І знову за рибу гроші. Серед користувачів соцмереж і небайдужих черговий сплеск емоцій з невдоволеним «Допоки?» У Запоріжжі відбулася чергова серія із життєвого серіалу з назвою «АТОвець і водій маршрутки». Усе за сценарієм попередніх серій-близнюків, які стаються то в одному, то в іншому місті: відмова водія маршрутки перевозити учасника бойових дій за пільгою, призначеною державою. Буцімто боєць, який зазнав важких поранень зокрема руки під час боїв за Іловайськ, тією скаліченою кінцівкою, яка навіть після тривалого лікування залишається нерухомою, давав прочуханки горе-водієві. Звісно, на словесну зливу негативу на адресу захисника водій також не поскупився. Зрештою бійця звинуватили за самозахист за статтею «Хуліганство».

Громадськість обурена несправедливістю, а найбільше тим, що подібні випадки з поодиноких стають системними. Між собою люди дають таке пояснення ситуації: власникові маршруток байдуже, в який спосіб водій принесе йому визначену суму прибутку за зміну. Йому байдуже, як поводитиметься з пільговиками найманий працівник. Якщо щось і станеться не вельми позитивне для його репутації, то він просто звільнить грубіяна, не забруднивши себе. Невігластво та й годі. Коло замкнулося: пільгами держава наділила ветеранів АТО, а скористатися ними ті не мають змоги.

Громадяни давно обурюються поведінкою водіїв маршруток не лише стосовно пільговиків. То в салон зайти неможливо через завісу цигаркового диму, то водій тисне на газ і маневрує між іншими машинами на дорозі, ніби вдає із себе Шумахера, а то й просто на елементарне запитання пасажира у відповідь грубіянить. Мабуть, тут питання до роботодавців з їхніми умовами праці. Думаю, ситуація зможе змінитися, якщо власник автобусів змінить правила гри для водіїв, а ті, відповідно, й для пасажирів.

Від війни на сході стомилися вже всі: й ті, хто чекає зі сходу близьких, і ті, хто виконує завдання із захисту суверенітету й територіальної цілісності там. Безслідно зникли поодинокі вияви поваги до бійців серед перевізників. На жаль, у соцмережах вже не знайти подяки водієві маршрутного таксі за те, що чемно віз бійця, зникли й оголошення, які нечасто траплялися, що «учасників АТО перевозимо з повагою і безкоштовно». На жаль, через невизначеність багато волонтерів і тих, хто співчував, переживають так зване професійне вигорання. Але ж АТО не закінчилася, і людей із посвідченнями учасника АТО ще додасться.

Виявивши шанобливе ставлення до тих, хто вдень і вночі ризикував під кулями, не станемо біднішими. Проте вони зрозуміють, що не даремно обстоювали мир для нас. Приємно вразило оголошення в одному з мережевих магазинів побутової хімії й косметики про те, що для учасників АТО діє знижка 9%. Поцікавилася у продавчині про цю акцію. Вона розповіла, що учасник АТО може після пред’явлення документа оформити собі постійну карту на знижку на всі товари. І жодних обмежень. Щиро кажу, зраділа. Конкретній людині конкретна, а не якась ефемерна допомога. Вияв уваги. Знайома волонтерка сказала: добра справа. І знижка нормальна. Додала, як радіють хлопці навіть невеликим гостинцям, які їм надходять. Там вони стають економними і уміють цінувати увагу. Ось і маєш. Навряд чи великих економічних збитків зазнає торговельна мережа, а клієнтів з позитивним настроєм у них побільшає.

Чи до снаги й іншим робити добрі справи? Усе залежить від бажання. Останніми днями минулого року вдалося посеред робочого тижня піти в кінотеатр на фільм «Кіборги». Попри те, що сеанс був після полудня, глядачів прийшло чи не повен зал, і не дивно. Ще біля віконечка каси помітила молодика в камуфляжі, все намагалася розгледіти шеврони на його бушлаті. Потім звернула увагу, як він простягає купюру, отримує решту і квиток. Крім нього у військовій формі не було жодної людини. Подумала: невже так би збіднів розважальний центр, де, для прикладу, чашка кави коштує 33 гривні, якби касири і білетери, перевіривши військовий квиток, дали змогу військовослужбовцеві переглянути кіно безплатно?

Вважаю, завдання тих, хто в теплі з шампанським і домашніми наїдками зустрів новий рік, поїв куті на Святвечір у родинному колі, — молитися на співвітчизників у камуфляжі й хоч дещицею дати зрозуміти їм: пережите ними на війні оцінило мирне населення.