Нині важко оцінити масштаби й терміни повного розмінування прифронтової території Луганської області, надто щодо ланів, не доступних для землекористувачів, додаються річки, виконуючи на час проведення операції Об’єднаних сил роль водної перешкоди. Але бійці частини піротехнічних робіт і гуманітарного розмінування аварійно-рятувального загону спеціального призначення ДСНС у Луганській області готуються, щойно потепліє, виходити в поле. Рік у рік розміри території, яку вдається очистити від вибухонебезпечних предметів, зростає. Але поки що в Організації Об’єднаних Націй називають схід України «одним з найнебезпечніших і найзабрудненіших районів у світі». Днями про це повідомила прес-служба управління ООН з координації гуманітарних питань (UN OSHA) на своїй сторінці у Twitter.

Якщо у 2017 році луганські піротехніки знешкодили 8567 боєприпасів, то 2018-го ця цифра зросла майже вдвічі й становить 14 465. Збільшується й площа очищеної території.

«Коли знаходиш один вибухонебезпечний предмет, доводиться обстежувати навкруги майже гектар», — пояснює начальник частини піротехнічних робіт та гуманітарного розмінування аварійно-рятувального загону спеціального призначення ДСНС в Луганській області Роман Шутило.

Цей спеціальний підрозділ створено у квітні 2016 року. До цього була просто група піротехнічних робіт, яка шукала, розміновувала і знешкоджувала боєприпаси. Адже й досі на території Луганщини трапляються боєзаряди періоду Другої світової війни, знаходили авіабомби, котрі пролежали понад сім десятків років у землі та зберегли свій смертоносний запал.

Але з початком збройного конфлікту та проведенням бойових дій виникла необхідність у створенні цілого спеціалізованого підрозділу піротехніків-саперів. Спочатку склад спецзагону налічував 12 осіб, і було багато спеціалістів, яких відряджали на Луганщину з інших областей України на допомогу колегам. Та тепер уже остаточно оформилася луганська команда.

«На сьогодні у нашій частині працює 38 осіб, тобто кількість зросла втричі. Оснащені ми найсучаснішими засобами обстеження, — доповідає Роман Шутило. — Насамперед новітніми металодетекторами із глибиною пошуку від 50 сантиметрів до 8 метрів. Є засоби індивідуального захисту — шоломи, які захищають від ураження осколками, сучасні бронежилети. Маємо хороші автомобілі для перевезення особового складу й три броньовані вантажні машини «Козак» для транспортування боєприпасів. Ці машини придбано за державний кошт. Загалом Луганська й Донецька області у пріоритеті, тож маємо все необхідне для роботи. У нас, приміром, є техніка, про яку колеги в інших регіонах поки що мріють».

Техніка є, але на сьогодні піротехнікам не вистачає приміщення для особового складу. Щоправда, за словами Романа Шутила, перспектива отримати власний дах є: в Лисичанську простоює споруда колишньої пожежної частини. І хоч будівля у вкрай поганому стані й потребує капітального ремонту, піротехніки сподіваються, що цього року її реставрують — кошти обсягом майже 45 мільйонів гривень на такі роботи та оснащення передбачено в обласному бюджеті.

Узимку пошукові роботи не проводять, а лише навчання. Фото надали представники ДСНС у Луганській області

Весна кличе вперед

Узимку техніку використовують мало, бо пошукові роботи не проводять у промерзлому ґрунті. «Коли земля промерзла і людина її копає, б’є по ній, то це може привести до спрацювання вибухового механізму», — пояснює начальник частини.

Тож піротехніки обстежують певну місцевість — таке завдання поставив штаб ООС. Узимку ремонтують техніку, налаштовують обладнання, проводять заняття з особовим складом, аналізують, так би мовити, технології проведення робіт і тактику протидії вибухонебезпечним пристроям. Адже з тих майже 14,5 тисячі боєприпасів, які торік підняли й знешкодили бійці частини, лише близько сотні із Другої світової війни. Решта сучасні — гранати, зокрема підствольні, снаряди, мінометні й протитанкові міни. Доводилося знешкоджувати цілі арсенали — до 200 одиниць самих «Градів».

«На щастя, за цей час ніхто не підірвався, і це свідчить про те, що люди у нас добре підготовані, дотримуються всіх правил безпеки. І додамо до цього грамотну роботу старшого офіцера групи», — підкреслює Роман Шутило.

На підставі плану заходів з організації робіт гуманітарного розмінування визволених територій Луганської області, який складають щорічно на виконання доручення Кабінету Міністрів, проводять відповідну роботу щодо ліквідації наслідків діяльності військових угруповань, яка призвела до мінної небезпеки в регіоні. З весни чи навіть з настанням відлиги спецзагін має обстежити щонайменше 172 гектари.

Бійці частини піротехнічних робіт і гуманітарного розмінування аварійно-рятувального загону спеціального призначення ДСНС у Луганській області

Навіть іграшки можуть становити смертельну небезпеку

Пріоритетне завдання — обстежити території, наближені до лінії розмежування. Два відділення частини піротехнічних робіт і гуманітарного розмінування аварійно-рятувального загону спеціального призначення ДСНС в Луганській області, тобто 5—10 осіб, постійно перебувають у Станиці Луганській та в Попаснянському районі. Тутешні місця, на погляд Романа Шутила, найнебезпечніші: біля Тошківки тривають постійні обстріли, працюють диверсійні групи, які ставлять нові розтяжки.

«Зачищаємо територію, де раніше проходили бойові дії, стояли військові, й готуємо її для використання населення: випасання худоби, обробітку землі тощо», — коротко окреслює завдання спеціалізованої частини її начальник.

Розміновуючи території, піротехніки переважно працюють за заявками органів місцевої влади чи фермерів, але буває, що штаб ООС виокремлює якісь площі. Особливу увагу надають місцям, де можуть перебувати діти.

«Бувало, що знаходили вибухонебезпечні предмети й біля шкіл. У 2014 році після визволення Лисичанська напередодні 1 вересня ми ретельно обстежили територію однієї з місцевих шкіл і нічого небезпечного не знайшли. Але після цього через два дні співробітник школи помітив розтяжку. Тобто хтось її встиг установити вже після обстеження. Іншого разу також 2014-го знайшли вибухівку, яку було вмонтовано в дитячу іграшку», — згадує Роман Шутило.

Моторошно навіть чути про такі знахідки, що й казати про можливі наслідки. Тож піротехніки постійно працюють у школах, спілкуються з учителями, викладачами коледжів, вишів.

«Просимо, щоб вони, помічаючи щось підозріле, одразу повідомляли про це поліцію», — розповідає Роман Шутило.

За його спостереженнями, у населення області, особливо на прифронтових територіях, накопичилося чимало зброї й вибухівки. «Трапляється, що люди підриваються, розбираючи боєприпаси на деталі. Чи це просто цікавість, чи хочуть здати на металобрухт. Але доводилося ліквідувати цілі домашні арсенали», — каже начальник спецчастини.

Європейські підходи до роботи

Новий Закон «Про протимінну безпеку» ставить перед піротехніками завдання працювати за новими стандартами. «Хоч завдання ті самі, але тепер працюватимемо за новими міжнародними стандартними оперативними процедурами СОП. Буде розписано кожен крок. Наприклад, виявлено небезпечний предмет — що з ним робити, як його вивозити, знешкоджувати. Як здійснювати контроль за забрудненням території, — пояснює Роман Шутило. — Тож стандарти, що нам пропонують, передбачають детальний підхід. Одне слово, більше контролю та обліку».

Він неодноразово бував за кордоном і каже, що «наша техніка не поступається тій, з якою працюють наші західні колеги. Наше оснащення надходить від НАТО та ОБСЄ, тобто все новітнє», — пояснює Роман Шутило.

Луганські піротехніки мріють про повноцінне оснащення водолазної групи. «Наші водолази-сапери добре навчені, мають право спускатися на глибину 20 метрів і працювати там з вибухонебезпечними предметами, — розповідає командир підрозділу. — Але поки що вони не мають потрібного екіпірування, обладнання. Щоб одягти одного водолаза, потрібно близько 100 тисяч гривень. Крім того, треба придбати катер, човни, машини для перевезення».

Потреба у водолазах-саперах на Луганщині велика: тільки у Сіверському Донці ще з часів Другої світової війни залишилося багато боєприпасів. До них додається арсенал нинішньої російської агресії.

«Отже, роботи вистачить на десятки років», — каже Роман Шутило. На жаль, важко з цим не погодитися.

Іванка МІЩЕНКО
для «Урядового кур’єра»