Скільки і якої міжнародної допомоги щороку отримує Україна, на що її витрачає, чи ефективно використовує — наша розмова з директором департаменту координації міжнародних програм Міністерства економічного розвитку і торгівлі (МЕРТ) Оленою ТРЕГУБ.

Олена ТРЕГУБ, директор департаменту координації міжнародних програм Міністерства економічного розвитку і торгівлі УК Олено, після Революції гідності донори стали більше допомагати Україні?

— У нас жодне відомство не веде статистики, скільки міжнародної допомоги надходить і куди її спрямовують. Мінекономіки як протокоординатор намагається збирати цю інформацію, але вона не зовсім повна. Ми реєструємо лише великі проекти офіційної допомоги розвитку й ті, які потребують пільг зі сплати ПДВ і митних зборів. Дрібніші проекти (а це близько 30—40% допомоги) йдуть через різні посольства і громадські організації без державної реєстрації.

За нашими даними, після революції безповоротну допомогу було подвоєно. Якщо до революції за рік надходило менш як 500 мільйонів доларів грантів, то після, у 2014 та 2015 роках, — понад мільярд. На сьогодні маємо 30 країн-донорів, з них найбільші — держави Євросоюзу і Сполучені Штати Америки. Останні два роки вони спрямовували в Україну майже по 400 мільйонів євро/доларів. Нещодавно до партнерства з розвитку долучились Австрія та Норвегія. Але обсяги їхньої допомоги не настільки великі. Пік допомоги припав на 2014—2015 року, нині вона уповільнюється.

УК До речі, цікаво, скільки відсотків з мільярда доларів міжнародної допомоги йде на технічну допомогу (консультантів), а скільки на інвестиційні та інфраструктурні проекти. І які обсяги кредитного компоненту в структурі допомоги?

— Щоб відповісти на ваше запитання, потрібно отримати фінзвітність усіх виконавців міжнародних проектів. Надавати нам чітку розбивку, скільки вони витрачають на консультантів, а скільки на інфраструктуру, вони не зобов’язані. Та ґрунтуючись на фінзвітах, які я вивчала, де виконавці нібито працюють над інфраструктурними проектами, можу спрогнозувати, що 70% з мільярда спрямовують саме на технічну допомогу, тобто консультантів і тренінги. При чому буває, коли за 5 років на проект витрачають до 5 мільйонів доларів, а на виході Україна отримує документ, який не релевантний ситуації. Це замість того щоб отримати гранти на дороги, аеропорти тощо, як це зробила Грузія, Молдова та Румунія.

УК Із чим пов’язано?

— Україні дають мало грантів на інфраструктурні проекти, насамперед через низький рівень довіри. Це спричинено тим, що значних успіхів в антикорупційних реформах і планування розвитку держави, її секторів нема; часто змінюється влада на місцях, у Кабміні, в держкомпаніях; низька інституційна спроможність розробити проекти і виконати всі умови великих програм допомоги (приміром, з розбудови держави чи секторальної бюджетної підтримки ЄС); наявні законодавчі колізії, пов’язані з використанням і координацією міжнародної допомоги, і, безумовно, корупція. У донорів є правило: «більше за більше». Що більше освоїв допомоги і провів більше реформ, то більше допомоги тобі дали на наступний рік. А коли повільно рухаєшся, менше дають.

Крім того, сама Україна як країна, що розвивається, через брак інформації, знань і відповідних фахівців не повною мірою використовує потенціал міжнародної співпраці та портфоліо офіційної допомоги розвитку (а це майже 9,3 мільярда доларів США кредитних проектів МФО та 4 мільярди грантових проектів). Уже рік працюю на держслужбі й зустрічала колег, які не знають, що в МФО можна отримати не тільки кредити, а й гранти на технічну допомогу, щоб підготувати інфраструктурні проекти.

Якщо говорити про американські гранти на інфраструктурні проекти, то Україна виконала лише Порогову програму в Millennium Challenge Threshold Program. Цього недостатньо, щоб отримувати гранти на інфраструктуру за цією програмою. Нам треба пройти ще кілька етапів і поправити незадовільні корупційні індикатори, які нас блокують у доступі до фондів.

У програмах прикордонної співпраці, регіональних програмах Україна отримує низький відсоток з можливого фінансування, що розподіляється переважно між кількома країнами регіону, які між собою конкурують. А все тому, що в нас немає грошей, аби найняти чиновника, який би вів ці програми з Києва і лобіював українські інтереси у поїздках, як у Румунії чи Молдові.

УК Як плануєте це виправити? Знаю, що міністерство підготувало реформаторський законопроект, що врегульовує деякі юридичні колізії у цій сфері. Можете розповісти, яких змін чекати у разі його ухвалення?

— Реформа, яку ми виписали у законопроекті, створить більш прозору та ефективну систему управління грошима міжнародної допомоги. В українському законодавстві дотепер навіть визначення не було, що таке «міжнародна допомога» у сенсі визнаного у світі поняття офіційного допомоги розвитку. У постановах Кабміну, які регулюють цю діяльність, усі грантові проекти називались «проектами міжнародної технічної допомоги (МТД)». У всьому світі технічна допомога — це консультування чи якийсь сервіс, що не завжди надається на безповоротній основі, може й за кредити. Це породжувало хаос і непорозуміння, зокрема на вищому рівні. Бувало, представники Світового банку казали міністрові: «Даємо на певну реформу 200 мільйонів доларів і з них скільки хочете можете відвести на технічну допомогу», маючи на увазі консультативну допомогу. А наш чиновник радіє бо думає, що технічна допомога — це грант або безповоротні кошти. Або нещодавно виконавці з одного міністерства в пояснювальних записках про проект вказували, що 14 мільйонів доларів допомоги — це грант, а виконавці з іншого — що кредит. Постійно є труднощі перекладу через незнання мов і низьку кваліфікацію. Тому закон почне з того, що нарешті дасть правильну термінологію, яку використовуватимуть в інших законах і постановах, що регулюють цю сферу.

Документ передбачає створення єдиного національного центру координації міжнародної допомоги (нині проекти МФО координує Мінфін, гранти та безповоротну допомогу — Мінекономіки). Він здійснюватиме моніторинг та оцінку проектів допомоги, яка надходить в Україну, зводитиме все, виставлятиме інформацію про проекти в онлайн-режимі. Портал OpenAid плануємо запустити вже до кінця травня.

Координатор відстежуватиме реалізацію проектів, підказуватиме донорам пріоритетні сектори, де Україна передовсім потребує допомоги, тощо. Адже, як відомо, найбільш ефективною допомога буває за чіткого планування розвитку сектору, стратегії держави. Планування міжнародної допомоги має вписуватись у стратегію розвитку держави, програми розвитку того чи іншого сектору, як у ЄС. Тоді буде результат і допомога з Заходу стане ефективнішою.

Цікаво, що торік створення єдиного координатора було передбачено у Програмі дій уряду. Та юристи Міністерства економічного розвитку і торгівлі та Мін’юсту сказали, що «неможливо координувати те, чого немає». Треба було спочатку законодавчо прописати, що таке міжнародна допомога, а потім ухвалювати положення про її координатора. Ми виправили цю та інші термінологічні колізії (приміром, бенефіціар, який у західній термінології прирівнюється до реципієнта, у нас означає державного партнера проекту).

УК Не секрет, що в нас гранти часто проїдають, розкрадають і в них є корупційний компонент. Недавно був скандал із грантовими грошима на реформування прокуратури, які десь «загубились». Які запобіжні заходи цим зловживанням передбачено у законі?

— Цей скандал — непорозуміння. США дала гроші ОСР і ООНівській міжнародній організації з розвитку права на розробки реформи для України. Прокуратура цього не зрозуміла і почала ці гроші шукати.

Міжнародна допомога має ставати прозорою. Держава має сама розпоряджатись цією допомогою і звітувати за кожну копійку, тоді буде менше випадків зникнення грошей. Нині ж немає відповідального. Нам донори дали допомогу і нібито стежать за своїми грошима, але в них немає представництва тут, особливо на місцях. Головні запобіжники фінансових зловживань — роль фінансово нагляду й аудиту, перехід донорів на національну систему закупівель (Прозоро). Важлива централізація інформації й оприлюднення всіх проектів. Зайшовши, приміром, у фільтр «допомога переселенцям», кожна людина зможе переглянути всі наявні програми для переселенців, умови та місце їх проведення в Україні. Якщо на ці потреби на якесь місто надійшло 400 тисяч доларів гранту, то це всі побачать. Натомість те, що маємо нині, — це образно темна кімната, де всі навпомацки щось шукають, і не зрозуміло, що зі знайденим роблять.

Крім того, розглядають можливість створення на базі МВС офіса протидії шахрайству, який розслідуватиме нецільове використання європейських донорських коштів на місцях. Це наше зобов’язання перед ЄС, яке передбачено додатком Угоди про асоціацію «Захист фінансових інтересів ЄС». Якщо з’ясується, що грантові гроші та кредитні розкрадено, доріг не побудовано, справи передаватимуть на розслідування в МВС і ОLAF (головний орган ЄС із протидії корупції й шахрайству). Триває узгодження всіх процесів і позицій між міністерствами та доопрацювання законопроекту в уряді після його попереднього розгляду на парламентському комітеті закордонних справ. Ухвалення закону має поліпшити ситуацію з наданням безповоротної допомоги на інфраструктурні проекти.

УК За які гроші існуватиме координаційний центр і скільки людей потрібно для його функціонування?

— Це питання складне і відкрите. Оскільки центр підписуватиме великі фінансові угоди, які потім розподілятимуть на проекти, він має бути державним, незалежним і з відповідним рівнем зарплат. Треба бути реалістами: фахівці із західною освітою не прийдуть в Міністерство економічного розвитку і торгівлі працювати за 6 тисяч гривень на місяць. Тому виходів кілька: дофінансовувати за рахунок донорів, створювати спецфонд доплат тим, хто займається реформами, або фінансування координатора за принципом Нацполіції чи НАБУ. Працюватимуть в нацоргані до 15 осіб. У їхні обов’язки входитиме залучення нових грошей на проекти розвитку, аналіз наявної допомоги, менеджмент офіса тощо. Але це повинні бути професіонали дуже високого рівня, яких у держапараті майже немає.

УК Подейкують, що обговорювали можливість встановлення плати за реєстрацію проектів у базі даних МЕРТу або операційних відсотків з міжнародних проектів.

— Такого не буде. Відсотки з міжнародних проектів у жодному разі не можна брати, адже гроші дають під конкретні проекти на розвиток України. Єдине нововведення, яке обговорювали, — створення фонду на зарплати працівникам.

УК До речі, наскільки знаю, не всі донори та МФО задоволені законопроектом. Чому?

— Це не зовсім так. У столицях і штаб-квартирах країн-донорів є політичний запит на таку систему. Бо кожен політик чи чиновник, який сидить у Німеччині чи Канаді й приймає рішення про надання Україні допомоги, ризикує репутацією, коли надходять новини з України, що реформ немає і допомога незрозуміло де ділась.

Та для багатьох в Україні сфера міжнародної допомоги стала бізнесом. Нині це сіра система без правил, де можна поставити консультантові зарплату 600 тисяч доларів на рік і ніхто тобі нічого не скаже. Є багато людей, зацікавлених в існуванні такої системи задля власного збагачення. Саме вони не задоволені проектом. Але ця неефективна система б’є по міжнародному іміджу нашої країни та її національних інтересах. Адже Захід надає серйозні гроші на допомогу Україні й не бачить жодних поліпшень чи віддачі від своїх вкладень.

Щоб державний інтерес переважив над приватним, треба мати нагорі сильне політичне лідерство — Прем’єра чи Президента. Насправді лише вони можуть цю реформу проштовхнути. Державі потрібно відповідальніше підходити до підготовки проектів з МФО, прораховувати, чи справді вони прискорять соціально-економічне зростання України, і чи можна знайти на ці потреби грант замість кредиту. Адже вже нині маємо 70 мільярдів доларів боргів, які виймають із кишень простих українців. Щодо грантів, то це насамперед податки громадян розвинених країн, і їх теж іноді потрібно повертати — у разі провалу проекту. Це передбачено, приміром, в угодах з ЄС щодо ядерної безпеки.

УК До речі, інститут координатора міжнародної допомоги це світова практика чи це ноу-хау України?

— Звісно, практикують. Це європейська і світова практика. Більше того, контроль за грошима міжнародної допомоги — одна з вимог Угоди про асоціацію з ЄС. Є також Паризька декларація ефективності допомоги, куди приєдналась Україна й усі наші донори. У ній чітко сказано про координаційну і контрольну роль держави-реципієнта. На жаль, в Україні одиниці людей вивчали сферу координації міжнародної допомоги і розуміються на її нюансах.

УК З вашого досьє я побачила, що ви маєте західну освіту і тривалий час жили у США. Чому вирішили повернутися в Україну?

— Я 11 років прожила у США. Закінчила Школу міжнародного права та дипломатії Флетчера. Потім працювала у різних міжнародних організаціях, викладала в американських університетах переходу до демократії та ринкової економіки у країнах Центральної та Східної Європи, займалась бізнесом у сфері міжнародних обмінів. Повернулася в Україну після Майдану.

Події 2014-го глибоко зачепили мене, як і багатьох вихідців з України. Мені було дуже шкода українців, сім’ю, яка тут живе, і я вирішила, що час і мені зробити внесок у розвиток України. Я повірила, що після революції Україна перебудує себе і свою систему, як Польща у 1989-му. Бо такими були вимоги людей на Майдані.

Я приїхала спочатку працювати у проекті «Нагляд за реформами», який фінансував Фонд Сороса, писала статті про реформи у різних ЗМІ, зокрема, газеті KyivPost. Мою аналітику помітили і запросили в Мінекономіки. До цього я не знала ні міністра, ні його команди. На жаль, попри чітке бачення, що треба змінювати в системі, й підтримки Абромавичуса, не відчула особливої підтримки та політичної волі для реформи згори. Сподіваюся, що знайду її в нового уряду.

Я звикла досягати конкретних результатів. Тому запустимо сайт, доведемо законопроект до проміжного результату й подивимося, що робити далі. Зарплати, яку отримую в міністерстві, не вистачає. Дофінансовую себе із заощаджень. Тобто фактично я теж займаюся міжнародною допомогою Україні. Але гроші вже закінчуються, тому якщо не бачитиму змін, змушена буду повернутись у США.

ДОСЬЄ "УК"

Олена ТРЕГУБ. Народилася 1982 р. у м. Узин (Київська обл.). Закінчила Києво-Могилянську академію, Центральноєвропейський університет у Будапешті, Школу Флетчера Університету Тафтс (міжнародне право,економіка, політика). 

У США працювала у сфері міжнародного розвитку (ООН), освіти (викладання в університетах і власний бізнес з освітнього консалтингу) і журналістики. У лютому 2015-го почала працювати у Мінекономрозвитку, відповідає за програми міжнародної допомоги. 

Галина ІЩЕНКО,
«Урядовий кур’єр»