Переселенців навчатимуть у Європі

Уже понад 400 діб тривають бойові дії на сході України, кожна з яких варта бюджету від 5 до 10 мільйонів доларів. Але що ці втрати порівняно з тим, що за цей час лише за офіційними даними маємо 6,2 тисячі загиблих та понад 15 тисяч поранених українських патріотів.

Статистика війни

Та до цього часу в зоні конфлікту залишаються понад 5 мільйонів людей, яким доводиться виживати в умовах, коли повністю зруйновано понад 1,5 тисячі кілометрів автодоріг і 3 тисячі кілометрів газопроводів, майже 22 тисячі будинків  та інших споруд, 33 мости. А 1,5 тисячі об’єктів залізничної та енергетичної інфраструктури потребують капітального ремонту. Такі дані оприлюднив експерт Українського інституту стратегій глобального розвитку і  адаптації Ігор Грозний.

І додав, що, за найсвіжішою інформацією, покинули зону конфлікту вже понад 1,3 мільйона осіб (3% усього населення країни), з яких 272 тисячі (23%) — працездатного віку, решта — пенсіонери, неповнолітні й люди з особливими потребами. 69% переселенців (340 тисяч родин) оселилися у великих містах, а 31%  (153 тисячі) — у сільській місцевості. Географічно 80% з них переїхали у прилеглі до зони АТО області: Донецьку (Слов’янськ, Краматорськ, Маріуполь та інші прикордонні міста), Луганську, Харківську, Дніпропетровську, Запорізьку області, а також до Києва. 

— Масштаб гуманітарної катастрофи є найбільшим за останні 10 років у всій Європі, — наголосила керівник громадської ініціативи «Відновлення Донбасу» Олена Петряєва. — Серед основних проблем: отримання статусу переселенця, соціальна невлаштованість, нестача інформації про свої права та обов’язки, відсутність житла та роботи. Протягом року до центрів зайнятості у місцях, у які переселилися, звернулися понад 33 тисячі осіб, з них працевлаштували лише 9,3 тисячі. 25% переселенців знайшли роботу самостійно, але це лише кожен 4-й від загальної кількості. Започаткували свою спра?ву всього кілька десятків осіб, а участь у громадських роботах взяли майже 4%.

Нюансів із працевлаштуванням кілька. Так, слід зауважити, що ці люди переселилися з індустріальних областей, де більшість з них працювала за професіями, які незатребувані у великих містах та селах з аграрним ухилом. Тож, аби мати змогу знайти роботу, їм слід пройти перекваліфікацію чи перенавчання на професії, затребувані нині на ринку праці. За рік це вдалося зробити лише 3% переселенців.

Крім того, лише 6% запропонованих переселенцям вакансій супроводжуються наданням житла, а це для них критично важливий момент. Грошей, які  виплачує держава як допомогу, за нинішніх цін катастрофічно не вистачає на те, щоб наймати жило. І якщо ще рік тому у них були певні фінансові заощадження, то за 12 місяців вони, звісно, закінчилися.  Тож людям, часто з дітьми, відкривається сумна перспектива жити просто неба.

За підрахунками Українського інституту стратегій глобального розвитку та адаптації, для того, щоб забезпечити мінімальні потреби переселенців у житлі — у місті це однокімнатна квартира на вторинному ринку, в селі — типовий будинок каркасної збірки — необхідно від 6 до 9 мільярдів доларів США, що становить третину держбюджету України. Звісно, нині це нереально. Тому громадська ініціатива «Відновлення Донбасу» пропонує розглянути кілька програм: будівництво соціального житла, пільгове кредитування та довгострокова оренда, а також використання недобудів.

Кому пощастить

— У Мінсоцполітики добре обізнані з усіма проблемами переселенців. Саме тому ми розробили та найближчим часом плануємо подати на розгляд уряду нову «Комплексну програму з працевлаштування та професійного навчання внутрішньо переміщених осіб на 2015—2016 роки». Наші фахівці визначили узагальнений  профіль переселенця: здебільшого це жінки 35—40 років із середньою або вищою освітою та одним-двома дітьми, які, ніде правди діти, не дуже привабливі працівники для більшості роботодавців. Тому, звісно, їх потрібно перенавчати, — зауважила заступник директора департаменту ринку праці та зайнятості Мінсоцполітики Анна Свідрак.

І додала, що в рамках цієї програми Мінсоцполітики виступило з ініціативою організувати перенавчання переселенців на нові професії за кордоном. Там вони зможуть здобути саме ті, які будуть потрібні оновленій економіці України. Адже більшість переселенців має промислові професії — шахтарів, металургів, інженерів тощо — і вміє працювати лише на застарілому обладнанні та за старими методами. За кордоном вони зможуть здобути новий  фах та опанувати прогресивні методики роботи, націлені на енергоефективність та збереження екології тощо. А головне — будуть затребувані на вітчизняному ринку праці.

До яких саме країн поїдуть навчатися українці, поки що обговорюється, вивчається питання, з якими з них у нашої держави у цьому питанні є міждержавні угоди. Орієнтовно планується, що це можуть бути країни Європи, а також США і Канада.

Для зменшення соціальної напруги

Аби в тих, хто поїде на таке навчання, не було спокуси залишитися за кордоном, за словами пані Свідрак, угода буде складена так, аби співпраця була вигідна тим, хто береться їх навчати, самим цим людям, і тим, хто чекатиме на повернення висококласних фахівців додому. А отже, в Україні, крім рідних та близьких, на них мають чекати  ще й  модернізовані робочі місця із пристойною зарплатою.

На запитання, чи не можна провести таке перенавчання в межах України, фахівець зауважила, що певну частину перенавчатимуть вдома. Але у навчанні за кордоном буде два великі плюси: люди долучаться до передових технологій, а ще це відчутно знизить навантаження на вітчизняний ринок праці. Оплачувати це навчання мають міжнародні донори, які будуть визначені за підсумками Міжнародної донорської конференції, запланованої на кінець 2015 року. Тоді ж мають бути чітко визначені сфери економіки, у яких вони зацікавлені, а отже й  професії, за якими будуть навчатися переселенці. А також визначені спонсори та країни, які прийматимуть людей на навчання. Координуватиме програму Міністерство закордонних справ України.

Серед інших рекомендацій Мінсоцполітики щодо полегшення життя вимушеним переселенцям — повернути приміщенням колишніх дитсадків та шкіл, які були свого часу перепрофільовані під магазини, офіси тощо, їх первинне призначення, аби дітям переселенців вистачило місць для денного перебування та навчання. А також перевести економічно активні підприємства (оборонні, заклади харчування, промислові) у місцях компактного проживання цих людей на дво- та тризмінний режим роботи. Продукції вироблятиметься значно більше, а роботодавцю не потрібно буде додатково витрачати кошти для створення та облаштування нових робочих місць. Звісно, це потребуватиме підготовки навколишньої інфраструктури: аби там цілодобово ходив транспорт, працювали магазини та дитсадки. Але воно буде того варте, адже зменшить соціальну напругу та дасть відчутний поштовх вітчизняній економіці.