Батько 14 дітей голова фермерського господарства «Маленький оазис» із Гощанського району Олег Поліщук зайшов на корпункт «УК» не на жарт схвильованим: «Чому в нашій державі права рука не знає, що робить ліва?» І пояснив: коли старша донька із зятем були в Німеччині, там зголосилися допомагати українцям. Але зауважили: гуманітарні вантажі мають потрапити безпосередньо до тих, хто їх потребує. Бо не хотіли мати справу з українськими чиновниками. А ось довіра до великої родини Поліщуків, яка добре знає ціну окрайця хліба, у німецьких сім’ях є.

На сто кілограмів більше

— Зареєстрували ми благодійний фонд «Карміл», об’їхали найнужденніших. Це, приміром, вдова, мама дев’яти дітей Ольга Можейко, яка нещодавно втратила чоловіка після важкої хвороби — недуга буквально витягнула з сім’ї все. А ще малі пацієнти Мирогощанського дитбудинку чи старенькі з геріатричного пансіонату. Усіх, як кажуть, узяли на олівець, сформували список їхніх потреб і торік у травні отримали 13 тонн вантажу, — розповідає Олег Поліщук. — Мінсоцполітики за кілька днів визнало його гуманітарним.

Утім, на Рівненській митниці склали так званий акт невідповідності: мовляв, реальний вантаж із задекларованим у супровідних документах не сходиться на… 100 кілограмів. Тому пишіть до Німеччини, хай висилають уточнені документи.

— Це була вага сумок, в які запакували частину вантажу. Та нас ніхто і слухати не став! Якби ж ми знали, що могли забрати, умовно кажучи, 12 тонн 900 кілограмів вантажу, а з тими 100 розбиратися, — лише руками розводить Олег Поліщук. — Бо саме тут почалися проблеми.

Цього разу в Мінсоцполітики вантаж визнали гуманітарним через три місяці (до речі, саме стільки часу він може зберігатися на безкоштовному митному складі). Але тут — новина від рідної митниці: на певну його частину потрібен висновок з Мінприроди. Звідти відповіли через місяць: для висновку не вистачає коду, який видає торгово-промислова палата. Поліщуки цей код надіслали, як і годиться, рекомендованим листом. Та коли зателефонували до канцелярії міністерства, почули: їхній документ не зареєстровано, бо його… десь згубили. Тому працівник канцелярії запропонувала надіслати його факсом.

Формально і реально

— Ми так і зробили. Та за кілька днів почули вже від виконавця: «Факсові документи не розглядаємо, надсилайте поштою». Та ще й замість вибачень чиновники на нас сваряться! Начальник відділу екологічної безпеки ніколи не бере трубки за вказаним у довідниках номером, — обурюється Олег. — А тим часом митниця виставляє нам рахунок за зберігання вантажу тепер уже на платному складі майже на 300 тисяч!

Крім того, тепер Поліщуки мусять наймати адвокатів, адже скасувати оплату можна хіба що за рішенням суду, який ще треба виграти у недбалих чиновників. Оце так потрапили  у халепу прості трударі в рідній державі! Й нікому немає діла до того, як вони виживають у такому немаленькому складі, скільки робочих місць створюють у сезон, щоб прогодувати сім’ю і сплатити податки на утримання тих таки чиновників. Відповідь одна: ми консультацій не надаємо, а незнання певних нюансів не звільняє від відповідальності.

Формально, може, й так. А насправді? Реалії такі, що бюрократична чиновницька машина, здається, не змінюється. Уже не кажу про те, що сама процедура отримання гуманітарної допомоги вкрай організована: треба подати навіть відомості, скільки кілограмів призначено кожному. Як це вирахувати на прикладі, скажімо, ліжок чи милиць, які нині на складах, Олег не знає. Він чудово розуміє, що нечисті на руку ділки під виглядом гуманітарної допомоги справді ввозять в Україну все — від дорогих брендових речей до наркотиків. І погоджується, що контроль за цими потоками необхідний. Але який усе це має вигляд, переконався на собі. Виникає запитання: чому не передати цей контроль на місця? Невже всевидюще око з Києва може зазирнути в кожну глибинку?

ПРЯМА МОВА 

Андрій ЧАБОРАЙ,
начальник Рівненської митниці:

— Знаємо історію Олега Поліщука. Він був у мене і отримав необхідні консультації. Але чому, достеменно не вивчивши законодавства, розпочав цю роботу, не знаю. Ми ж працюємо в чітких законодавчих межах. До речі, Закон «Про гуманітарну допомогу», який передбачає безоплатну передачу гуманітарної допомоги, і наказ Мінфіну №731, що встановлює ставки оплати за зберігання товарів, та не робить винятків для гуманітарної допомоги, вступають у певну невідповідність. Тому й стаються такі колізії. Який тут вихід? Окрім звернення до суду, можна просити Кабмін про звільнення від складських зборів у цьому конкретному випадку: адже ситуація справді неординарна.

І, зрозуміло, що Мінсоцполітики та Мінприроди мають працювати оперативніше. А ще краще — передати ці повноваження на місця: тут і проконтролювати вантаж легше, і до конкретних посадовців достукатися.

ДУМКА ФАХІВЦЯ

Лариса ЮХИМЕНКО,
заступник директора департаменту соцзахисту Рівненської облдержадміністрації:

— Відповідно до постанови Кабміну №241, рішення щодо визнання гуманітарною допомогою вантажів до 3 тонн та легкових автомобілів для забезпечення ними інвалідів, дітей-інвалідів, які перебувають на обліку для їх отримання, приймає ОДА. Звісно ж, на підставі колегіального рішення комісії, сформованої з фахівців необхідних підрозділів.