Між Дніпро-Бузьким лиманом та Чорним морем є невеликий острів Березань. Він давно приваблює туристів, тут щороку працюють офіційні археологічні експедиції. Адже сам острів нагадує своєрідний пиріг із шарами історичних епох. На жаль, коли цього року після послаблення карантину сюди виїхала експедиція під загальною юрисдикцією Інституту археології Національної академії наук України, вчені з’ясували, що з 12 гектарів острова, на яких проводять дослідження, на чотирьох гектарах уже побували чорні археологи. І не лише побували. Вони переорали Березань і залишили кратери незаконних розкопок.

Фото з сайту odessamedia.net

Борисфеніда, Буян, Березань

Острів має багато назв, у яких відображаються різні епохи. Офіційна назва Березань походить від тюркської «Бюррезень-Ада», що перекладається як острів вовчої річки. Є версія, що скіфи називали його «березант», тобто високий. Пізніше саме слово трансформувалося і набуло вже сучасного звучання. Острів дав назву річці, лиману та населеному пункту Березанка.

На острові розташовувалося найдавніше в Північному Причорномор’ї давньогрецьке поселення Борисфеніда, яке заснували в VII столітті до нової ери вихідці з Мілета, давньогрецької колонії в Малій Азії. Вони ж заснували й давньогрецьке місто-державу Ольвія, що в перекладі означає щаслива. Це найбільша цілісна пам’ятка античності, що розташована в селі Парутино Очаківського району Миколаївської області. І Ольвія, і острів Березань входять до складу Національного історико-археологічного заповідника «Ольвія».

Під час археологічних досліджень на Березані знайдено напівземлянки та кам’яні багатокімнатні будинки елліністичного періоду. Серед артефактів — розписні вироби ранньої іонійської кераміки і кераміки елліністичного періоду, а також монет, які чеканили в Ольвії. Також є знахідки римського періоду: монети, червонолакова кераміка, плити з написами.

Є й докази існування у Х—ХІІ століттях на острові слов’янського поселення. А запорожці використовували Березань як опорний пункт у морських походах проти Османської імперії. Ще острів називають іменем лейтенанта Шмідта, якого у 1906 році разом із трьома матросами-учасниками повстання на крейсері «Очаків» стратили саме тут. До цього часу на острові зберігся 15-метровий пам’ятник на знак цієї події.

Є й одна майже міфічна версія назви острова. Як вважає миколаївський дослідник Анатолій Золотухін, саме островом Буяном назвав Олександр Пушкін чорноморський острів Березань у своїй казці про царя Салтана. Кожна назва доводить, що Березань — місцевість, яка має багату історію та потребує подальшого дослідження.

Пустельний острів приваблює туристів та чорних археологів, розкопки ведуть на площі 12 гектарів. Фото з сайту tsn.ua

В експедицію — власним коштом

Цьогорічний археологічний сезон на Миколаївщині, як і в усій Україні, зазнав багато складнощів. Це пов’язано і з карантинними обмеженнями, і з неефективною роботою всього державного апарату — від міністерств до місцевих органів влади. Зокрема з розгубленістю цього апарату, бюрократичними перепонами та тяганиною. Про це «Урядовому кур’єру» розповів керівник експедиції на Березань, науковий співробітник Інституту археології НАН України, старший викладач Миколаївського національного університету ім. В. Сухомлинського Олександр Смирнов.

За його словами, понад два місяці було втрачено на отримання ліцензій, дозволів, листів. «Уперше виїхав на Березань аж 16 липня, — каже вчений. — Ольвія почала працювати наприкінці липня, Дикий Сад — щойно. На Березані цього літа пропрацювали лише три тижні. Хоча щороку досліджуємо острів не менше трьох місяців. Навіть не через карантин, а через недолугість дій чиновників, які не можуть визначити, скільки має перебувати людей на острові в 12 гектарів, аби зберегти соціальну дистанцію».

Цього року дослідження острова відбувалося під загальною юрисдикцією охоронної археологічної служби України Інституту археології НАН України. Саме ця нова служба, що займається експертизами, паспортизацією, господарчою роботою, гарантувала допомогу академічній експедиції.

Натомість споряджалися археологи власним коштом. А це чималі суми на виїзд, проїзд, воду, харчування, знаряддя праці, проживання, намети. Нелегко було знайти катер, який би відвіз чималий табір до Березані. І хоча йти водою лише п’ять кілометрів, тобто витрати становлять не більше десяти літрів дизпального, перевізники вимагають за одну ходку 1200—1300 гривень. Ціна на великий катер сягала п’яти тисяч. Довелося переправлятися двома ходками, аби заощадити.

Значні витрати з’їдає спеціальний інвентар. «Для робіт на острові потрібно було докупити та відремонтувати тачки, придбати лопати, вартість однієї до 700 гривень, — пояснює Олександр Смирнов. — Садовою лопатою вартістю 130 гривень можна пропрацювати не більше 20-ти хвилин. Кам’янистий ґрунт потребує міцного інвентарю. Тачка, що коштує майже дві тисячі гривень, витримує без ремонтних робіт один день. А нам необхідно 5—7 тачок. Тенти потрібні. Цього року двічі за три тижні був шторм з дощами, коли зривало тенти. Наступного дня 40 градусів спеки, а в нас навіть не було під чим сховатися на острові».

Утім, незважаючи на несприятливі природні та інші чинники, щороку на острові працюють самовіддані, професійні люди, волонтери, ті, хто бажає дослідити й дізнатися нове та продемонструвати історичні надбання, що належать українському народові.

Залишки стародавнього посуду, знайденого археологами

Фанати своєї справи

Щороку на Березань приїжджають і ті, хто давно працює, і новачки. Люди, яких об’єднує загальна справа, і фанати пошукової роботи. Цього літа працювало 34 людини різного віку та різного роду занять, постійно перебували на острові до 20-ти осіб. Причому кожен не лише безкоштовно працює, а й сплачує в спільну касу за харчі, воду, газ, бензин для генератора. Працювати доводиться під палючим сонцем до восьми-дев’яти годин на добу. Адже часу мало, а поставлені науковцями завдання треба виконати.

Як розповів Олександр Смирнов, серед членів експедиції — випускники історичного факультету Миколаївського університету, співробітники університетської лабораторії археології та етнології, архітектори з Харкова, які робили креслення розкопок. «Вони за свій кошт під час відпустки приїхали працювати в експедиції, щоб допомогти пам’ятці Миколаївщини, — пояснює очільник експедиції. — Багато років поспіль до нас долучаються доценти та інженери Київського політехнічного інституту, науковці Сумського університету, одесити-дайвери. Саме ці водолази привезли потужний квадрокоптер, якого в нас не було. Вони зробили аерофотозйомку наших розкопок, загнали їх у сучасні дорогі програми 3D моделювання. Це також велика благодійна допомога. Уперше в такий спосіб було знято наші розкопки. Хоча в Європі вже років 15 так працюють».

Значну допомогу березанській експедиції надав фонд родини Крапівіних «Ольвійський меценат». Його заснували чоловік і син відомого археолога Валентини Крапівіної, яка все життя присвятила вивченню античної археології Північного Причорномор’я. Завдяки підтримці фонду поїздка відбулася.

Березанська експедиція дякує Національному історико-археологічний заповіднику «Ольвія» та його директору Сергію Шеїну. Він і воду привозив, і пальним допомагав, і вирішував питання з облаштуванням учасників. Разом вони протистояли турфірмам, які возять людей на територію Національного заповідника, але не бажають купувати квитки по 40 гривень. Навіть не запитують дозволу на підхід до острова, хоча море навколо нього — це територія заповідника та ще й прикордонна зона.

Цього року перед експедицією стояло завдання дослідити архітектурні залишки біля Теменоса, храму Афродіти. Теменос — це найдавніша ділянка острова, що датується шостим століттям до нової ери. «Ідентифікували один об’єкт, це відкритий вівтар. Ми його демонтували, зробили горизонтальні зачистки під його основою і наступного року його реконструюватимемо, — розповів Олександр Смирнов. — Туристи, які приїдуть, зможуть вперше побачити відкритий вівтар без храму. Він стояв біля дороги, і кожен мешканець Борисфеніди, проходячи поруч, вклонявся йому. Цього року відкрили ще два вівтарі, але вони глиняні. Аналогій їм ми не можемо знайти. Фактично на одній ділянці маємо вже три вівтарі. Така традиція була саме на Березані, до Ольвії вона не дійшла».

За три тижні археологи дослідили 250 квадратних метрів острова, хоча планували розвідати не більше 50-ти. На жаль, іншу територію успішно «досліджують» чорні археологи, які вже з весни тут активно «працюють».

Підпільні розкопки процвітають

Археологічні експедиції, що отримали всі офіційні дозволи, не можуть присвятити весь час Березані. Слід працювати і на інших об’єктах, де грабіжницькі роботи на такому рівні, що білі археологи просто за ними не встигають. Олександр Смирнов обурюється тим фактом, що чорні археологи використовують дрони, бульдозери на інших розкопках, дістаються до острова. Але їх ніхто не помічає. Ані прикордонники, ані поліція, якій відправляють точну адресу, де грабують та знищують пам’ятки. Натомість бульдозера в чистому полі ніхто чомусь не бачить.

Чорні копачі дістаються до острова тими самими катерами, що перевозять і науковців. І точно знають, коли ті приїжджають, коли від’їжджають, і до цього часу встигають розграбувати пам’ятку. «Повірте, неможливо прибути на острів та залишитися непоміченими прикордонною службою, — запевняє Олександр Смирнов. — Як військовий, що воював на Донбасі, знаю, про що кажу. Та й взагалі, як можуть перебувати в прикордонній зоні невідомі люди під час війни з Російською Федерацією? Не уявляю! Єдиний висновок — їхній «дах» точно серед прикордонників і поліцейських. Ситуацію можна змінити дуже швидко. Просто сказати, що за це відповідатимуть конкретні офіцери. Тоді не будуть їздити та грабувати Очаківський, Березанський райони, Тилігульський лиман, Кінбурн. Поліція просто відкриває та закриває справи. Була б тільки воля і бажання, можна було б зупинити грабіжництво».

Коли експедиція потрапила на острів Березань, побачила гектари перекопаної землі ще з весни цього року. Нині він більше схожий на Місяць, де кратер на кратері. Причому копали скрізь — і навіть на розкопках 120-річної давнини. «Вони могли знайти все: монети-дельфінчики, жменя яких коштує п’ять доларів, римські динарії, турецький матеріал, наклади до козацьких рушниць, козацькі та турецькі кулі, — зазначає Смирнов. — Але головне в тому, що вони порушили архітектурні залишки для історії та археології. Їх не відновити».

Цьогорічний археологічний сезон на Миколаївщині фактично завершився. Що чекає на вчених наступного року — нові відкриття чи нові грабіжницькі розкопки, покаже час.