До меморіального комплексу «Національний музей історії Великої Вітчизняної війни 1941—1945 років» зайшла Перемога. Серед чоловіків вона видавалась квіткою. Маленька. Чепурна. По-домашньому затишна і привітна. Лише численні нагороди свідчили, що Ніна Трохимець — солдат. 

— На фронті з 1943 року, — розповідає. — Брала участь у визволенні Києва і Європи. Зенітниця. Двадцятий рік працюю відповідальним секретарем Ради ветеранів міста Вишневого Київської області. Від їх імені приїхала в музей.

Науково-виставковий проект, здійснений у меморіальному комплексі «Національний музей історії Великої Вітчизняної війни 1941—1945 років», присвячений 70-річчю визволення Києва від фашистів. Одне з його завдань, наголосив Прем’єр-міністр Микола Азаров, зберегти історичну пам’ять, вшанувати героїв-захисників.

Ой Дніпро-Дніпро…

На екрані — документальні кадри битви за Київ. Горить-палає земля і вода. Дивишся і думаєш, як вісімнадцятирічна Ніна Трохимець, а з нею сотні тисяч таких же юних солдатів усе те не просто витримували, а йшли вперед? 

Перемога дісталась дуже великою ціною. За неповними даними, своє життя віддали в цій битві 400 тисяч визволителів.

Ніна Трохимець ходить залами музею, вдивляється у фотографії. В очах — сльози. В руках — квіти вдячності від молоді.

Один із складників проекту — наукова конференція «Битва за Дніпро» за участі Українського інституту національної пам’яті, академічного Інституту історії України, інших установ та закладів.

Структурним елементом проекту стала презентація науково-документального видання «Київські адреси сповіщень про загибель: дослідження, документи, свідчення». Адже за кожною похоронкою — людська доля, розгорнута сюжетна лінія, обірвана вибухом снаряда чи пострілом ворога. Серед представлених матеріалів — документи, рукописи, малюнки, фото, меморіальні речі з музейних фондів.

Ніна Трохимець повільно переходить від стенду до стенду. Зупиняється. Вулиця Хрещатик — отримала 100 сповіщень про загибель. Нижній вал — 200. Верхній вал — 176. Артема — 500. Скільки горя, скільки сліз! Скільки нездійснених мрій і надій!

Цифрові показники щодо мобілізованих, загиблих киян, кількості похоронок, що надійшли на київські адреси, взяті із заключного тому Книги Пам’яті України (м. Київ) «Подвиг на віки» та доповнені науковцями Меморіалу шляхом підрахунків даних Всеукраїнської електронної бази на загиблих та зниклих безвісти воїнів, яка створюється науковцями музею, друкованих мартирологів та персональних електронних баз загиблих, нових джерельних пластів, і вперше вводяться до наукового обігу.

ПРЯМА МОВА

Валерій СМОЛІЙ,
директор Інституту історії України академік НАН:

— Битва за Дніпро остаточно закріпила за Червоною армією стратегічну ініціативу й фактично зробила неможливим зворотний відлік часу та подій. У її суперечливих оцінках треба виокремити два компоненти: воєнний та економічний. Перший пов’язаний з воєнним мистецтвом, серед різних критеріїв якого цивільні історики виокремлюють передусім утрати. Цей показник залишається високим. З другого боку — на це вказують військові фахівці — не слід заперечувати набуття досвіду ведення війни командирами всіх ланок. Без реалізації вдалих стратегічних, оперативних і тактичних рішень ціна перемоги могла бути значно вищою.

Валерій СОЛДАТЕНКО,
директор Інституту національної пам’яті:

— Треба, щоб в основі пам’яті про минуле лежало раціональне, об’єктивне наукове знання, а не фантазії, вигадки, міфи, чим би потреба останніх в політичній чи ідеологічній сферах не об∂рунтовувалась і не виправдовувалась. І це при загальновідомому, закріпленому в міжнародно-правових актах значенні, яке мала перемога над нацизмом для розбудови наших сучасних території, кордонів, статусу України в світі. А це дає зайву поживу реваншистським силам та веде до ерозії національної державності, стосунків між поколіннями. Гадається, найбільшу небезпеку в цьому сенсі становлять спроби нівелювати закріплені в історичній дійсності, міжнародному праві та науково доведені поняття про агресорів та їх жертв, справедливість оборонної війни. Поширюються демагогічні тези ототожнення нацизму і сталінізму, а під останній маніпулятивно підводяться і Червона армія, і радянська держава, і рух опору на окупованих територіях.

У цьому контексті неприйнятні замовчування або дискредитація позитивних результатів перемоги над фашизмом та її епохального значення для долі українського та інших народів СРСР, підміна їх спекулятивними визначеннями на кшталт «війна двох тоталітарних режимів», «зміна однієї окупації іншою» тощо.