Голова Ради підприємців
при Кабінеті Міністрів України,
президент Української
аграрної конфедерації
Леонід КОЗАЧЕНКО

Важливість малого та середнього бізнесу поза сумнівом. Завдяки відкриттю власної справи знижується рівень безробіття і водночас ростуть доходи населення. Мале і середнє підприємництво оперативно реагує на ринкові зміни, швидко створює нові робочі місця, коли промисловості бракує попиту на зовнішніх ринках. Що сьогодні заважає такому бізнесу зміцнити свої позиції у структурі вітчизняної економіки та забезпечити їй сталий розвиток? Про це ведемо мову з головою Ради підприємців при Кабінеті Міністрів України, президентом Української аграрної конфедерації Леонідом КОЗАЧЕНКОМ.

Виживання замість процвітання

—Леоніде Петровичу, яке нинішнє бізнес-середовище?

— Дуже хочеться, аби це середовище в Україні характеризувалося словом процвітання. Але, на жаль, нині — це бізнес-виживання.

— Усе настільки плачевно?

— Як відомо, будь-який бізнес тримається на трьох китах: дерегуляція, доступ до фінансових ресурсів та відсутність корупції.

Бізнес почувається особливо недобре в тому середовищі, де є корупція та складнощі з функціонуванням судової гілки влади. Не можна сказати, що держава нині байдужа до цієї проблеми та зовсім не реагує на це. Вона декларує готовність до змін, відбувається діалог із підприємцями, проте спільно розроблені заходи втілюються занадто повільно та залишаються малоефективними.

Щодо фінансових ресурсів, то держава не виділяє коштів для створення фондів підтримки розвитку малого бізнесу, які існують у розвинутих країнах. Щоправда, при Держпідприємництві діє фонд підтримки підприємництва, який надає кредити, але він дуже мізерний. Зрозуміти це можна — економічна криза боляче вдарила по Україні, тож і коштів не вистачає. Державних грошей бракує і з банками складно мати справу — в Україні одні з найдорожчих кредитів у світі. Приватний підприємець може взяти кредит під 25—30% річних, але практично немає бізнесу з такою прибутковістю, щоб можна було повертати ці кошти.

Наприкінці серпня уряд схвалив концепцію Загальнодержавної програми розвитку малого і середнього підприємництва на 2014—2024 роки. Дуже важливо мати такий документ, хоча під нього потрібно ще розробляти стратегію та втілювати її через прийняття підзаконних актів. У концепції зазначено, що треба знайти шляхи розв’язання фінансової проблеми (і це правильно), але які конкретно інструменти варто задіяти — не прописано. Це повинно знайти відображення в стратегії, над якою потрібно негайно працювати.

Мале і середнє підприємництво оперативно реагує на ринкові зміни, швидко створює нові робочі місця. Фото Oлександра ЛЕПЕТУХИ

Дерегуляція підприємництва — це зменшення кількості документів та чиновників, від яких залежить доля бізнесмена у питаннях реєстрації: відкриття чи закриття справи, а також у питаннях контролю за діяльністю та звітністю про неї. Водночас українські реалії такі, що деякі суб’єкти підприємницької діяльності по півроку не можуть відкрити та закрити своє підприємство.

Нам би відповідальність по-французьки!

—Що з перерахованого вище найбільше заважає розвитку малого та середнього підприємництва?

— Заважає і брак коштів, і корупція, і неможливість відстояти справедливість у суді. Як наслідок, доводиться домовлятися. Тож найкраще почувається той, хто знаходить потрібних людей, насамперед у силових органах, які створюють підприємцю умови для роботи. Якщо таких людей немає, то в будь-яку хвилину свій бізнес можна втратити. Доводиться домовлятися і з місцевою адміністрацією, і з міліцією, і з податковим інспектором. І все це на неофіційному рівні.

Загалом, якщо порівняти механізм відкриття бізнесу нині й рік тому, то потрібно визнати — нині це зробити дещо простіше. Але лише у випадку, коли йдеться безпосередньо про малий бізнес. Якщо ж треба відкрити компанію, яка здійснює діяльність, що пов’язана з ремонтом чи прокладанням електричних мереж, використанням небезпечних хімічних продуктів чи навіть організацією експедиції вантажів (це вже юридична особа, а не фізична), то не один місяць піде на візити до різних інстанцій.

—Леоніде Петровичу, чи потрібно всім суб’єктам господарювання використовувати касові апарати?

— Систему обліку торгових операцій використовують у багатьох країнах і це не проблема. Наприклад, у Південній Кореї на найбільшому у світі продовольчому ринку без касового апарата людина не може продати навіть жмені морських молюсків.

В Україні це таки проблема, адже замало довіри до влади. Підприємці не впевнені, що перехід на такий облік не ускладнить їхню звітність перед фіскальними органами, що останні не використовуватимуть касові апарати для того, щоб незаконно змушувати бізнес платити державним чиновникам. Бізнес, який працює легітимно й хоче працювати так надалі, підтримає ідею обов’язкового використання касових апаратів, але й влада, запроваджуючи такі інструменти, повинна подбати про поліпшення свого іміджу.

Наприклад, у Франції, за свої вчинки податкові інспектори відповідальні власними грошима. Там, як і в нас, податківець, запідозривши, що підприємець приховує прибутки, може блокувати рахунки останнього і призупинити його діяльність. Там, як і в нас, бізнесмен може подати в суд на податківців. Але у Франції позов проти держави розглядається в першочерговому порядку, та й вирок обов’язково буде справедливим. І якщо суд розглядає справу не на користь чиновника, який зупинив діяльність, то він зі своєї кишені відшкодовує збитки, нанесені підприємцю. Причому робити він це має через адвоката, а не особисто, щоб це не розцінювали як корупцію.

Хтось щось подібне бачив в Україні? Нині у нас, на жаль, дуже важко шукати правду в суді, коли не маєш грошей, а інколи й це не зацікавить Феміду ухвалити справедливе рішення, якщо йдеться про стосунки підприємця з державою. Якщо зможемо досягти такої довіри до судів, як у Європі, реально побороти корупцію, знайти доступні кошти для кредитування малого та середнього бізнесу — то це дуже багато значитиме для розвитку бізнесу та зміцнення економіки нашої країни в цілому.