Недавно довелося побувати у 17-й черкаській міській школі, яка славиться активністю волонтерів. Участь у цьому русі беруть і вчителі, й учні та їхні батьки. Днями педагоги разом з батьками буквально за три дні виготовити цілу гору смачної випічки для військовиків: тут і сотні здобних булочок, й енергетичне печиво, й домашня ковбаса (її налічили аж 22 відра!), й запечені рульки та щоковина. Працювали і вдень, і ввечері, щоб устигнути до свята. Шалена спека у шкільній їдальні не стала на заваді. До виготовленої смакоти додали чимало тушкованого м’яса, рису з овочами, перловки з м’ясом. А запах домашнього хліба, спеченого за власним рецептом, і досі витає у школі. Усю цю смакоту освітяни відправили на передову, щоб порадувати армійців домашніми стравами. Допомагали хто як міг — і власним умінням та старанням, і коштами, й сировиною.

За покликом душі

Про волонтерський рух в Україні нині із захопленням говорять у багатьох країнах, називаючи це явище унікальним. Ось і на Черкащині активна волонтерська діяльність припала на час Революції Гідності й початок війни на Донбасі. Нині ж, у годину нових воєнних випробувань, рух розквітнув із новою силою. Якби спробувати полічити число його учасників, гадаю, вийшла б чи не половина всіх жителів області.

Саме небайдужі люди у цей тривожний і складний період узяли на себе розв’язання найбільш нагальних і болючих проблем держави. Вони допомагають воїнам у забезпеченні побутовими речами, продуктами, виготовляють маскувальні сітки, збирають кошти на ті чи інші прилади, що допоможуть долати ворога, надають інші послуги.

Нинішньому волонтерському руху мало аналогів не тільки у країнах колишнього срср, а й на Заході, звідки й походить термін «волонтерство». Діючи за покликом душі, з відчуття потреби реалізувати свою громадянську позицію, ці небайдужі українці справляють значний вплив на розв’язання наболілих питань, серед яких головні — допомога фронту та переселенцям з інших регіонів.

Активно долучилися до всенародного руху й освітяни Черкащини. За сприяння обласної військово-цивільної адміністрації у травні розпочато волонтерський проєкт «Наша підтримка — запорука Перемоги». Його мета — моральна підтримка поранених українських захисників, які перебувають на реабілітації у закладах охорони здоров’я. Орієнтуються передовсім на тих бійців, чиї родичі й близькі не мають змоги їх провідувати.

У межах ініціативи учні закладів освіти та вихованці гуртків закладів позашкільної освіти спільно з педагогами виготовляють обереги та поробки, створюють малюнки, пишуть листи підтримки воїнам, купують солодощі для поранених бійців, які перебувають на реабілітації у закладах охорони здоров’я. Діти та педагоги передають подарунки військовослужбовцям, а за змогою їх відвідують.

Недавно у Шполянському ліцеї №2 всі педагоги та учні привітали юного волонтера учня 6-А класу Максима Зубка із заслуженою відзнакою. Хлопчина вирішив зробити маленький внесок у справу перемоги над ворогом. А оскільки не мав змоги допомогти фінансово, то, заручившись маминою підтримкою, почав власноруч виготовляти цукерки і продавати їх. Зароблені кошти неодноразово передавав волонтерці Лілії Усик для потреб воїнів — захисників України. Так підліток виявив свою громадянську позицію. А подяка Максимові та його мамі від начальника управління освіти і науки обласної військово-цивільної адміністрації Валерія Данилевського нині на видному місці в їхньому будинку.

У комітеті самоорганізації населення мікрорайону Дніпровський міста Черкаси молодь також активно підтримала волонтерський рух. Цими днями комітетчики, серед яких чимало освітян, успішно виконали чергове замовлення від воїнів ЗСУ — надіслали їм 50 подушок, 30 балаклав, 10 сумочок під аптечки. Для воїнів, які лікуються в госпіталях, передали спідню білизну. Виготовили чимало маскувальних сіток та кікімор. А також відправили ковдри, сумки під аптечки, шорти, спідню білизну та прапори. Воїни дуже високо цінують таку турботу, про що й пишуть черкаським волонтерам.

Із перших днів повномасштабного вторгнення в Україну ворожих військ і переселення на Черкащину десятків тисяч людей з окупованих регіонів освітяни роблять усе можливе, щоб тимчасово переміщені особи могли комфортно почуватися на черкаській землі.

Як розповів Валерій Данилевський, колективи деяких закладів освіти (часто з ініціативи працівників) забезпечують приїжджих гарячим харчуванням, допомагають одягом, організують побут і дозвілля. Важко навіть перелічити тих волонтерів, які сприйняли невлаштованість переселенців як власну.

Ось і в Кам’янській загальноосвітній школі №2 освітяни разом з вихованцями піднесли волонтерський рух на високий рівень. Окрім плетіння маскувальних сіток, допомоги армійцям харчуванням, необхідним знаряддям та матеріалами, тут тісно працюють з дітьми загиблих військових, підтримують зв’язки з нинішніми армійцями. На їхнє прохання діти часто посилають на передову малюнки, які підтримують солдатів у важких бойових буднях.

Приміром, рій «Дикі бджоли» реалізовує кілька волонтерських проєктів. Юні активісти тісно співпрацюють з волонтерами району, залучаючи всіх охочих підтримувати їхні благородні вчинки, зокрема допомагають переселенцям. Ті щиро вдячні за турботу, намагаються зробити своє перебування на Черкащині змістовним і корисним для всіх.

Без ложки дьогтю не обійшлося

Але, на жаль, є й інший бік медалі. Валерій Данилевський поділився емоціями та роздумами, на які наштовхують окремі випадки, про які не можна мовчати. Не секрет, що на тлі загальної турботи та доброзичливості дехто з переселенців інколи зловживає спиртним, може конфліктувати з місцевими, не бажає працювати й ставати на облік у територіальних центрах комплектування та соціальної підтримки (колишніх військкоматах).

«Намагаємося увійти в їхнє становище, — пише у фейсбуці Валерій Данилевський, — хочемо зрозуміти, допомогти. Однак відгук знаходимо не завжди. В одному із закладів профтехосвіти переселенці на столі у їдальні намалювали… свастику. Це обурило господарів. Але особливо неприйнятним став останній випадок. Переселенці, виїжджаючи з гуртожитку, в якому мешкали, зробили у підлозі однієї з кімнат закладку з тліючою сумішшю, яка мала спалахнути за кілька годин. Мало того що міг згоріти учнівський гуртожиток, разом з ним могли постраждати ще кілька десятків таких самих переселенців, які в ньому залишалися. У мене немає слів це коментувати. Схоже, що заразу «рускава міра» можна вилікувати лише у кардинальний спосіб, тому без образ і сентиментів. Ми готові допомогти і прихистити всіх, хто потребує нашої допомоги. А потвори, які ладні вбивати наших громадян, мають відповідати згідно із законом. Матеріали про дії цих, з дозволу сказати, людей ми передали в СБУ і Національну поліцію для реагування».

Ось така історія. З одного боку, щирість і безпосередність черкасців, зокрема освітян, які всім серцем бажають допомогти тим, хто цього потребує. А з другого, — чорна невдячність і навіть агресія. Зокрема й до волонтерів, які діють за покликом душі, часто незважаючи на власні проблеми й труднощі. Як же можна так зневажати тих, хто простягає у важку хвилину руку допомоги?

Відповідь на це питання, як сказала одна з ветеранок педагогічної праці, напевне, лежить у царині ідеологічній. Очевидно, мацаки рашистської пропаганди дістали й декого з переселенців, які ніяк не можуть викинути з голови маячню, що так наполегливо поширюють російські пропагандисти.

Чи варто брати до уваги такі випадки? Нечувані масштаби волонтерства, інші суспільні рухи, які ґрунтуються на добровільності та самопожертві, переконують, що суспільство наше здорове, а випробування війною та іншими негараздами ми переживемо й вийдемо із нього ще сильнішими. А факти зловживання довірою, невдячності окремих членів суспільства за допомогу, яку волонтери та Українська держава їм надають, хай залишаються на совісті тих, хто піддався ворожій пропаганді.

Загляньмо за лаштунки

За лаштунками нинішнього доброчинного руху — копітка самовіддана праця і безліч викликів на всіх рівнях, з якими допомагають упоратися небайдужі громадяни. Один із них — дефіцит ресурсів. Насамперед фінансових. Попри скрутну економічну ситуацію, волонтерам вдається залучити благодійників, комерційні структури для розв’язання тих чи інших проблем. Звісно, у житті будь-якого суспільства можуть виникати ситуації, коли без руху добрих людей просто не обійтися, адже держава не може і, мабуть, не повинна забезпечувати абсолютно все. Завжди утворюватимуться прогалини, особливо під час війни, у кризових ситуаціях, у разі потреб розвитку — тобто тоді, коли виникають нові явища, за якими система не встигає. І тут волонтерська енергія і втручання приходять на виручку.

Однак дехто із суспільствознавців вважає, що чергова хвиля волонтерства незабаром мине, а саме явище — чарівний патичок-рятівничок скоро себе вичерпає. Але, як бачимо, волонтерський рух нині не тільки не згасає, а й розгортається з новою силою. Якщо ми хочемо мати незалежність та ще й із таким сусідом, то маємо бути готовими до озброєного захисту. А це означає не просто військо, а дуже професійне, добре екіпіроване, вишколене, в якому солдат і офіцер — статусні й шановані професії.

Постають і інші питання: відбудова зруйнованого війною господарства, перебудова всього суспільства на новий лад без корупції та інших віджилих негативних явищ. Небайдужі серця волонтерів тут обов’язково знайдуть своє застосування.

Насамкінець. Місце для громадянської ініціативи, волонтерів, які можуть на рівних взаємодіяти із системою державного управління, завжди є. Роль громадянського руху, який починається як волонтерський, а потім трансформується, стає дедалі важливішою. Люди, які проходять волонтерський вишкіл, накопичують досвід, а згодом дуже органічно стають до громадського контролю. І це чудово. Вони якраз і будуть тією ланкою, якої нема в Росії, — інституціалізованим громадянським суспільством, представниками нового потужного прошарку між державою і тими, кого громадське життя не дуже цікавить, хто більше зосереджений на власних справах. Саме набутий волонтерський досвід і формує нині громадян і їхню відповідальну позицію за країну, її майбутнє.