Президент Асоціації 
«Український клуб
аграрного бізнесу»
Алекс ЛІССІТСА

Потреба в продуктах харчування у світі щороку зростає. Власне, як і привабливість аграрного сектору України, що входить у п'ятірку країн-лідерів з виробництва сільгосппродукції. Сьогодні інвестиційний інтерес до вітчизняного агросектору особливо посилений, зважаючи на заяви керівництва держави про відкриття українського ринку землі у найближчі рік-два та бажання багатьох іноземних компаній і фондів зіграти на цьому ринку. Від того, які правила гри будуть встановлені і який інвестор прийде на наш ринок, залежатиме наше майбутнє місце України на світовій арені. Саме тому "УК" визначив темою "прямої" телефонної лінії з президентом Асоціації "Український клуб аграрного бізнесу", провідним фахівцем і експертом у сфері стратегічного менеджменту та оперативного управління, аналізу продуктивності та ефективності підприємств агропромислового комплексу та харчової промисловості Алексом Ліссітсою питання інвестицій в агросектор.

У 2011-му залучимо 1 млрд дол. США

Тетяна ЧАЛА,
м. Київ:

- Скільки вітчизняних компаній у 2011-2012 рр. планує провести ІРО на фондових ринках і які обсяги коштів залучити?

- Український аграрний сектор настільки привертає увагу закордонних інвесторів, що може залучити в економіку України до 1 млрд дол. США інвестицій уже цьогоріч. На сьогодні залучено майже 300 млн дол., до кінця року маємо отримати ще 700 млн. За моїми прогнозами, на зовнішні ринки запозичень у 2011 р. вийдуть 10 українських аграрних компаній, наступного року - ще до десятка. Це компанії другого ешелону українського аграрного бізнесу - розміром від 50 до 100 тис. га землі. Насправді сценарії виходу українських компаній на ІРО багато в чому залежатимуть від того, як розвиватиметься ситуація навколо ринку землі, адже це важливий месидж для інвесторів. А наразі ще не зрозуміло, коли це станеться - 1 січня 2012 р. чи 1 січня 2013 р.

- На яких фондових майданчиках проводять ІРО наші українські емітенти?

- Дві українські аграрні компанії (KSG-Agro та Індустріальна молочна компанія) цьогоріч вийшли на зовнішні ринки запозичень через ІРО на Варшавській біржі, а група компаній "Мрія" розмістила євробонди. Ще одна українська компанія, наскільки мені відомо, у процесі виходу на цю саму біржу. На жаль, назвати не можу. Як кажуть, не кажи гоп, поки не перескочиш.

Загалом я схвалюю вихід українських емітентів на Варшавську фондову біржу. Поясню чому. Польські інвестори позитивно ставляться до українського сільського господарства, бо в Польщі немає великомасштабного виробництва в агросекторі, у них невеликі підсобні господарства. До того ж, вони розуміють, що в Україні агробізнес відіграватиме важливу роль у майбутньому, тож охоче вкладають гроші в українські аграрні компанії, як рітейл, так і пенсійні фонди (польські та іноземні, що працюють у Польщі). Перспективи тут великі.

Особисто я вважаю і раджу всім вітчизняним компаніям, які виходитимуть на ринок зовнішніх запозичень у 2012 році, подумати про альтернативні майданчики. Насамперед у Стокгольмі, Відні або Азії. Якщо, наприклад, подивитися на майданчик у Стокгольмі, то там уже є позитивний досвід, зокрема розміщення акцій компаній із Росії. У Відні ще треба буде переконати інвесторів, насамперед австрійських і німецьких, вкладати гроші в український аграрний сектор. Це стосується і Азії. Адже на азійських майданчиках просто не обізнані, що таке український аграрний бізнес, наскільки він може бути маржинальним упродовж наступних двох-трьох років.

- Дякую за цікаву розмову. Бажаю успіхів.

Що чекати від ринку землі - інвестицій чи капіталовкладень?

- Алексе, а з яких країн можуть прийти інвестори в Україну у разі відкриття ринку землі для іноземців? Наскільки пам'ятаю, під час одного з минулорічних інвестфорумів бажання придбати землю і вирощувати на ній продовольство виявляли представники Африки та арабських країн.

- Світ настільки став глобальним, що зараз важко зрозуміти, звідки насправді йдуть кошти. У нас є на сьогодні 4-5 фінансових центрів у світі (Лондон, Нью-Йорк, Франкфурт, Цюріх і, можливо, Гонконг), відслідкувати походження грошей у фондах дуже важко. Приміром, якщо гроші йдуть в Україну з фонду в Лондоні, це не означає, що вони британські. Вони можуть бути якогось арабського шейха. Торік відбулася велика конференція Світового банку у Вашингтоні, де всі дуже переполошилися, коли стало відомо, що майже половину Африки (Центральної і південніше від екватора, де є родючі грунти) викупили китайські фонди. Тому не виключаю, що китайські фонди заходитимуть і до нас. Багато російських компаній виявить намір зайти на український ринок (як державних, так і недержавних). Я впевнений, що бажання пограти на ринку землі України виникне у багатьох європейських фондів. Але тут теж треба бути обережними, бо, як показала фінансова криза, у деяких європейських фондах з мільярдними вкладеннями власника виявити просто нереально.

- Ви за чи проти того, щоб іноземці та юрособи мали право на придбання земель сільгосппризначення?

- У мене двояка думка щодо цього. З одного боку, майже в усьому світі це дозволено. Водночас перш ніж давати право купувати землю іноземним компаніям, я б запровадив певні обмеження та перехідні правила на 5-10 років, протягом яких вони б працювали виключно в сільгоспвиробництві, оскільки цілком можливе не інвестування, а капіталовкладення в землю з можливістю подальшої спекуляції. Не хотілося б, аби якісь компанії, насамперед величезні банки або фінансові установи з Росії, Азії чи Європи, просто скупили землю в очікуванні зростання цін на неї, а потім її перепродали. Для банків український ринок землі може стати справжнім клондайком, а для звичайних людей - глибоким розчаруванням. Аби цього не сталося, необхідно продумати все до дрібниць. Потрібне розуміння, що першочергове право викупу мають сільгосппідприємства, фермери, ті, хто працював на землі, важлива чітка взаємодія між органами влади, сільським управлінням та сільськими громадами. Це великий обсяг роботи, і я переконаний, що швидше за все ринок землі з 2012 року в Україні не запрацює, - залишилось обмаль часу.

До того ж, перед запровадженням ринку, як на мене, треба провести пілотні проекти у трьох основних природно-кліматичних зонах і з основними грунтами. По частині державних земель розробити правила гри і виставити їх на аукціони в 5-6 областях, аби зрозуміти, в якій зоні яка ціна і на яку землю, якої якості, чи є попит, хто покупець, яка потрібна документація, які проблеми виникають при її оформленні. Лише тоді можна впорядкувати законодавство, ринок. Адже одні експерти прогнозують, що 1 гектар землі коштуватиме на ринку 10 тис. дол., інші - 500 дол. Одні чекають відкриття ринку землі, інші його бояться.

- Хто з нинішніх українських учасників аграрного ринку зможе купити землю?

- Нещодавно "Український клуб аграрного бізнесу" проводив опитування щодо планів та спроможності придбання земель сільгосппризначення дрібними, середніми і великими агропідприємствами після відкриття ринку. 75% фермерів (до 150 га землі) відповіли, що навіть мріяти не можуть про купівлю землі, бо не мають фінансових ресурсів. 49% середніх підприємств (до 2 тис. га) готові і планують купувати землю. У великих сільгосппідприємств, які обробляють понад 2 тис. га землі, відсоток ще більший. У них більше шансів придбати землю, бо вони мають обігові кошти і можуть залучити кредити. Коли не зважати на опитування, то, на моє тверде переконання, якщо дозволять вийти на ринок юрособам, першими це зроблять публічні компанії, акції яких розміщені на зовнішніх ринках запозичень, на біржах. Бо при капіталізації 300-400 млн дол. і більше не буде великої проблеми вкласти частину акцій - 10-15% - у придбання масиву землі, який нині у них обробляється. І інвестори це розуміють.

Пілотні проекти не завадять

Антон ЧУПАХА,
Черкаська область:

- Сьогодні аграрії Черкащини дуже занепокоєні відкриттям ринку землі. Навіщо продавати землю, якщо її можна здавати у довгострокову оренду? Чи не обдурять знову селян?

- Два тижні тому ми проводили нараду в Черкаській області з виробниками агропродукції, аби оцінити врожай-2012 та обговорити інші питання, що викликають занепокоєння. І справді, топ-темою стало питання ринку землі. Під час заходу ставили цілком слушні запитання. Приміром, хто з виробників вкладатиме кошти восени або наприкінці літа для сівби озимих під урожай-2012, адже не відомо, що буде з ринком землі з 1 січня 2012 року? Може, 1 січня нам скажуть, що земля вже не наша, і навіть урожай не дадуть зібрати?

Як на мене, вже сьогодні треба опрацьовувати механізми ринку землі, точно знати дату запровадження, з'ясувати, хто матиме право купувати землю, чи допустять до ринку іноземців та юросіб, чи буде іпотечний банк. На жаль, у більшості сіл сьогодні ніхто не знає, де той клаптик землі і кому він належить, не кажучи вже про якусь оцінку землі, землевпорядкування. І якщо хаотично запровадити ринок, то хто-хто, а юристи, прокурори, судді без роботи не сидітимуть.

Щодо довготермінової строкової оренди, то країни колишнього соціалістичного табору під час запровадження ринку землі брали середній період оренди - 10-12 років. На короткий термін ніхто не візьме, а на тривалий (49-50 років) - надто ризиково. Інвестор може розбудуватися на цій ділянці на 49 років або вщент виснажити землі, не дотримуючись сівозмін, тощо.

- Це все можна передбачити в угодах...

- Звичайно, але ж ви знаєте рівень корупції в Україні, особливо на місцях. За 100 гривень вам напишуть потрібну сівозміну, як це роблять зараз. Якщо подивитися, скільки сіємо й збираємо соняшнику (6 млн т) і скільки виробляємо олії (5 млн л), то виходить, що з тонни соняшнику маємо тонну олії. А це неможливо. Прослідкувати й проконтролювати складно.

Як на мене, треба обирати середньостроковий період оренди, а перед введенням ринку землі провести кілька пілотних проектів в основних областях України. Бо якщо одразу кинути на ринок землі 30 млн га, наслідки можуть бути непередбачувані.

- А чи буде земля предметом застави після введення ринку?

- Гадаю, обов'язково. Інакше який сенс його вводити?

- Чи є державні або приватні інвестиційні програми з розвитку фермерських господарств? Не кажу вже про кредити.

- Потрібно розрізняти інвестиції та капіталовкладення. Останнє, якщо ви вклали гроші і чекаєте, що господарство дасть виручку чи прибуток на наступні роки. Зрозуміло, українські чи іноземні фінансисти не вкладатимуть капітали в українські фермерські господарства, бо це величезні ризики. Капіталовкладення йдуть головним чином у великі компанії, публічні - ті, що мають систему міжнародного аудиту, систему ІFRS (Міжнародні стандарти фінансової звітності), які частину своїх акцій продали на біржі, вже 3-4 роки ведуть послідовний фінансовий аудит, і юридичний due dіlіgence.

Водночас, якщо невелике фермерське господарство досить ефективне, то на ринку діють різні програми залежно від того, з чим працюєте. Покладатися виключно на державу в цій ситуації не варто. Приміром, деякі великі компанії, як правило, переробні, зацікавлені у придбанні певної якісної сировини, можуть кредитувати агропідприємства, що її виробляють, але при цьому підписуються довготермінові контракти. Приміром, компанія з виробництва чипсів підписує контракт на вирощування й постачання картоплі певного сорту, компанія з виробництва томатної пасти чи кетчупу - певного сорту помідорів.

Якщо йдеться про тваринництво, то тут програми діють насамперед у молочній галузі. Можна підписати довготривалий договір зі структурою, що переробляє молоко. Приміром, компанія "Данон" викупила "Юні мілк" і отримала транш від ЄБРР обсягом 10 млн євро саме на підтримку дрібних фермерських господарств у молочній галузі.

Не стати імпортером молока

- Алексе, який інвестор, на Вашу думку, потрібен Україні і який клімат потрібен інвестору?

- Україні потрібен довгостроковий інвестор. Не хотілося б, аби в сільське господарство прийшов інвестор, який би сьогодні зібрав урожай, а назавтра забрав гроші й пішов. І слава Богу, в цьому питанні маємо порозуміння і з виробниками, і з державою. Що стосується очікувань інвестора, то це, однозначно, стабільність, зрозумілі й чіткі правила гри на довгострокову перспективу. Це стосується і оподаткування, і ситуації на ринках, які держава регулює (цукор, зернові). Потрібно розуміти, що не повинно бути, як торік, коли ми галопом по європах запровадили квоти на зерно, а потім намагалися перевести їх у мита та аукціони. Це була абсолютно не зрозуміла ситуація для інвесторів. Тож логічно напрацювати на найближчі 5-7 років певну систему з тим, щоб інвестори, котрі заходять в Україну, мали чітку картину того, як зароблятимуть гроші. А не так, що сьогодні прийшли, а завтра втекли.

- Які галузі агросектору найбільше потребують інвестицій?

- Якщо взяти взагалі і по сектору, то насамперед молочна галузь. Як відомо, майже 90% молока виробляють особисті селянські господарства або господарства населення, де якість не завжди відповідає параметрам, потрібним для переробників. Через низьку вартість такого молока селяни починають вирізати велику рогату худобу. Якщо інвестиції не прийдуть у галузь, за рік-два можемо стати імпортерами молочної продукції.

На другому місці за потребою в інвестиціях - логістика та зберігання овочів і фруктів. Щороку після новорічних свят маємо проблему: ціни на овочеву продукцію галопують, бо майже 30%, що зберігається у погребах населення, просто згниває. Та й можливостей постачати агропродукцію, вирощену населенням, у торгові мережі немає.

- Які галузі, на Ваш погляд, є найприбутковішими і перспективними?

- Хоч як дивно, за результатами господарської діяльності вітчизняних підприємств у 2010 р. до класичних галузей, що були завжди прибутковими й надприбутковими (виробництво соняшнику, олійних та зернових) долучилось овочівництво, насамперед картоплярство. Цікаво, що економічна ефективність у картоплярстві була на другому місці після соняшнику. Картопля стає цікавою для індустріального виробництва, і виробники вже цьогоріч збільшили площі під бульбу, придбавши нову техніку й технології. Один із постачальників насіння картоплі зізнався, що неймовірно щасливий, бо цьогоріч продав усе, що було.

Щодо перспективних галузей, то наступного року, коли буде зрозуміла ситуація з багатьма секторами державного регулювання, мабуть, стане привабливою молочна галузь, бо восени цього року відчуємо дефіцит молока на ринку. А щоб перенести виробництво молока в індустріальне виробництво, треба 20 млн дол. інвестицій, або 10 тис. дол. на одне місце великої рогатої худоби.

- На скільки відсотків сьогодні в Україні використовується потенціал землі? Нещодавно довелося спілкуватися з власником великого сільгосппідприємства, який має у користуванні 10 тис. га, і він зізнався, що мріє використовувати потенціал землі на 100%. Окрім традиційних культур (зернових, овочів), планує вирощувати гриби, ягоди, розводити рибу, виробляти мед, відкрити агросадиби для туристів. З одного боку, гарна ідея: чому й справді не задіяти усі землі під агровиробництво, а з іншого - чи доцільно це робити, адже ресурс землі вичерпується?

- На жаль, ми оперуємо якимись натуральними показниками. Весною говоримо, скільки засіяли площі, восени - скільки зібрали тонн, і забуваємо про те, скільки аграрії заробили чи не заробили. Якщо подивитись на динаміку виробництва зернових в Україні за останні п'ять років, то якраз у ті роки, коли було найбільше виробництво у тоннах, аграрії найменше заробляли грошей. Перш ніж починати використовувати на 100% ресурс землі, маємо знати, куди збуватимемо вироблене. Адже маємо великі складнощі з експортом продукції тваринництва в Росію. А до Європи сьогодні можемо постачати лише мед, рибу морську та шкіру з ВРХ. Більше нічого з тваринницької продукції. Бо в ЄС діють стандарти, до яких ми не дотягуємо. Наш ринок - це переважно країни колишнього СРСР.

Стосовно ефективного використання земель, то знову постає питання, де брати гроші. Нас часто порівнюють за врожайністю й продуктивністю з Європою та Америкою, але забувають сказати, що в Європі в 1 гектар вкладають 1-1,5 тис. дол. (залежно від культури), а у нас - 200 дол. Якщо в Європі чи Америці ви зможете, скажімо, захеджувати свою продукцію, насамперед зернову, на наступний урожай, то в Україні ці механізми не працюють. Тож рівнятися виключно на зовнішні показники поки що не можемо, бо ми повністю не відкриті. Думаю, пройде ще 3-5 років, поки вийдемо на цей рівень - хеджування ризиків, ф'ючерсних закупівель або продажу врожаю, тоді й поговоримо.

Хто заплатить за розвиток сільських територій?

Лариса АРКУША,
с. Хотва, Київська область:

- У нашому селі зараз немає ні будинку культури, ні клубу - їх закрили. Колись був фельдшер, медсестра. Дороги у вибоїнах, не ремонтуються. Кажуть, немає коштів. Скажіть, будь ласка, хто має виділяти кошти на сільську інфраструктуру - держава чи бізнес, що працює у межах села і експлуатує людську працю та землю? І хто з них має вносити у сільську місцевість більшу частку?

- Я нещодавно був у Чернігівській області у своєї матері і побачив: те, що в Київській області - це ще Монако порівняно з Чернігівщиною. Там деякі села зникли з лиця землі, поля не оброблялися 20 років, вже мовчу про клуби, медичне забезпечення. У школі, яку закінчував, зараз вчиться 80 дітей. Вирішили її закрити, але де мають навчатися діти? Возити за 30 км? Ситуація там просто катастрофічна. Дуже багато питань потребують вирішення. Сподіваюсь, держава таки повернеться до розвитку села в Україні. Адже в усіх нормальних країнах за розвиток сільських територій платить держава. Це відбувається і в Євросоюзі, і в США. Якщо візьмемо за приклад ЄС, куди інтегруємось, то там передбачено майже 120 млрд євро на розвиток села. З них 53 млрд євро - на аграрні ринки, решта - на сільську інфраструктуру. А в Україні весь бюджет - близько 30 млрд євро, тож розраховувати на державу не доводиться. Як на мене, має бути державно-приватне партнерство. Наразі проектів, коли держава фінансувала б 50% і решту - бізнес, майже немає. А бізнесу інвестувати в сільську місцевість не дає, серед іншого, шалена корупція. Ось, приміром, я бізнесмен, хочу побудувати невеликий завод з переробки овочів і фруктів. Окрім будівництва заводу, зобов'язуюся звести збиральний пункт, відкрити медпункт, допомогти школі, створити 50 робочих місць, але щоб розпочати виробництво, мені потрібно отримати понад 140 документів дозвільного характеру на підведення електроенергії, газу, води тощо і до 2 млн дол. Це лише щоб розпочати, а не збудувати. Вдумайтесь у ці цифри!

- Але ж чому держава не йде назустріч таким бізнесменам? Не зменшує кількість дозволів, не дає якихось пільг?

- Б'ємося над цим питанням уже років зо три, але справа так і не зрушила з місця. Мій колега таки побудував у Херсонській області завод з переробки томатів, але на це пішло три роки і купа грошей. З державою дуже складно. Я втомився розказувати багатьом державним діячам: щоб у село прийшов інвестор, треба дерегулювати аграрні ринки, сказати, що сільська місцевість, сільські території пріоритетні, передбачити певні преференції податкові абощо для сільгоспвиробників. Не треба навіть фінансування, нехай просто дадуть змогу бізнесу розвиватися, дадуть якісь гарантії. Самі розумієте: якщо бізнес не піде у сільську місцевість, а він зараз не йде, не хоче, бо дуже важко, то сільська місцевість без державних дотацій, які не доходять до села, загине.

- Колгоспи поламали, майно розікрали, натомість нічого не зробили. Бо як не кажіть, а були колгоспи - були і дороги, й медичне обслуговування.

- Звичайно. А чого поламали колгоспи? Бо послухали зарубіжних експертів, що нас врятують фермерські господарства в 50 га. Це ж абсурд! Землі колгоспні роздали по 4 га сільським жителям, майно роздерибанили, а тепер намагаємося цю землю зібрати докупи. А як це зробити, коли ніхто не знає, чи власники землі живуть в Україні, чи за кордоном, чи взагалі живі. Уже 15-й рік дискутуємо, як ці земельні паї об'єднати, продати чи в державу повернути.

А Закон "Про державно-приватне партнерство" не працює?

- На жаль, в Україні багато законів не працюють. В Європі, на відміну від України, державно-приватне партнерство на дуже високому рівні. ЄС виділяє на забудову сільських територій 40-50% вартості проектів, решта йде з бізнесу. Бізнес прекрасно розуміє, що протягом семи років матиме якісь преференції в оподаткуванні тощо, тому охоче за це береться. Для нас це єдиний вихід із ситуації, що склалася, інших не бачу. Буде найближчим часом запроваджений ринок землі чи ні, упевнений, великі інвестиційні компанії ні копійки не дадуть на розвиток сільської інфраструктури. Це очевидно. Те саме стосується нашої держави. Я абсолютно впевнений, що хоч би які програми ми писатимемо, з нашим бюджетом не розженешся. Уявіть собі: весь бюджет України за обсягами такий, як бюджет Берліна, який вважається найбіднішим містом Німеччини.

ДОСЬЄ «УК»

Алекс ЛІССІТСА. Народився 23 квітня 1974 р. в c. Тільне, що на Чернігівщині. У 1996 р. отримав ступінь магістра в Національному аграрному університеті (Київ). Продовжив навчання у Школі Економіки Університету Квінсленда (Брісбен, Австралія) та Державному університеті штату Айова (США). Докторант факультету сільського господарства кафедри теорії менеджменту Університету ім. Гумбольдта (Берлін, Німеччина). З 2002 р. по 2007-й працював провідним науковим співробітником Інституту аграрного розвитку країн Центральної та Східної Європи (Галле, Німеччина). У 2007 р. повернувся в Україну і заснував Український клуб аграрного бізнесу. Член Всесвітньої та Європейської асоціацій аграрних економістів (ІAAE і EAAE). Має багато нагород.

З питань органiзацiї та проведення «прямих лiнiй» i «круглих столiв» Урядового кур’єра» звертатись до керiвника прес-центру Анни ШИКАНОВОЇ за електронною адресою: imrich@ukcc.com.ua.

Матеріали "прямої"
телефонної лінії підготувала
Галина ІЩЕНКО