їх пропонує Український культурний фонд, і вже є приклади, коли закарпатські заклади опинялися серед переможців. Проте цього резерву не використовують повністю. Тому є наміри галузевого міністерства відкрити в обласних центрах представництва фонду, щоб надавати консультації з написання проєктів, навчати сучасних форм роботи. Це відкриває нові можливості для закладів культури.

«Для нас найважливіший елемент оцінки становища культури в регіоні — наповнення її закладів живою роботою, — запевняє директорка профільного департаменту Оксана Бабунич. — Треба, щоб існували багатофункціональні культурно-освітні розважальні центри. Вони здатні об’єднувати клуб, бібліотеку, мистецьку школу і створювати своєрідний громадський простір. Це сприятиме творчому спілкуванню і головне — допомагатиме формувати ідентичність конкретної громади. Вона відчуватиме й естетичну насолоду, і матиме вигоду від такого стану справ. І молодь, і люди старшого віку приходитимуть у наші заклади із сучасним обладнанням і технологіями, щоб цікаво проводити тут дозвілля.