Окрім України, другий фестиваль зібрав понад 250 майстрів народних ремесел і музик із країн Балтії, Грузії, Білорусі. Впродовж чотирьох днів і навіть ночі відбувався мультикультурний діалог митців і шанувальників їхньої творчості.

Центральне місце виставки посіла інсталяція «Великоднє диво — Всесвіт». Її автор Леся Колосенко з Києва пояснює: «Це творіння присвячене трисуттю життя: жінці, чоловікові й дитині. В основі трисуття — Любов. Почалася нова епоха у Всесвіті — царственого Тура. Під цим символом зароджувалася Україна». Інсталяція щільно заселена: вівці, черепашки, їжачки, павучки, «які заснували світ». І все це із соломи і сіна. «Траву збираю там, де мене кличе сила». Пані Леся проводить майстер-класи в сиротинцях: «Щоб діти вчилися творити».

Найбільше виробів майстри представляли із соломи і сіна.

Чого тільки не привезла на фестиваль знана народна майстриня Ніна Саєнко: вибійчані тканини, хустки, батик, килими, гобеленовий живопис в рамці й без. У тканих і солом’яних творах вона несе в наші оселі «красу природи і людей, нашу славну історію». Майстриня занепокоєна, що держава не підтримує творчості народних майстрів. «А ця сфера діяльності тримає духовність, що важливо для рівноваги світу».

Ляльки із соломи і сіна, костюмовані обереги й сувенірні етнічні ляльки представила Галина Згурська з міста Рені на Одещині під девізом «Хай світ пізнає Україну». Змістовно представляють Україну плетіння гуцулів з вовни, рушники і пояси-крайки та народний одяг з Волині. А потомственна ткаля Валентина Ткач привезла верстат і навчала охочих впрясти свій колір у різнобарвну доріжку.

Приваблювали вишиванки: з маркізету — зовсім прозорі, а цупкі — з льону та конопель мають антибактеріальні властивості. 1,6 метра льону коштує 200 гривень, а кольоровий із Франції майже вдвічі дорожчий. Чимало відвідувачів зупинялося біля прикрас із тонованої глини і кісточок різних плодів: намиста, дукачі, коралі.

Серед складних сюжетних витинанок різних розмірів і стриманих кольорів домінувала робота «Україна переможе» Тетяни Ващенко з Полтавщини. Окрема принада — кахлі на релігійну і світську тематику з Косівщини. І майже звідусіль — глиняні іграшки, яскравий посуд із поливаної кераміки і такий, що фактурою нагадує дерево. Декоративні роботи із глини тяжіють до скульптурності. Тарелі — на стіну, вази — на підлогу.

Мене вразили величчю та майстерністю авторські меблі зі світлої цільної тополі Юрія Петруші з-під Прилук. На виготовлення крісла-моноліту йде понад два місяці. Дизайнерські дубові меблі Романа Турецького сприймалися як колоритні й зручні для перепочинку, що надав відвідувачам «ЕтноСвіт». Їх особливо вподобали діти різного віку. Зламати їх неможливо. Вони коштують понад 7 тисяч гривень.

Цілий бокс відвели для цеху, де спостерігаю певну стадію виготовлення кобз. Майстри музичних інструментів у лісових нетрях розшукують дерева, в які влучила блискавка. Як вони звучать!

Майстриня з Ізмаїла в узбецькому вбранні демонструє узбецький оберіг — яскравий золотистий трикутник із червоної тканини. В ньому бавовна. «Очі зосереджуються на золотистому, і воно не дає поганого погляду внести в хату». Приваблюють кримськотатарські килими і побутова кераміка з дрібними візерунками.

Білоруси привезли витинанки, обереги з глини: дзвоники, підківки. Їхня вишивка з домінантою червоного нагадала нашу поліську, сіверську. Своєрідні браслети, міні-гравюри на бересті були тільки в білоруса Дмитра Зайцева. Зацікавили вироби з Литви. Пояси-крайки у них звуться йоста. Від пані Тереси в національному строї дізнаюся, що в них теж є слово «дякую» такого самого значення, що і в нас.

Насиченою була концертна програма. Посеред «Арсеналу» танцювали і співали під скрипки дорослі й маленькі солісти в естонському вбранні. Їх змінив український колектив народного міського танцю. До його кола приєдналися відвідувачі й розбавили національний одяг джинсовим.

На відкритті «ЕтноСвіту» зачарував багатоголоссям грузинський хор, який виконував твори ХІІ століття. До речі, співочу спадщину Грузії занесено до культурних надбань ЮНЕСКО. Середній вік учасників самодіяльного хору «Шавлего» — 71 рік. Їхній злагоджений спів на шість голосів полонив відвідувачів. Вони давали невеличкі концерти і майстер-класи впродовж усіх чотирьох днів.

Післямова. На противагу глобалізації, в основі якої лежать здобутки техногенної цивілізації, світ стає уважнішим до національних культур, їхніх етнічних та етичних кодів. Існує думка, що ми перенаситилися етно. Але це той тренд, який завжди актуальний. У доречності він змагається з класикою і в побуті, і на офіційних заходах. Другий «ЕтноСвіт» переконав, що в Україні відбувається творча трансформація етнотрадицій завдяки подвижництву майстрів декоративно-вжиткового мистецтва.

Георгій-Григорій ПИЛИПЕНКО
для «Урядового кур’єра»,

Володимир ЗАЇКА,
«Урядовий кур’єр» (фото)