Здається, що пилюка скрізь: вона лізе крізь віконні щілини, миттєво бруднить комірець свіжої сорочки, бридко скрипить на зубах і плівкою осідає на поверхні щойно налитої у склянку води. Сонце тьмяно світить наче крізь роками не прані сірі тюлеві фіранки. Усі розмови — про дощ, і навіть найзатятіші атеїсти тихенько згадують святого Іллю.
Це спогади мого далекого дитинства, що минуло в запорізьких степах, а точніше, посеред того, на що вони перетворилися після тотального розорювання. Пилові бурі були і є розплатою за те нищення степу, за жадібність, за нехтування законами природи.
Вітрова ерозія в Україні щорічно поширюється на шість мільйонів гектарів, а в роки з пиловими бурями — на значно більші площі. І це не лише наша внутрішня проблема. «Пил з українських полів загрожує Європі, — каже професор-лісівник Василь Юхновський. — У березні 2007-го хмара пилу, яка сформувалася над полями південної України, через сильний вітер пройшла Словаччиною, Польщею, Чехією, досягла Німеччини і навіть Британії. У цих країнах зафіксували пікові концентрації пилових частинок — від 200 до 1400 мікрограмів на кубічний метр, попри те, що зазвичай середня концентрація пилу в європейських країнах становить 50 мікрограмів на кубометр».
В Україні дме — у Європі плачуть
Коли європейські науковці почали вивчати супутникові знімки, то помітили червону пляму над півднем України, яка швидко розширювалася. Загальна маса пилової хмари, що виникла над висохлими полями недалеко від греблі Каховського водосховища в нижній течії Дніпра, становила щонайменше 60 тисяч тонн, що еквівалентно понад 600 вагонів піску.
Звичайна пилова буря піднімає в повітря майже 70 тонн чорнозему з гектара за годину. Ситуація і в 2007 році була б набагато гіршою, якби не незліченні ряди насаджених між полями дерев.
Ніжними жіночими руками
Після Другої світової війни в Україні створено 1,4 мільйона гектарів захисних лісових насаджень, з них майже півмільйона — саме полезахисних смуг. Вони взяли під захист половину української ріллі.
Садили, а ще пололи, проріджували та іншим чином доглядали, немов дітей маленьких, саджанці переважно жінки. І тому що в післявоєнні роки саме на їхні плечі ліг тягар відновлення поруйнованого господарства. І тому що агролісомеліоративні станції вважали підприємствами, а їхні працівники мали статус «робітників». З наданням відповідно паспорта та можливості вирватися з колгоспного кріпацтва. Тож вражаючись масштабам перетворень, не славте сталіних та їхні «плани приборкання природи», славте простих українських трудівниць.
За даними Українського інституту лісового господарства та агролісомеліорації, лісосмуги не лише знижують інтенсивність пилових бур, а й підвищують урожайність сільськогоспкультур на 10— 20%. А з огляду на те, що на утворення одного сантиметра гумусу в природних умовах потрібне ціле сторіччя, то роль лісосмуг як оберега ∂рунтів від ерозії не лише економічна, а й екологічна та соціальна.
Сокира замість подяки
Попередні розрахунки показують, що для досягнення нормативів полезахисної лісистості потрібно додатково створити полезахисних і стокорегулювальних смуг на площі приблизно 785 тисяч гектарів. Але йдеться не про створення нових. Аби ті, що є, вберегти. Вирубують їх, і вирубують безбожно. Щойно зростає ціна на газ чи вугілля, люди починають активніше ставити твердопаливні котли і діставати сокири та пилки. А з ними — до найближчої лісосмуги. Відігнати рубайл нікому. Бо смуги ці фактично нічиї, безгоспні.
У результаті останньої земельної реформи сільськогосподарські угіддя передано у приватну власність (розпайовано). Полезахисні ж лісосмуги лишилися у складі земель запасу або загального користування на балансі сільських рад. Їх понад 318 тисяч гектарів. Третина мільйона гектарів — без охорони і догляду. Дірки на місці випиляних дубів та акацій — як щербини у щелепах безхатченка. Колись живі й привітні, нині рештки лісосмуг — обгорілі й закіптюжені внаслідок пожеж, що спалахують через спалення стерні, погризені шкідниками та покручені лісовими хворобами. Усе вказує на те, що буквально за рік-два титанічна праця наших землячок-лісовичок піде прахом.
Де порятунок?
Він — у закріпленні полезахисних смуг за землекористувачами. Але питання такої передачі законодавчо досі не врегульовано. Що робить у цьому напрямі профільне міністерство? А нічого. Місяців три тому якась дивна громадська організація презентувала на представницькому «круглому столі» підсумки роботи Міністерства аграрної політики та продовольства за 2015 рік. Хвалили. Так, було за що: зріс експорт сільгосппродукції, збільшилися надходження в бюджет тощо. Але про те, як міністерство рятує або хоч планує рятувати лісосмуги, не почув нічого. І на пряме запитання, чи триває така робота, начальник профільного департаменту Мінагрополітики теж нічого не зміг сказати.
Тож добре, що до справи долучилися науковці та громадськість (цього разу справжня, не бутафорська). Вони підготували законопроект, який пропонує нарешті конкретний механізм передачі лісосмуг у власність або в оренду. Запропоновано також відчутно збільшити штрафи за пошкодження цих рукотворних див, а за масштабне нищення — притягати до кримінальної відповідальності.
Є у проекті закону й вимога до власників та користувачів земельних ділянок, на яких розташовані полезахисні лісові смуги та інші захисні насадження, утримувати їх відповідно до вимог лісового законодавства. Але це трохи суперечливо, адже лісосмуга — не ліс, у неї свої стандарти. Найефективнішими вважають смуги вузькі, завширшки 7,5—15 м, продувної (без підліска, кущів) конструкції. Саме за таких умов вітрорегулювання оптимальне. А взимку така лісосмуга працює наче гребінець, рівномірно розподіляючи сніг на прилеглому полі, а не збираючи його весь біля себе в кучугури.
Також варто передбачити у новому законі й такий механізм збереження полезахисних смуг, як заборона зміни цільового призначення земель під ними.
Якщо парламент ефективно працюватиме, зокрема ухвалить цей законопроект, а чиновники із профільних міністерств хоч би щось робитимуть для охорони ∂рунтів, то і себе харчами забезпечимо, і півсвіту нагодуємо.
КОМПЕТЕНТНО
«Оптимістичні приклади є, хоч і небагато»
Юрій МАРЧУК, професор-лісівник:
— На землях, що ними користується ТОВ «Кищенці» Маньківського району Черкаської області, управитель якого — підприємець із Голландії, в усіх лісових смугах розчищено узлісся, гілки узлісних дерев підрізано до 4-метрової висоти. І хоч у середині лісової смуги рубки догляду не проводили, лісо смуги набули ефективних конструкцій.
Як позитивний приклад ставлення до полезахисного лісорозведення можна навести досвід Дніпропетровської області, де агроформуванням передано у власність лісові смуги на площі 5460 га. А ще 36,5 тисяч га перебувають під охороною товариств, які взяли в оренду земельні ділянки у власників земельних паїв. Фактів знищення лісових смуг в області немає.
Ми в Google+