Станіслав КУЛЬЧИЦЬКИЙ: «Великий голод ліквідував загрозу розпаду СРСР з боку України»

Про Голодомор уже написано чимало — понад 20 тисяч назв. Видані збірки архівних документів, публіцистика і художні твори. Тема настільки обросла міфами й різного роду політичними інсинуаціями, що пересічній людині важко втямити, кому вірити і що саме вважати правдою про трагедію українського народу. 

В інтерв’ю із завідуючим відділом історії 20—30-х років ХХ століття Інституту історії України НАН України доктором історичних наук Станіславом Кульчицьким спробуємо з’ясувати, як і чому стався Голодомор.

Кого знищував Сталін — українців чи селян?

— Голод, Голодомор, геноцид. Насамперед треба розрізнити ці поняття.

— Треба відділити загальносоюзний голод 1932–1933 років, що набув у першій половині 1932-го в УСРР тяжких форм, і Голодомор 1933-го з 15-кратно більшими в Україні жертвами. Загальносоюзний голод являв собою небажаний для влади прояв кризи, яка стала результатом невдалої сталінської соціально-економічної політики. Натомість голодомори в трьох регіонах — УСРР, Північнокавказькому і Нижньоволзькому краях — були наслідком масштабної акції чекістів, спрямованої на усвідомлене нищення людей голодом.

Чи варто втискувати дії Кремля, які спричинили український Голодомор, в рамки Конвенції ООН «Про запобігання злочину геноциду та покарання за нього» від 9 грудня 1948 року? Такі спроби виявилися непереконливими для багатьох. Комуністичні перетворення вимагали нищення, часом навіть фізичного, верств населення, пов’язаних з приватною власністю. Коли ми наполягали, що жертвами геноциду були виключно українці як національна група, користуючись наявним складом груп у рамках Конвенції ООН (расові, етнічні, національні та релігійні), то відчували опір з боку російських дослідників.

—  Вони ж узагалі не схильні бачити український Голодомор, замінюючи його поняттям загального голоду…

— Дослідники з Російської Федерації, які знають, що жертвами геноциду були й росіяни, не конфліктують з пострадянською владою, яка не настільки відійшла ідеологічно і ментально від радянської, щоб визнавати геноцид власного народу. Світова наука, вивчаючи голод 1932–1933 років у СРСР, рано чи пізно дасть правову оцінку сталінському терору, який був за своєю природою геноцидом.

Можливо, буде відредагована й Конвенція ООН. А поки що слід солідаризуватися з висновком Роберта Конквеста, який у книзі «Жнива скорботи», виданій ще у 1986 році, написав: «Не так важлива формальна відповідність тих подій визначенню того, що ж таке геноцид. Навряд чи можна заперечити, що проти українського народу скоєно злочин — чи то в камерах смертників і таборах, чи в голодуючих селах проти мільйонів людей, котрі були цим народом».

Англійський історик Алек Ноув у полеміці з Конквестом зазначив, що сталінський удар спрямовувався скоріше по селянах, серед яких було багато українців, ніж по українцях, серед яких виявилося багато селян. Відтоді історики стали гадати, кого насправді знищував Сталін — українців чи селян? Трохи оливи в полум’я полеміки плеснули вчені, які визначали Голодомор через Голокост. Книга Василя Гришка «Український Голокост» побачила світ у Нью-Йорку і Торонто ще у 1978 році. У Києві під такою назвою фігурує змістовна 9-томна колекція свідчень тих, хто вижив, яку видає з 2003 року Юрій Мицик. Вважається, що образна назва сприятиме визнанню Голодомору геноцидом.

Однак українці не мають морального права використовувати поняття Голокосту в переносному значенні. Український Голокост — це знищення 1,6 мільйона євреїв в Україні під час Другої світової війни. Крім того, ототожнення Голодомору з Голокостом рівнозначне твердженню про те, що українців переслідували в такий спосіб, як євреїв на окупованих нацистами територіях: там і тоді, де і коли їх знаходили. Є очевидною абсурдність такого твердження. Український Голодомор був наслідком збігу конкретних обставин. Це вже визнає світова наука. Цього року я був на двох міжнародних конференціях, де розглядалися маловивчені питання українського Голодомору — в Торонто (у вересні) і в Нью-Йорку (у листопаді). На обох обговорювалося завдання контекстуалізації Голодомору, тобто його дослідження в контексті інших історичних подій.

Терором влада добивалася потрібного їй

—  Історики сходяться в тому, що трагедія нашого народу почалася з колективізації і конфіскації зерна.

— Реквізиції були причиною загальносоюзного голоду. А от причиною голодоморів стала чекістська акція, яка складалася з двох розведених у часі дій: спочатку конфіскації залишків зерна і всього наявного продовольства під час подвірних обшуків, а потім, з розривом у кілька тижнів, — надання колгоспам і радгоспам голодуючих регіонів зерна з державних запасів для весняної сівби.

Дії влади не спрямовувалися на нищення голодом всього сільського населення в регіонах, мета була інша — переконати живих у тому, що необхідно сумлінно працювати в колгоспі. Конфіскаційна частина чекістської акції маскувалася хлібозаготівлями, а от допомога голодуючим регіонам широко висвітлювалася.

Терор голодом не відрізнявся від інших різновидів терору. Сталінський терор спрямовувався на знищення або ув’язнення певної частини громадян, щоб добитися від решти потрібної владі поведінки.

—  Радянська влада взагалі будувалася на кістках людей. А чи була програма знищення українців?

— Такої програми не існувало. Не було й програми організації загальносоюзного голоду! Та вожді більшовиків керувалися певною програмою, коли створювали небачений в історії соціально-економічний лад.

Комуністична доктрина більшовиків ґрунтувалася на революційному марксизмі ХІХ століття. У «Маніфесті Комуністичної партії» К. Маркс і Ф. Енгельс сформулювали основу своєї теорії як «знищення приватної власності». Революційний пролетаріат мусив експропріювати буржуазію і централізувати знаряддя виробництва в руках «держави, тобто пролетаріату, організованого як пануючий клас». З першого дня перебування в країні у 1917 році Ленін висунув гасло «Вся влада — Радам!».

За допомогою пропаганди і терору більшовики витіснили з рад конкурентні партії, перетворили їх на клон власної і зробили такі (тільки такі!) ради органами влади. Так виникла радянська влада — симбіоз політичної диктатури більшовицького керівництва з управлінською владою радянських органів. Внаслідок побудови партії на засадах «демократичного централізму», тобто сліпого підпорядкування нижчих структурних ланок вищим, вся влада зосередилася в руках вождів.

На відміну від традиційних, демократичних або тоталітарних держав, які були відділені від суспільств, держава комуністичного типу занурювалася в своє суспільство усіма інститутами, що надавало їй колосальну силу. Тільки така держава могла реалізувати все те, що піддавалося реалізації в комуністичній утопії, а саме: експропріювати суспільство й доповнити свою політичну диктатуру диктатурою економічною.

В часи В.Леніна і Й.Сталіна, аж до 1933 року, держава-комуна намагалася створити суспільство, позбавлене приватної власності, ринку і товарно-грошових відносин. Логіка комуністичних перетворень вимагала одночасного нищення приватної власності великих і дрібних власників. Відсторонити від виробництва буржуазію виявилося порівняно просто, хоч більшовикам довелось витримати жахливу громадянську війну. Вони мали підтримку робітничого класу, який одержав істотні права в управлінні націоналізованою власністю.

Перетворення на селі були пов’язані з організацією радянських господарств (радгоспів) на базі поміщицьких маєтків, а також комун — шляхом об’єднання селянських господарств. Маючи в розпорядженні заводи, радгоспи і комуни, держава-комуна здобувала можливість, як вважали вожді, ліквідувати ринок і запровадити замість товарообороту прямий продуктообмін. Саме таких перетворень вимагала схвалена у березні 1919 року програма РКП(б).

Село опиралося до останнього

—  Отже, без придушення села про комунізм годі було і мріяти, тож терор голодом був закономірним?

— Через продрозверстку селяни почали обмежувати посівні площі власними потребами, тому що не бажали працювати на державу без матеріальної компенсації. Тоді Ленін у грудні 1920 року доповнив продовольчу розверстку посівною. У радянських республіках виникли державні органи, покликані довести до кожного двору план засіву і слідкувати за тим, наскільки ретельно селяни оброблятимуть посіви, щоб одержати врожай, який перейде до держави. Це вже загрожувало громадянською війною з усім селянством. Ленін схаменувся й перейшов до нової економічної політики, запровадив замість розверстки продовольчий податок, тобто визнав право власності селян на свою продукцію.

Як народжувався Голодомор? Не існувало ірраціонального бажання властей фізично нищити чи то селян, чи то українців. Існували натомість невідворотні наслідки втілення в життя програми РКП(б) 1919 року. Селяни сіяли все менше, а держава реквізувала все більшу частку врожаю, яка щороку зменшувалася в абсолютних величинах. Загроза голоду нависала і над селом, яке грабувалося, і над містом, яке залежало від поставок хліба за картковою системою. Однак Сталін сподівався, що загнані в колгосп селяни вже не зможуть самостійно вирішувати, скільки їм сіяти.

Та генсек прорахувався. Незацікавленість селян у господарюванні призводила до величезних втрат зерна під час догляду за посівами, жнив і транспортування. Керівники КП(б)У оцінювали втрати врожаю 1931 року від 120 до 200 мільйонів пудів. Це привело до скорочення експорту зернових, який давав змогу оплачувати замовлення на устаткування для новобудов індустрії. У містах розпочався голод, тому що держава зменшувала норму постачання хлібом або зовсім знімала з постачання певні категорії міського населення.

І в Москві, і в тодішній столиці УСРР Харкові деякі партійно-радянські керівники зрозуміли, що з генеральним курсом на комуністичне будівництво виходить щось недобре, а тому треба відмовлятися від реквізицій хліба в довільних масштабах і переходити до фіксованого продподатку, як це зробив Ленін у березні 1921 року. Але це означало визнання права власності селян на їхню продукцію. Як же тоді бути з комунізмом, тобто з ліквідацією приватної власності, а разом з нею — торгівлі й вільного ринку?

Спочатку Сталін зробив суто пропагандистську поступку: 20 травня 1932 року вийшла постанова ЦВК і РНК СРСР про колгоспну торгівлю, в якій селянам обіцяли після виконання хлібозаготівель, тобто з 15 січня 1933 року, дозволити вільний продаж хліба. У листі Молотову і Сталіну від 10 червня 1932 року голова уряду УСРР В.Чубар висловлював тривогу за долю нового врожаю і попереджав: «Щоб забезпечити себе на зиму краще, ніж торік, почнуться масові крадіжки хліба». Того ж дня голова ВУЦВК Г.Петровський попередив Молотова і Сталіна: «Від голоду селяни зніматимуть недозрілий хліб, і його багато може загинути даремно».

Чекісти теж доповідали Сталіну, відслідковуючи ситуацію в українському селі: селяни жалкують, що віддали державі минулорічний урожай, і тепер налаштовані відстояти хліб, який вважають своєю, а не державною власністю. Реагуючи на ці повідомлення, Сталін 20 липня 1932 року написав з курорту в Кремль Л.Кагановичу і В.Молотову про необхідність прийняти постанову, у якій колгоспне і кооперативне майно прирівнювалося б до державного, а його крадіжки каралися б щонайменше 10 роками ув’язнення або смертною карою. У народі цю постанову назвали «законом про п’ять колосків».

—  Ну а далі, як відомо, на селі почався справжній жах. Хлібозаготівлі перетворилися на реквізицію всього наявного зерна і на виселення тих селян, які чинили активний опір. Більше того, під прикриттям заготівель хліба у колгоспників почали забирати інше продовольство.

— У жовтні 1932 року Сталін утворив надзвичайні хлібозаготівельні комісії: голова уряду Молотов був відряджений з диктаторськими повноваженнями в Україну, секретар ЦК ВКП(б) Каганович — на Північний Кавказ, а секретар ЦК ВКП(б) Постишев — у Нижньо-Волзький край. У партійній та радянській постановах з однаковою назвою «Про заходи до посилення хлібозаготівель», написаних Молотовим, узгоджених зі Сталіним і підписаних Косіором та Чубарем, вимагалося «організувати вилучення хліба, що його розікрали під час косовиці, обмолоту та перевезень». До колгоспів і колгоспників, які не виконали накладених за розверсткою завдань, мали бути застосовані натуральні штрафи м’ясом і картоплею.

У листопаді Сталін відрядив в Україну заступника голови ОДПУ і особоуповноваженого ОДПУ по УСРР В.Балицького. Той видав наказ, в якому стверджувалося, що в Україні наявний «організований саботаж хлібозаготівель та осінньої сівби, організовані масові крадіжки в колгоспах і радгоспах, терор щодо найбільш стійких і витриманих комуністів та активістів на селі, перекидання десятків петлюрівських емісарів, розповсюдження петлюрівських летючок». На підставі замовленого Сталіним політичного діагнозу був зроблений висновок про «безумовне існування на Україні організованого контрреволюційного повстанського підпілля, яке пов’язане із закордоном та іноземними розвідками, головним чином польським генеральним штабом». І ставилося завдання: «Викриття та розгром контрреволюційного повстанського підпілля та нанесення рішучого удару по всіх контрреволюційних куркульсько-петлюрівських елементах, які активно протидіють і зривають основні заходи Радянської влади на селі».

Над країною постала примара голоду, і навіть деякі керівники почали розглядати генеральну лінію партії в сталінському виконанні як загрозливу для держави. Та Сталін не відступав від обраного курсу. Природне небажання селян працювати без матеріальної компенсації він розцінював як саботаж, а спроби приховати хліб і не допустити голоду — як контрреволюцію.

—  Але тільки тиском і терором хліба не виростиш, якось треба було ж стимулювати виробництво продуктів харчування?

— Криза у стосунках між селом і державою була настільки очевидною, що Сталін у січні 1933 року дозрів до розуміння того, що не можна обійтись без економічних методів її подолання. 19 січня 1933 року була прийнята постанова «Про обов’язкову поставку зерна державі колгоспами та одноосібними господарствами». Перехід від системи з безрозмірними хлібозаготівлями до натурального податку давав селянам можливість знати ще до початку посівної кампанії ту кількість зерна, яку треба було віддати державі восени. Тепер вони повинні були турбуватися про запобігання втратам, які впливали на зменшення тільки їхньої частки врожаю.

Продподаток означав визнання державою приватної власності виробника на продукцію і згоду претендувати тільки на фіксовану частку цієї продукції у вигляді податку. Отже, економічне спілкування держави і працівників державного сектору, які одержували заробітну плату, з колгоспами, колгоспниками та одноосібниками стало відбуватися через вільний ринок за цінами, що формувалися на підставі закону попиту і пропозиції. Від 1933 року колгоспи набули той вигляд, який запам’ятався колишнім радянським громадянам. Як і Ленін у свій час, Сталін зупинився біля межі, яка відділяла реалізовану за допомогою терору і пропаганди утопію від утопії, яку не можна було реалізувати за всяку ціну.

Необхідність встановити продуктообмін замість товарообороту генсек непомітно пов’язав з другою, вже зовсім фантастичною фазою комунізму, коли матеріальні і культурні блага мусили розподілятися за потребами. Це дало йому можливість оголосити про перемогу соціалізму вже у середині 1930-х років. Ми маємо уявлення про комуносоціалізм у тому вигляді, в якому він тоді сформувався.

Акція чекістів

—  Отже, Голодомор виник внаслідок акції чекістів. Чи залишилися документальні підтвердження її організації?

— Сталін знав, що в українському селі немає великих запасів зерна. Під маскувальною покрівлею хлібозаготівель він організував каральну акцію, щоб змусити колгоспників відмовитися від саботажу праці в колективному господарстві. Як було організоване одночасне вилучення нехлібного продовольства на всій території України? 1 січня 1933 року генсек звернувся до керівників УСРР в Харкові з телеграмою, в якій вимагав сповістити через сільради всіх колгоспників і одноосібників, щоб вони добровільно здавали державі «раніше розкрадений і прихований хліб». Другий пункт телеграми стосувався тих, хто цю вимогу проігнорував: «Щодо колгоспників, колгоспів та одноосібників, які вперто продовжують приховувати розкрадений і прихований від обліку хліб, застосовуватимуться найсуворіші заходи покарання». Між першим і другим пунктами існував зв’язок, який спонукав місцеву владу організувати обшук кожного селянського подвір’я. Використати закон «про п’ять колосків» проти селянина можна було тільки в тому випадку, коли встановлювалося, що він таки ухилився.

Конфіскація абсолютно всіх запасів їжі в ході обшуків позбавляє ґрунту противників кваліфікації Голодомору як геноциду. Вони вимагають: покажіть документ! Тим часом подібні наміри не могли бути зафіксовані письмово. У листопаді 1932-го Старомінський райком ВКП(б) Північнокавказького краю прийняв резолюцію щодо жителів станиці Новосільської: «Застосувати найбільш суворі заходи впливу і примушування, здійснюючи вилучення всіх продуктів харчування». Резолюція привернула увагу голови радянського уряду, який назвав її в листі до секретаря ЦК КП(б)У М.Хатаєвича «не більшовицькою» і такою, що випливала з «відчаю».

Молотов наполягав, що вона кидає тінь на політику партії, яка виступає проти практики місцевої влади «брати будь-який хліб і де завгодно». Треба звернути увагу й на те, що Молотов говорив тільки про хліб, який мав стратегічне значення, бо держава зобов’язана була годувати міське населення. Але йшлося в резолюції Старомінського райкому не про хліб, бо жителі станиці його вже не мали, і навіть не про м’ясо з картоплею (які фігурували в законодавстві про натуральні штрафи), а про всі без винятку продукти харчування.

Голод можна було виправдати чим завгодно, хоча б (і це часто роблять, коли заперечують геноцид) необхідністю створення оборонної інфраструктури напередодні подій 1941 року. Коли ж держава конфіскує не тільки хліб, а будь-яке продовольство, її наміри слід кваліфікувати як убивство. Йдеться про наперед заплановане і професійно організоване масове вбивство, причому не тільки тих, кого в Кремлі розглядали як саботажників, а й дітей, жінок, старих. Обшуки за сталінським сигналом і конфіскація всієї їжі здійснювалися під керівництвом чекістів міськими активістами й місцевими членами комітетів незаможних селян. Незаможники найбільш тяжко голодували, і їх не треба було умовляти робити те, що вони робили. Те, що вони робили, описали тисячі свідків Голодомору. Задокументовано і опубліковано сотні заяв про те, що обшукові бригади конфісковували не тільки м’ясо з картоплею, а все наявне продовольство.

Ця конфіскація була таємною акцією, хоч поширилася на величезну територію. Про смертоносний голод дозволялося згадувати тільки в цілком секретній документації партійно-радянських органів. Функціонери будь-якого рангу не могли вимовити вголос слово «голод», що забезпечувало неможливість дискусій на цю тему, але могли через «особые папки» з особливим статусом користування і зберігання здійснювати заходи, яких вимагала від них ситуація повального голоду. А через 5–6 тижнів після конфіскації їжі держава почала надавати селянам продовольчу допомогу — з широким висвітленням її в засобах масової інформації. Вмираючі від голоду селяни не могли розібратися в тому, що діється, багато хто був щиро вдячний державі, яка рятує їх. Однак допомога надавалася тільки тим, хто зберігав фізичну здатність працювати в полі. Деякі дослідники Голодомору теж не можуть зрозуміти: який це геноцид, коли держава допомагає вижити?!

—  Напевно, не менш жорстокою частиною акції була організація блокади тієї території, на якій сільське населення було позбавлене всякої їжі…

— Зберігся автограф Сталіна, який власноруч написав 22 січня 1933 року директивного листа ЦК ВКП(б) і РНК СРСР про припинення масового виїзду селян з України і Кубані в інші регіони. 16 лютого ця директива була поширена на Нижньоволзький край. Маємо певну послідовність дій, які перетворювали загальносоюзний голод в регіональні голодомори. Спершу — утворення Сталіним надзвичайних хлібозаготівельних комісій у трьох регіонах країни. Далі — запровадження з ініціативи Сталіна законодавства про натуральні штрафи. Потім — організація за його новорічною телеграмою 1933 року обшуків у пошуках «прихованого хліба» і конфіскація в ході обшуків всіх наявних запасів продовольства. І наостанок — встановлення фізичної блокади регіонів, цілком позбавлених продовольства, а також заборона використовувати слово «голод» стосовно голоду 1932—1933 років, яка дотримувалася аж до 1987 року!!

Результатом акції стала понаднормальна смертність, яка забрала у сільській місцевості України у 1933 році 3 мільйони 335 тисяч осіб.

—  Чи правомірно це назвати геноцидом українців?

— Масштаби українського голоду були зіставні з масштабами голоду в деяких зернових регіонах Росії. У монографії «Голод 1932–33 років: трагедія російського села» пензенський професор Віктор Кондрашин приймає на віру розрахунки австралійського демографа Стівена Віткрофта про кількість жертв Великого голоду: від 3,5 до 4 мільйонів по Україні і від 6 до 7 мільйонів по СРСР у цілому. Отже, йдеться не тільки про українців. Учений підтверджує на матеріалах російського села наявність трьох складових частин каральної акції: конфіскації всього продовольства, фізичної та інформаційної блокади. Але розповідь про ці частини акції подається в різних місцях книги, щоб у читачів не виникав висновок про геноцид, який заперечується офіційними російськими властями.

Мотиви Сталіна

—Залякати народ терором, голодом, зробити його слухняним —чого ж так боявся всесильний генсек?

— Щоб зрозуміти мотиви Сталіна, треба подивитися на нього очима тогочасних радянських громадян. Після перемоги над так званим «правим ухилом» генсек підпорядкував собі верхівки партійної, радянської і чекістської вертикалей влади, але не більше. Сталін поза критикою з’явився пізніше — після перемоги у Другій світовій війні, Великого терору 1937–1938 і Великого голоду 1932–33 років. Провал хлібозаготівель 1932–1933 років і викликаний ним загальносоюзний голод цілком міг коштувати йому посади генсека.

Контроль за верхівками владних вертикалей в умовах максимальної централізації управління давав генсеку можливість робити з суспільством усе, що завгодно. Але тільки до соціального вибуху!Чекісти сигналізували, що він назріває. Щоб не втратити посади, генсек своєю новорічною телеграмою українському селянству пустив у хід ту чекістську акцію, яку почав готувати від утворення надзвичайних хлібозаготівельних комісій.

—  Так кого все-таки вбивав Сталін — українців чи селян в Україні?

— Сталін з осторогою ставився до України — республіки, яка за економічним і людським потенціалом дорівнювала всім іншим національним республікам, разом узятим. Розверстка хлібозаготівель по регіонах була суто волюнтаристським актом, і ми не зможемо документально обґрунтувати, чому Україна змушена була віддати державі, наприклад, з урожаю 1930 року 7675 тисяч тонн зерна, тоді як Центральна чорноземна область та Середньоволзький, Нижньоволзький і Північнокавказький краї, разом узяті — 7356 тисяч тонн. Ні в роки непу, ні до революції Україна не виробляла стільки зерна, скільки чотири інші регіони товарного хліборобства Європейської Росії, разом узяті.

Встановлена статистика селянських хвилювань у 1930 році в СРСР: УСРР — 4098, Центральна чорноземна область — 1373, Північний Кавказ — 1061, Нижня Волга — 1003. Зрозуміло, що Кремль використовував хлібозаготівлі як інструмент покарання бунтуючих українських селян. Генсек був переконаний, звертаючись листом до Кагановича 11 серпня 1932 року, що в півмільйонній КП(б)У було «немало свідомих і несвідомих петлюрівців, нарешті — прямих агентів Пілсудського».

Західна Україна у складі Польщі тривожила його не менше, ніж голодуюча УСРР, де назрівав соціальний вибух. Тривожила його і «третя Україна» на Північному Кавказі. Українізація майже половини районів Північного Кавказу, як підкреслювалося у постанові ЦК ВКП(б) «Про хід хлібозаготівель на Україні, Північному Кавказі та у Західній області» від 14 грудня 1932 року, засуджувалася як «петлюрівська». Тож нищівного удару Сталін завдав як по Кубані, так і по радянській Україні.

Великий голод ліквідував загрозу розпаду СРСР з боку України. Через два покоління провідну роль у цьому розпаді відіграла не Україна В.Щербицького, а Росія Б.Єльцина…

—  Чому в січні 1933 року Сталін застосував дві протилежні за змістом дії: припинив безрозмірну продрозверстку і організував терор голодом у низці регіонів?

— Перехід на фіксований податок був стратегічним рішенням. Податкові засади між державою і селянами зберігалися до кінця існування радянського ладу. Терор голодом — це рішення тактичне. Створенням ситуації абсолютного голодування в уже голодуючому селі попереджали той соціальний вибух у найближчому майбутньому, особливо в Україні, про можливість і навіть невідворотність якого доповідали чекісти. Не можна сумніватися і в тому, що знищенням мільйонів людей Сталін усував загрозу втратити особисту владу.

ДОСЬЄ «УК»

Станіслав КУЛЬЧИЦЬКИЙ. Народився 1937 року. Закінчив історичний факультет Одеського університету імені І.Мечникова й аспірантуру Інституту економіки АН УРСР. Кандидат економічних наук (1963), доктор історичних наук (1978), професор (1986), заслужений діяч науки і техніки України (1996), лауреат Державної премії України в галузі науки і техніки (2001).

Наукова школа — 29 кандидатів і 22 доктори історичних наук. Має понад дві тисячі публікацій, в тому числі 62 книжки. Автор наукових монографій, підручників і посібників для вищої та середньої шкіл. Має публікації в країнах Європи, Північної Америки і колишнього Радянського Союзу.