Найчисленніший на сьогодні улов на підконтрольній владі Луганщині бійці групи підводного розмінування Міжрегіонального центру швидкого реагування (МЦШР) м. Ромни Державної служби з надзвичайних ситуацій підняли із Сіверського Дінця поблизу села Привілля: 36 одиниць снарядів калібру 152 міліметри. А найважчою знахідкою поки що залишається снаряд «Смерч» (300 мм, 7,6 метра завдовжки), який довелося піднімати з річки Айдар біля села Передільське Станично-Луганського району. Скільки ще в річках зони АТО смертоносного заліза, не береться передбачити навіть начальник відділення групи підводного розмінування старший лейтенант Володимир Гуславський.

Спеціалізована група рятувальників з міста Ромни Сумської області працює на Луганщині з 2014 року. І першим об’єктом для водолазів-саперів став міст між Сєверодонецьком і Рубіжним. «Тоді важливо було налагодити транспортне сполучення. Ми передовсім очищували територію від снарядів і мін. Міст устигли підірвати, але руйнувань могло бути значно більше. Ми там виявили багато вибухівки, яка не спрацювала», — згадує Володимир Гуславський.

У цій унікальній групі кожна людина — універсальний фахівець. 

Кожен виїзд військових водолазів пов’язаний з ризиком і небезпекою для життя. Фото надане прес-службою Головного управління ДСНС в Луганській області

Наприклад, про себе Володимир Гуславський каже, що він водолаз і сапер. Пояснює, що взимку більше працює як сапер, а влітку багато роботи на водоймах, в яких знаходять небезпечні предмети. Виїжджає група підводного розмінування за заявками. Наприклад, людина помітила, що з води щось стирчить. Вона дзвонить за телефонами Державної служби з надзвичайних ситуацій. Рятувальники і правоохоронці зазвичай у таких ситуаціях діють спільно.

Так було і в Передільську Станично-Луганського району на річці Айдар.

На відомий усім телефон 101 зателефонував рибалка і розповів, що «з води стирчить щось схоже на снаряд».

«Приїхали, почали шукати. Немає! Знайшли рибалку, той уточнив інформацію, — розповідає Володимир Гуславський. — З’ясувалося, «Смерч». Довелося пожежною машиною витягувати — цей снаряд розміром 7,6 метра. Цю реактивну систему залпового вогню розроблено в Росії, її немає на озброєнні наших Збройних сил. Зрозуміло, що її випустили з того боку, і снаряд чомусь не розірвався. Але ж наслідки могли бути дуже тяжкими! В обоймі РСЗВ 12 таких снарядів, і вони накривають площу 64 гектари. Нічого живого після такого обстрілу не залишається. На щастя, цей снаряд у воді став безпечним, тому трагедії не було. Ми витягли його і як речовий доказ російської агресії передали поліції та СБУ. Згодом його знищили на полігоні».

За словами Володимира Гуславського, нині найнебезпечніші водойми в області — Сіверський Донець та Айдар, тобто ті, що поблизу лінії розмежування. Іноді з їхнього дна піднімають цілі арсенали. Біля Привільного дістали 36 одиниць снарядів калібру 152 мм. Хтось їх розібрав, зняв гільзи, виготовлені з кольорового металу, а решту викинув у воду.

На запитання, навіщо так вчинили, Володимир Гуславський відповідає так: «Можу сказати прямо: зброю і боєприпаси часто скидали у воду, щоб приховати докази агресії Росії».

Деякі міни і вода не знешкоджує

За словами Володимира Гуславського, багато заявок цього року пов’язано з Луганською ТЕС. Там потрібно було ретельно обстежити дно однієї з водойм, де охолоджується вода. За словами старшого лейтенанта, свого часу сюди скидали багато зброї. «У Щасті ми працювали три дні. На тепло­електростанції є водолази, вони обстежують водойми, але допуску до розмінування не мають, тому запрошують саме нас. Скажімо, побачили предмет, схожий на артилерійський снаряд, але не чіпають, запрошують саперів. Адже не відомо, чи він безпечний», — пояснює Володимир. Згадує, що працювати довелося в екстремальних умовах: тут водозабір, а на другому березі — супротивник.

За правилами, під час таких робіт мають бути присутніми спостерігачі ОБСЄ. «Але для представників місії це здалося надто небезпечним, що, можливо, не вписується в їхній протокол, — усміхається Володимир Гуславський. — Одне слово, їх поряд не було. Довелося працювати під ворожим наглядом через приціл». Того дня із дна дістали снаряди 82 калібру. Один був замотаний у поліетиленовий пакет, і до нього скотчем примотано запал з гранати. Що це було?

На думку Володимира Гуславського, хтось хотів половити рибку в каналі. Взяли міну, поставили запал із гранати, смикнули кільце й кинули у воду. «А воно не спрацювало, — пояснює старший лейтенант. — А оскільки запал було замотано скотчем, він не заіржавів, як сама міна». Згідно з правилами, розповідає, таку знахідку піднімати не можна, її треба знешкодити на місці. «Але ж це канал ТЕС, тут підривати нічого не можна, — каже Володимир. — Тож довелося з ризиком для життя витягувати міну на поверхню і вже там знешкодити».

На фотографії в його мобільному телефоні видно, що запал справді як новенький. Мимоволі замислюєшся, які наслідки могли б бути через такий вибух. Луганська ТЕС — єдине джерело постачання електро­енергії, тобто світла й тепла на всю підконтрольну територію області, стратегічний об’єкт.

В Айдарі — не тільки раки

Група підводного розмінування виконує заявки й удома, тобто у Сумській області. Хоч там і немає бойових дій, багато снарядів залишилося з часів Другої світової війни. У підпорядкуванні групи також Харківська й Чернігівська області. За словами Володимира Гуславського, водолази-сапери укомплектовані всім необхідним: є й зимові костюми для занурення під воду, і літні, сучасне обладнання італійської фірми. Є барокамера, тож можна тренуватися в зимовий час. Купили переносний компресор на 15 літрів, 220—240 атмосфер на сантиметр — такий тиск тримається в балоні.

«Це дуже зручно. Скажімо, ми виїхали з 4 балонами, відпрацювали, але потрібно продовжувати роботу. Повертатися, щоб наповнити балони, до найближчої станції? А це може бути й за сто кілометрів. Тепер такої необхідності немає — у нас є компресор. Повітря для дихання має бути якісним. Якщо водолаз під водою кашляне або чхне, йому може розірвати легені, — пояснює Володимир Гуславський. — Нас добре забезпечували і до конфлікту на Донбасі, бо вже були Богданівка і Лозова, тоді нас запрошували для проведення там робіт з розмінування».

Володимир про роботу водолаза-сапера не мріяв. Встиг скуштувати нелегкого хліба заробітчанства за кордоном. А коли вдома, в Ромнах, почав формуватися незвичайний підрозділ, вирішив піти у рятувальники, навчався у Київській морській школі, здобув спеціалізовану вищу освіту. Тепер він наставник для інших, адже у підрозділі майже всі молоді — середній вік до 30 років.

«Універсальність Міжрегіонального центру швидкого реагування в тому, що в нас є хіміки й водолази, сапери, рятувальники та інженери. Торік створили ще й підрозділ, який називається «спецназ». Там працюють офіцери, які виконуватимуть роботу за різними спеціальностями — хіміків, водолазів і саперів. Вони матимуть навички скелелазів, стрибатимуть з парашутом. Одне слово, універсальні бійці, — з гордістю розповідає Володимир. — Ми готуємо рятувальників, які прийдуть на допомогу в будь-якій ситуації. До речі, 18 вересня в Молдові проходитимуть спільні збори рятувальників, і Україну на них представлятимуть саме спеціалісти нашого центру».

Роботи у саперів і водолазів завжди багато, але тепер особливо.

«Крім води, у нас є й сухопутка. На цей момент працюємо в Білогорівці й Малорязанцевому Попаснянського району. Нам визначено ділянки полів і лісів 86 гектарів, ми перевіряємо їх. Звичайно, не можна заперечувати, що після нашої зачистки ворожі диверсійно-розвідувальні групи не поставлять зброю знову. Тому у звітах-актах ми конкретизуємо: «на момент перевірки», — підкреслює Володимир Гуславський. І зовсім не по-військовому додає: На Луганщині видимість у річках краща, ніж у Сумській області, особливо в Айдарі. І такі раки величезні! Є дуже гарні місця, і глибина річок пристойна. У цьому краї така багата природа».

Щоправда, поки що улов водолазів-саперів — переважно смертоносне залізо.