Минулого тижня в Європарламенті відбулося перше засідання неформальної групи «Друзі європейської Росії». Її мета полягає в об’єднанні євродепутатів, експертів, представників громадянського суспільства та опозиційних політиків Росії й напрацюванні бачення майбутнього країни, коли Путін і його команда відійдуть від влади. За словами ініціатора створення цієї групи литовського євродепутата Андрюса Кубілюса, ЄС має скласти довгострокову стратегію щодо Кремля, а не намагатися перезавантажити відносини з путінською Росією, бо це не лише безнадійно, а й шкідливо, оскільки уповільнює перспективи цивілізаційної трансформації РФ.

«УК» обговорив цю ініціативу з євродепутатом від Німеччини (група зелених) Сергієм ЛАГОДИНСЬКИМ, який взяв участь у засіданні форуму.

— Пане Лагодинський, чи доцільно, на ваш погляд, говорити про Росію «після Путіна», якщо ніхто не знає, що робити з путінською Росією, і коли та як там зміниться влада?

Євродепутат Сергій ЛАГОДИНСЬКИЙ. Фото надав автор

— Думати про майбутнє ніколи не пізно. Навіть нині, коли Росією керує Путін, це треба робити. Адже ми в Європарламенті думаємо про екологічну, технологічну, цифрову Європу. Так само маємо візуалізувати демократичну Росію, якою вона колись неодмінно стане. Вважаю, що було б великою помилкою, образно кажучи, списувати російське суспільство з європейського порядку денного. Якщо європейці вважають себе демократами, то вони мають сприймати росіян як потенційних європейських демократів. Ось саме на це і налаштовано нашу ініціативу.

— А чому в Європарламенті переконані, що на зміну путінському режиму в Росії неодмінно прийде демократична влада? Адже бачимо, як складно пояснити російським громадянам, котрі перебувають під впливом пропагандистських масмедіа, що треба не боятися і голосувати за нові обличчя в політиці?

— Ми не можемо планувати майбутнє Росії замість самих росіян. Ми лише показуємо їм своє бачення. Хочемо, щоб вони зрозуміли: коли в них з’явиться шанс і вони опиняться на роздоріжжі, думаючи, в який бік їм іти — до авторитарного режиму чи європейського демократичного, ліпше обрати останній, бо він набагато перспективніший. Для цього нам треба докласти всіх можливих зусиль, щоб не лишати їх наодинці з брехливими засобами масової інформації, котрі пропагують чорну картину європейського шляху. Якби ми були байдужі до цього, то з нашого боку це було б справжнє боягузтво. На мою думку, нам треба показати, як це мужньо зробили українці, що європейському шляху розвитку належить майбутнє, зокрема й майбутнє Росії.

— Наскільки знаю, на сьогодні офіційних контактів між Європарламентом і Держдумою Росії не існує, хоч делегацію зі співпраці з РФ у ЄП сформовано.

— Так, делегація існує, але не входжу до її складу. Проте чув і знаю, що наші контакти з російськими депутатами зведено до мінімуму. Очолюю парламентську делегацію зі співпраці з Туреччиною. Тому із власного досвіду знаю, що за всіх розбіжностей треба шукати хоч якийсь шлях парламентського діалогу одне з одним.

— Навіть якщо розбіжності принципові, як ті, що виникли в ЄС із Росією через окупацію Криму та розгортання збройного конфлікту на Донбасі?

— Діалог існує не для того, щоб мастити одне одного медом і говорити компліменти. Я, наприклад, використовую діалог із турецькими колегами, щоб відкрито говорити про проблеми й намагатися пояснити, що саме в діях турецької влади викликає в нас неприйняття. Адже багато хто не розуміє, чому в європейців виникають проблеми з недемократичними рішеннями в Росії чи Туреччині. Це треба донести зокрема до парламентаріїв.

З іншого боку, важливо побачити, чому так виходить, що багато з них вірять чи хочуть вірити в те, що вони пропагують і вибудовують у своїх країнах. Тобто, на мою думку, парламентські діалоги потрібні, але це не мають бути діалоги, в яких одна сторона намагається догодити іншій.

Вікторія ВЛАСЕНКО,
«Урядовий кур’єр»,
Брюссель

ДОСЬЄ «УК»

Сергій ЛАГОДИНСЬКИЙ. Народився в Астрахані (Росія) 1975 року. 1993-го його родина переїхала в Німеччину, де він здобув юридичну освіту. Згодом навчався у Гарварді, де студіював державне управління. Працював експертом німецького Фонду імені Генріха Бьолля. У 2018 році став євродепутатом від німецької партії «Союз90/Зелені». У Європарламенті очолює делегацію зі співпраці з Туреччиною. Заступник голови правового комітету. Входить до складу делегації «Євронест».