«За минулу добу підрозділи дезінформаційних сил Росії здійснили проти України 1 375 820 обстрілів. Наші недруги використовували станкові та переносні фейкомети різних калібрів, ЗРК (залпові рупори Кремля), наклепницькі комплекси та інші види ЗМІ (зброї масових інсинуацій). Внаслідок обстрілів ще 890 людей зазнали різноманітних поранень свідомості та здорового глузду, серед яких дуже важкі травми, не сумісні з подальшим адекватним сприйняттям дійсності. Ще 137 осіб потерпіли від замаскованих антилюдських пропагандистських мін, використання яких заборонено міжнародними конвенціями». Не намагайтеся шукати такі щоденні повідомлення у вітчизняних медіа чи соціальних мережах. Хоч інформаційна війна не менш згубна для людей, які за браком надійного протифейкового захисту стають її заручниками, потерпілими та жертвами. Бо відомо, що артилерійським обстрілам, танковим атакам та громадянським війнам завжди передують пропагандистські бомбардування. Трагічним підтвердження цього став і прифронтовий Донбас, звідки вже понад сім років щодня, на жаль, надходять повідомлення про обстріли з різних видів артилерійської чи стрілецької зброї та поранених і загиблих захисників України.

Як сам називається, тим і обзивається

На восьмому році гібридної війни журналісти відшукали «золотий голос» діамантового фонду російської пропаганди — уродженку українського Закарпаття Галину Пишняк (Астапенко). Пам’ятаєте її? Це вона у знятому в Ростові російськими телевізійниками сюжеті-фальсифікації переконливо розповідала про начебто звірства українських бійців у визволеному в липні 2014 року Слов’янську. «Свідок» божилася на камеру, що маму «фашисти» прив’язали до танка, а трирічного хлопчика розп’яли.

Відтоді цей брутальний зразок російської дезінформації став мемом, а «очевидиця» вшилася до РФ. Нині мати чотирьох дітей, отримавши нарешті російське громадянство, мешкає, за її словами, у «забутому Богом» селищі поблизу Смоленська і не дуже охоче згадує про ті події.

«Так, я шкодую, бо ця історія обернулася в гірший бік для моєї родини. Якби я знала, що це так негативно вплине на мою сім’ю… — каже вона і ще дужче нарікає на ставлення росіян до «зірки» кремлівської пропаганди з України: — Вони нас не сприймають навіть за людей. Якщо діти щось зробили, вони відразу: «Вали в свою Україну! Тебе тут ніхто не чекав». Нас називають бандерівцями, хохлами. Не важливо, яких ти поглядів, Україна — це ворог, і головне, що ти з України».

Ця історія показова і повчальна ще й тому, бо вона стала немов епіграфом чи прологом до подальших антиукраїнських «творів» кремлівської пропаганди. Звичайно, нині наші недруги на інформаційному фронті працюють не так грубо, як улітку 2014-го, коли не цуралися навіть примітивних нісенітниць. Однак мета їхніх зусиль та самісінька: читачам і глядачам вони вперто пропонують образ окупованої частини Донбасу в ролі того «розп’ятого хлопчика», що потерпає від України. Та й «матінці»-Росії, переконують вони, пощади від «укрофашистів» теж не буде!

Даруйте за порівняння, але окремі моменти недавнього послання лідера Росії до федеральних зборів нагадували нарікання героїні фейку на погане до неї ставлення. Він навіть дорікнув Європі та США, де буцімто вигадали новий вид спорту — зачіпати Росію: «Ми часто зовсім не відповідаємо не тільки на недружні акції, а й на відверте хамство. Зачіпають Росію то тут, то там без жодних причин». Так скаржиться «збирач земель» і водночас ходячий синонім війн у Придністров’ї, Чечні, Грузії, Україні, Сирії та терактів у кількох країнах.

Цинізм, маніпуляції та професійне вміння кремлівського геополітика звалювати все із хворої голови на здорову вже звично зашкалюють. Особливо якщо зважати на нинішню тривалу гібридну війну, спровоковану РФ на території незалежної України і загарбання путінськими «зеленими чоловічками» та «іхтамнєт» Криму та частин Донецької й Луганської областей. І бідкається господар Кремля про «недружні акції» під звуки обстрілів на лінії зіткнення на Донбасі з боку контрольованих РФ бойовиків. Скаржиться на «відверте хамство» в той час, коли російські телеканали та газети вже тривалий час відверто нагнітають у сусідній державі антиукраїнську істерію і переконують усіх, що війна з Україною — це справа найближчого часу. Бо куди, мовляв, діватися? Це ж Україна, переконують вони, планує здійснити агресію і не завтра, то післязавтра напасти на РФ.

Тобто нинішнього квітня, коли минула вже сьома річниця початку гарячої фази гібридної війни на Донбасі, на жаль, знову вигулькнули класичні ознаки передумов воєнного вторгнення. І будь-який військовий експерт підтвердить: найпершими через кордон ідуть не розвідники, диверсанти чи сапери, а мобілізовані дезінформаційні війська.

Так було у 2013—2014 роках, коли російські ЗМІ розпочали лякати Донбас, Україну та весь світ «укрофашистами» чи НАТО, а далі окупували Крим і певну територію Донбасу. Те саме відбувається й нині, оскільки глядачів, слухачів і читачів вже тривалий час атакують кремлівські пропагандисти, застерігаючи про «українську загрозу». Ось промовисті заголовки в російському інтернетвиданні «Взгляд»: «Київ готовий воювати за російський газ», «США заохочує Україну до нової авантюри на Донбасі», «Навіщо Україні нова війна», «Як українські націоналісти підпорядкували собі Зеленського», «США пообіцяли Україні зброю «для захисту від російської агресії», «Байден несе пряму відповідальність за війну на Донбасі».

І яка реакція середньостатистичного читача після знайомства із самими заголовками? Крім, звичайно, ненависті і жаху. Очікування улюбленої теми, якою охоче і свідомо спекулює російська пропаганда, не забарилися. «У Львові почали демонтаж монумента слави на честь радянських воїнів». Мало? Тоді ще: «На Україні з’явився стадіон імені гауптмана СС».

«Насправді, провокуючи загострення на Донбасі і звалюючи провину за це на Росію, Київ має кілька цілей. Програма-мінімум — перед реальністю зовнішньої загрози об’єднати населення довкола президента, який втрачає рейтинг, і вициганити у західних країн ще яку-небудь підтримку. Програма-максимум — або втягти російську армію в конфлікт, або переконати всіх на Заході, що вона в той конфлікт втяглася. Тоді можна буде вмовити Захід (передовсім адміністрацію Джо Байдена, потім — Берлін і Париж) на введення проти Москви давно обіцяних «суперсанкцій», — «аналізує» нинішню ситуацію «Взгляд».

Само собою, російські пропагандисти вперто ігнорують реальність: насправді не Україна вдається до збройних провокацій на Донбасі. І саме наша держава на дипломатичному рівні наполегливо намагається домовитися про відновлення режиму тиші, але відповідного бажання від РФ поки що непомітно. І не Україна вже тривалий час зосереджує велику кількість війська біля державного кордону та в окупованому Криму, хоч ворожа пропаганда переконує у протилежному. Утім… Адже ж було авторитетно сказано всім: «Хто обзивається, той сам так називається».

Весняне «терористичне загострення»

Уже давно не секрет: агресивна риторика і несусвітня брехня про Україну тривалий час стала не просто однією з головних тем на російських державних телеканалах, у друкованих та інтернетвиданнях, а й загалом державною політикою. Росіян дуже наполегливо і послідовно лякають тим, що, прагнучи до Євросоюзу, Україна хоче підступно зрадити РФ і наблизити до її кордонів підрозділи НАТО. Жителів окупованих Росією територій Донбасу кремлівська пропаганда тримає в тонусі щоденними погрозами про наступ ЗСУ та «зачистку» не контрольованими владою збройними підрозділами — «правосеками» та «фашистами». А ще на весь світ потужні дезінформаційні рупори Кремля поширюють брехню про громадянську війну» в Україні та нацистів у владі, які начебто становлять серйозну загрозу не тільки для Донбасу та Росії.

А віднедавна пропагандистські ресурси РФ у риториці про Україну наполегливо використовують відносно нову тему. А оскільки все нове — це добре забуте старе, то наші недруги взялися спекулювати ще й випробуваною колись ними темою тероризму.

Можливо, відчуваючи певну творчу кризу в поширенні одноманітних штампів про «укрофашистів» та «бандерівців», російська пропаганда почала малювати з українців ще й терористів.

Спланована дезінформаційна кампанія кремлівських ЗМІ, під час якої Україні та її громадянам почали закидати екстремістські чи терористські дії, стала очевидною відносно недавно — наприкінці зими. Збільшення повідомлень про ймовірні терористичні акти «українських диверсантів» на території РФ та окупованих нею територіях Криму чи ОРДЛО навіть стало нагадувати терористичну істерію, яку нагнітали в Росії 1999 року. А хто тоді патетично обіцяв терористів «мочити в сортирі» і «рятував» від них росіян і весь світ, тепер навіть нагадувати не варто.

«Прибічника українських націоналістів, який спланував атаки, затримали у Барнаулі», «Росіянина затримали в Криму за підозрою в роботі на спецслужбу України», «Засуджений ексфутболіст Василенко намагався передати Україні дані про ракетний комплекс С-300», «ФСБ затримала 14 учасників українського радикального товариства», «Росіянку засудили до 12 років колонії у справі про державну зраду на користь України», «Суд покарав позбавленням волі на п’ять років жителя Криму за підготовку терористичного акту».

Цей березневий список інформаційних приводів від ФСБ для російських ЗМІ далеко не повний, але навіть у скороченому вигляді він, погодьтеся, досить промовистий. Є підстави вважати, що березневе «терористичне загострення» від російських спецслужб і пропаганди було тільки пробним каменем у город України, оскільки варіант із свідомим нагнітанням страхів про поширення «української терористичної загрози» та подальшим військовим вторгненням для її ліквідації видається не таким уже й примарним.

БУДЬТЕ ПИЛЬНІ!

Нині активно поширювані фейки кремлівської пропаганди:

• Україна готується до війни, бо В. Зеленський намагається здобути прихильність і підтримку нового президента США.

• Війна потрібна В. Зеленському, бо він хоче відвернути увагу людей від своїх невдач у владі.

• США підштовхують Україну до війни, аби насолити Росії й налаштувати Європу проти Кремля.

• Росія зовсім не хоче війни, бо це негативно позначиться на відносинах із Європою.

• Україна перетворюється на джерело екстремістських та терористських дій, що загрожують жителям Росії та Європи.

ПРЯМА МОВА

Олександр ТКАЧЕНКО,
міністр культури та інформаційної політики:

— Не можна панікувати, бо саме паніка іноді шкодить більше, ніж бойові дії. Саме тому масовий інформаційний вплив — одна з ознак надзвичайної ситуації воєнного характеру.

Кремлівці вже багато років тренуються на своїх ботофермах, які масово виробляють фейки та дезінформацію. Їхнє перше завдання — залякати нас, щоб ми панікували. Саме тому кожному треба максимально задіяти власний критичний аналіз будь-якої інформації, що надходить із соцмереж, телебачення, незнайомих чи навіть близьких людей. Лише критичне мислення дасть змогу всім нам адекватно оцінювати ситуацію довкола. Тому найретельніше перевіряйте всю інформацію, яку бачите чи чуєте під час надзвичайної ситуації воєнного характеру.

Насамкінець.  У щорічному посланні до федеральних зборів Путін жодного разу не згадав про Донбас. І на цьому спасибі.

І що казати, якщо й так за останні сім років майже кожне слово, мовлене лідером Кремля й тиражоване його пропагандистами, про загарбану росіянами територію краю — синонім несусвітньої брехні? Чого тільки варті «громадянська війна», «іхтамнєт», «вони заблукали» (про підрозділ російських десантників), «шахтарі і комбайнери», «воєнторги» (де буцімто можна придбати сучасні російську форму, зброю чи техніку) тощо.

Ці зразки цинічної неправди від політика найвищого рівня, що стали мемами, слід вивчати на всіх уроках, курсах чи семінарах медіаграмотності та протидії дезінформації. Надто що трагічним підсумком провокативних російських фейків про створення розвинених і щасливих «Новоросії» та «народних республік» стало перетворенням частини потужного промислового краю на депресивні території, тисячі загиблих і поранених, руїни на місці заводів, шахт, аеропортів, вокзалів, безробіття, харчовий набір замість зарплати, безправ’я, комендантська година і… чергові цинічні обіцянки з Москви про «захист і підтримку».