Світова економічна турбулентність, спричинена епідемією COVID-19, змусила Фонд держмайна України (ФДМУ) скорегувати приватизаційні плани. Голова ФДМУ Дмитро Сенниченко повідомив, що Україна тимчасово, до стабілізації ситуації на світових ринках, відмовиться від виставлення на конкурси об’єктів великої приватизації. Однак політичний курс на приватизацію і залучення інвестицій у вітчизняну економіку залишаються незмінними: нестратегічні об’єкти та надлишкове майно мають передати на чесних і конкурентних аукціонах компетентним інвесторам.

Пандемія оголила хвороби економіки

Пандемія корона вірусної хвороби COVID-19 сприяла появі в заявах європейських чиновників ноток економічного патріотизму. Голова Єврокомісії Урсула фон дер Ляєн наголосила на необхідності використовувати всі можливості для захисту важливих європейських компаній від закордонного поглинання або впливу, яке може поставити під загрозу безпеку і громадський спокій. Вона закликала уважніше ставитися до іноземних інвестицій в охороні здоров’я та медичних дослідженнях, а також до вкладень у ключові об’єкти інфраструктури.

У європейських країнах, шокованих ступенем своєї залежності від імпорту медичних товарів з Азії, навіть ті, хто зазвичай виступав проти втручання держави в економіку, підтримали екстрені заходи. Президент Франції Емманюель Макрон заявив, що світові «доведеться поставити під питання модель розвитку», якої він дотримувався протягом десятиліть і яка «виявила серйозні недоліки». «Пандемія показала, що є товари і послуги, які мають перебувати за межами ринкових законів», — сказав він.

Вільні ринки не здатні забезпечувати ефективність економіки. Відмова від приватизації й ренаціоналізації у Великій Британії, Канаді та інших країнах демонструє помилковість приватизаційного курсу і повернення до держвласності. Західні країни націоналізують лікарні (зокрема Іспанія) та інші структури з надання базових суспільних послуг. Уряд США планує надавати допомогу важливим компаніям в обмін на їхні корпоративні права, що є формою часткової націоналізації. У складних економічних умовах підприємства, які мають стратегічне значення для економіки та безпеки держави, мають залишатися державними.

У світлі нової економічної кризи Україна, щоб не скотитися до рівня Зімбабве, має переглянути популярну мантру: «держава — неефективний власник, приватник — ефективний». Торік Кабмін заявив про плани протягом п’яти років приватизувати сотні держпідприємств і ліквідувати понад 1000 збиткових. Головна мета масштабної приватизації — зменшити частку держвласності в економіці до 5% (нині 3600 держкомпаній в Україні дають 8% ВВП).

Проте у світі ефективність виробництва не залежить від форми власності, а статус держпідприємства дає змогу успішно вести бізнес. Приблизно 20% з рейтингу 500 найбільших світових компаній американського ділового журналу Fortune (FortuneGlobal 500), критерієм якого слугує виручка компанії, державні. Левова частка їх з’явилася завдяки економічному зростанню Китаю. Три з них — нафтові гіганти SinopecGroup і ChinaNationalPetroleum, оператор електромереж StateGrid перебувають у топ-5 найбільших компаній світу.

Як розповів «УК» радник міністра економіки з питань реформи державних підприємств та приватизації Андрій Бойцун, у світі спостерігається поліпшення практики управління державою своєю власністю. Україні також належить правильно організувати реалізацію функції держвласності відповідно до керівних принципів Організації економічного співробітництва та розвитку (ОЕСР).

За словами А. Бойцуна, портфель держактивів в Україні надмірно великий. Лише на підприємствах, якими володіють органи влади на центральному рівні, працює майже мільйон людей (близько 6% усіх зайнятих). Цей показник через нестачу статистики не враховує комунальних підприємств. Але якщо припустити, що на них стільки само людей, то загальна кількість працівників утричі-вчетверо перевищуватиме відсоток зайнятих на держпідприємствах у країнах, порівнянних за розміром з Україною, наприклад Італії, Туреччині, Швеції, Франції, Чехії чи Угорщині.

«Держава має сформулювати чітку та зрозумілу політику власності, що визначатиме критерії, за якими вона вирішує, володіти чи не володіти підприємствами, пояснивши завдання кожного з них», — міркує А. Бойцун.

Опитані «УК» експерти зазначають: у деяких країнах, де держава —ефективний власник, це позитивно позначається на розвитку їхніх економік. Великий і ефективний держсектор у країнах Скандинавії, Німеччині, Франції. Там до приватизації ставляться з великою обережністю.

Натомість у США немає держпідприємств. Але така приватна тенденція нині вже не є однозначно позитивною. «Промислова могутність США, створена за державний рахунок і передана у приватні руки, зазнала значних втрат саме тоді, коли було послаблено держконтроль і підтримку в стратегічних галузях», — зазначав американський економіст Ліндон Ларуш. Нині американський президент Дональд Трамп взяв курс на відродження американської промисловості. Держава вливає кошти у високотехнологічні галузі, розробляє системні держпрограми, що сприяють розвитку і просуванню на світових ринках.

Приклад зваженого підходу до приватизації — Велика Британія. Приватизацію, яку ініціював уряд Маргарет Тетчер, готували протягом кількох років і закінчили за наступного прем’єра Джона Мейджора. Було приватизовано десятки великих підприємств, серед них стратегічні й інфраструктурні. Для кожного аукціону розробляли окремий закон, і всі угоди обговорювали в парламенті. Продавали не більш як 3—4 компанії на рік. Акції приватизованих підприємств розміщували серед працівників компаній, зокрема й за пільговими цінами. Якщо держава хотіла зберегти контроль за компанією, вводили інститут «золотої акції» — право держави блокувати зміни у статуті підприємства. Але і це не запобігло помилкам.

Коли внаслідок приватизації залізниць тарифи підвищилися, збільшилися відмови інфраструктури і почастішали затримки поїздів, держава націоналізувала залізничну галузь.

Так само було і з аеропортами. У держвласність Великої Британії повернуто Railtrack, EastCoast, лондонське метро.

Рух до успіху та ризики

Сумний досвід приватизації держпідприємств має й Україна. Внаслідок приватизації 1990-х та 2000-х років втрачено цілі галузі промисловості: судно-, верстато-, машинобудування для сільського господарства, тракторо— та енергомашинобудування тощо. Після перетворення і приватизації стали банкрутами і припинили виробництво основної продукції підприємства: суднобудівний завод «Океан», завод «Червоний екскаватор» (АТЕК), «Більшовик». Тому коли держава перекладає відповідальність за утримання держсектору економіки на приватних власників, важливо не втратити саме державний інтерес.

«Є багато ризиків приватизації, і перший з них — коли інвестор купує підприємство не для розвитку, а для знищення як конкурента. Наприклад, унікальне підприємство Київський завод художнього скла, контрольний пакет акцій якого було передано компанії «Бешліхолдингслімітед», зареєстрованій на Кіпрі, через величезні борги за газ і електроенергію в 1997 році тимчасово призупинився. Як виявилося, назавжди», — зазначає президент громадської спілки«Українське об’єднання ринків капіталу» Сергій Москвін.

«Поспішна приватизація — це коли компанію продають дуже швидко заздалегідь визначеному покупцеві (приклад — продаж Криворіжсталі у 2004 році). Як правило, це нічого спільного з приватизацією не має— це корупційний розподіл держмайна», — вважає керівник аналітичного департаменту інвестиційної компанії «Конкорд капітал» Олександр Паращій.

Є певні ризики через однакові правила гри на приватизаційному полі для різних підприємств і максимальну спрощеність процедур. Наприклад, в Україні не встановлено особливостей у процедурах корпоратизації й приватизації держпідприємств високотехнологічної галузі, яка становить економічну основу держави (авіаційна та космічна промисловість). А у США, наприклад, держава контролює базові галузі та напрямки: для авіакомпаній диктує обмеження щодо іноземних власників. Тому нам необхідно ухвалити закон про особливості правового режиму стратегічних підприємств, які мають залишатися під повним контролем держави.

На думку голови правління Професійної асоціації корпоративного управління України Олександра Окунєва, компанії, перетворюючись на акціонерні товариства, отримують сучасну структуру управління, мають змогу залучати до наглядових рад незалежних директорів — вітчизняних та іноземних спеціалістів вищого рівня, завданням яких, з одного боку,—контроль менеджменту, з іншого — його захист від корупціонерів і популістів. Такі наглядові ради створено в Укренерго, НАК «Нафтогаз», Укрпошті, Адміністрації морських портів України, в аеропорту «Бориспіль» та інших.

Але вітчизняні наглядові ради мають певні вади. Зарплати їхнім членам часто необґрунтовано завищено. Багато іноземних представників у них працюють не в інтересах України, а проштовхують інтереси своїх країн. Введення інституту наглядових рад, як свідчить практика, не стало запорукою від корупційних скандалів і неефективної діяльності. Зокрема, в компаніях-монополістах зростає вартість продукції (послуг) і стрімко підвищуються винагороди керівництву.

В оновленому проєкті держбюджету 2020 року, який уряд вніс до Верховної Ради 29 березня, план приватизаційних надходжень зменшено з 12 мільярдів гривень до 0,5 мільярда. Нинішня криза відтермінувала конкурси об’єктів великої приватизації й дає Україні шанс зважити на нові економічні та геополітичні виклики, визначитися, що має робити держава для розвитку галузей. Хоч деяким чиновникам від міністерств спокійніше нічого не робити, нарікаючи на неефективність промисловості та інше.

Зважена промислова політика держави має визначити стратегічні орієнтири, держпрограми розвитку з фінансуванням зі строками та номенклатурою продукції. Функції управління об’єктами держвласності полягають не тільки у розпродажу того, що не встигли продати попередники, а й в аналізі перспективності розвитку підприємств пріоритетних галузей. Це означає нарощування корпоративних прав держави для ефективного управління такими підприємствами.

Вікторія КОВАЛЬОВА
для «Урядового кур’єра»

КОМПЕТЕНТНО

Голова правління
Професійної асоціації
корпоративного управління України
Олександр ОКУНЄВ:

— Держава може бути ефективним власником там, де сильні держінститути, ефективні судові органи тощо. На жаль, побудувати цю систему в Україні швидко, на мій погляд, не вдасться. А чекати ефективного власника довго наші держкомпанії вже не можуть — їхні технології, обладнання, продукція, інженерні рішення застарівають, відстаючи від світових трендів дедалі безнадійніше. Деяких підприємства не приватизуватимуть тому, що на них не знайдеться покупця (держдрукарні, телекомунікаційні компанії, більшість заводів машинобудування тощо). Я б не чекав грошей від такої приватизації. Доходи будуть у податках, якщо ці підприємства запрацюють і бюджет не витрачатиметься на погашення боргів.

Позаштатний консультант
Комітету з питань економічного розвитку
Верховної Ради
Павло ВЕРНІВСЬКИЙ:

— У Норвегії держава створює 60% ВВП, в Сінгапурі — не менш як 30% ВВП. У Німеччині понад 15 тисяч держкомпаній створюють 11% ВВП, у Швеції 2,5 тисячі держкомпаній — 10% ВВП. Тож Україні слід врахувати помилки інших країн: Великій Британії після приватизації довелося збільшити субсидії на залізницю тільки тому, що приватний бізнес не поспішав інвестувати, що призвело до великих аварій. Приватизація —давно не панацея.

Приватизація великих структур, зокрема Укрзалізниці, під час бандитського беззаконня в Україні тільки завдасть шкоди. Без нормальних конкурентних відносин отримаємо чергового монополіста. Навряд чи на УЗ приватний бізнес зробить чудо. У підсумку за все заплатить держава грошима платників податків. Ось тільки в чому логіка продажу?