Ті, кому довелося залишити домівки на сході через бойові дії, нині їдуть по всіх областях держави — до рідних, друзів та на запрошення громадських організацій. Але останнім часом чомусь більшість із них переїжджають саме до столиці. Мотивують тим, що тут — влада, яка повинна їм допомогти.
Ось так понад тиждень тому стихійний пікет виріс під будівлею Міністерства соціальної політики. А ще минулого тижня Інтернет вибухнув відеороликом про те, як один із заступників міністра не давав цим людям увірватися до приміщення міністерства і занести туди шини. Відбулася штовханина. Саме після цього «УК» вирішив відвідати пікет, поспілкуватися з його організатором та учасниками, а також із працівниками міністерства, і дізнатися, що ж відбувається насправді.
ДУМКА ОРГАНІЗАТОРА
«Кожному болить своє»
Павло ГРОЙСБЕРГ,
голова комітету «Молодь
об’єднає Україну»:
— Ці люди приїхали з різних міст сходу, а сюди прийшли поскаржитися кожен на свою проблему. Наприклад, соціальні виплати. Так, деякі мами-переселенки їх отримують, та далеко не всі. І що робити тим, хто не отримав, на що жити, як годувати дітей?
Ще болюча проблема — робота для переселенців. Тут міститься Центр зайнятості. Кілька днів тому організували автобус, повезли людей туди, де пропонували хоч якусь роботу. Кільком хлопцям запропонували зарплату від 1 до 1,5 тисячі гривень. А як на них прожити у столиці? Як винаймати житло? Адже соціального ніхто не пропонує. Ті, кому пощастило, — живуть у знайомих чи просто добрих людей. Та, не маючи прописки, не можуть влаштувати діток до ясел чи дитсадків.
ДУМКА УЧАСНИКА
«У вагончику мені не підходить»
Лілія ГУЦЕВА,
мати трьох дітей,
приїхала зі Слов’янська
Донецької області:
— Маю двох доньок, 17 і 14 років, і синочка, якому ще немає 2 років. Виїжджати нам не допомагали ні держава, ні громадські організації, добиралися самі. Жили тут у знайомих, але вже попросили з’їхати, тож залишимося просто на вулиці. Ще в нашій родині є хвора бабуся, але грошей на ліки не маємо. Дідусеві вдалося влаштуватися самотужки на роботу на комбінат «Гаврилівські курчата», одержує мінімальну зарплату і на неї утримує родину.
Нам пропонували вагончик на заході. Але як у ньому прожити з хворою матір’ю та малою дитиною? Звісно, ми відмовилися. Можливо, ми б поїхали до іншого регіону, але міністерство не надає нам навіть такої інформації — де нас зможуть прийняти. Кажуть, дивіться інформацію на сайті в Інтернеті. А ось чи є в нас цей Інтернет, вони якось не поцікавились.
А ще намагалися стати на облік у Києво-Святошинському відділенні соцзахисту. У нас взяли всі необхідні документи, розпитали, що саме нам потрібно. Уважно вислухали, все записали і сказали чекати дзвінка через місяць. На запитання, що нам їсти та де жити без грошей, — просто знизали плечима. Місяць минув. Моїй старшій дочці таки подзвонили. Але сказали, що так, заява від вас є, але десь вона загубилася серед інших паперів. Її потрібно шукати, як і документи. І знову… чекайте дзвінка.
ДУМКА ВЛАДИ
«Я із шантажистами перемовин не веду»
Людмила ДЕНІСОВА,
міністр соціальної політики України:
— Люди, які прийшли під Мінсоцполітики з вимогою забезпечити їх житлом, представилися переселенцями. Але далеко не всі. Є там люди, яким за це просто щодня платять. А є й справжні переселенці, яких спритники використовують у власних цілях. Ми запропонували їм прийти до приймальні громадян, написати заяву, в якій зазначити свої потреби. Кожен, хто насправді потребував допомоги, скористався наданою можливістю. І ми запропонували їм усю необхідну допомогу. Та серед них виявили лише одну людину, яка була зареєстрована у Координаційному штабі, що діє при Київській облдержадміністрації. Крім того, для пошуку роботи їм запропонували поїхати до Київського міського центру зайнятості. Ми навіть організували для них автобус. Однак запропонована робота їм не сподобалася і від вакансій вони відмовилися. Також кожному, хто прийшов під міністерство, надали інформацію, куди і коли слід звернутися, щоб оформити й отримувати пенсії та інші соціальні виплати. Проте одразу стало зрозуміло, що їх це абсолютно не цікавить.
Натомість так званий представник цих людей Павло Гройсберг сказав особисто заступникові міністра, що люди підуть з-під будівлі протягом півгодини, але за умови — якщо міністр задовольнить комерційні потреби однієї приватної охоронної компанії.
Вона надавала послуги з охорони приміщення Мінсоцполітики за часів, коли міністром була Наталія Королевська. Проте фірма не в повному обсязі виконувала свої обов’язки, і договір з нею ми розірвали. І от таким чином, організувавши акцію, вони хотіли змусити мене відновити з ними угоду про надання послуг. А простіше кажучи — шантажували. А я із шантажистами перемовин не веду.
Ще раз наголошую: ті, хто вимушено залишив свої домівки через небезпечну ситуацію на сході та кому насправді необхідна допомога, мають звертатися саме до координаційних штабів, що діють при кожній облдержадміністрації. Допоможуть усім, необхідно лише бажання та звернення.
«Розв’язуємо проблеми, що у компетенції міністерства»
Віктор ІВАНКЕВИЧ,
заступник міністра соціальної
політики — керівник апарату:
— Ми неодноразово намагалися спілкуватися з мітингувальниками. Пропонували їм написати заяви про те, чого вони конкретно хочуть, але, звісно, якщо це стосується повноважень саме нашого міністерства. Бо переважна більшість із них хоче отримати житло в Києві, а Мінсоцполітики квадратні метри у столиці не роздає. Надавати тимчасове житло уповноважені обласні та міські Координаційні штаби, що опікуються тимчасовими переселенцями. Ця інформація є на нашому сайті й навіть на вулиці на стенді. У Києві їм слід звернутися до такого штабу по вулиці Комарова, 7. Усі ж інші проблеми, які належать до компетенції міністерства, — переведення за новим місцем проживання тимчасових переселенців пенсій, соціальних виплат, допомог сім’ям з дітьми, страхових виплат, — ми вирішуємо максимум протягом 3-4 днів. Працює також «гаряча лінія» Кабміну, вдень — 100 каналів, вночі — 8. Ми інструктуємо операторів, щоб направляли людей саме туди (до міністерств, відомств, департаментів тощо), де фахівці мають змогу ці питання вирішувати.
У пікетувальників же ми прийняли всі їхні заяви, навіть незважаючи на те, що більшість питань справді не в нашій компетенції — медичні, житлові, навчальні та ін. Ми самі передали їх до штабу, що опікується переселенцями, з проханням вирішити якнайшвидше та поінформувати людей і міністерство.
Ще наголошую, що кілька днів тому з Координаційного штабу приїжджали представники — пропонували пікетувальникам поїхати подивитися місця, які їм пропонують для розселення. Не зголосився жоден.
Від редакції. Якщо позиція представників Мінсоцполітики зрозуміла, то щодо пікетувальників є кілька моментів, на яких хотілося б наголосити. Казати, що їм не надають інформацію про те, у яких регіонах їх можуть прийняти, стоячи буквально під оголошенням, де Мінсоцполітики розписало по всіх областях телефони координаційних штабів, які опікуються переселенцями, — лише зателефонуй, — принаймні дивно.
А ще вони нарікають, що не можуть отримати необхідну інформацію, адже не мають Інтернету. І тут-таки Марина показує нам відео з недешевого власного смартфона, на якому просто не може не бути Інтернету.
Також на сайті Мінсоцполітики зазначено, що міністр та троє її заступників особисто приймають раз на місяць. Отже за місяць можна чотири рази офіційно потрапити до когось із них на прийом, а не намагатися з шинами в руках штурмувати вхід до міністерства.
А ще нині в Інтернеті з’явився відеоролик про те, як зустрілися віч-на-віч Людмила Денісова та Лілія Гуцева. На запитання міністра, чи отримувала жінка 11 липня виплати на дитину, переселенка, знітившись, визнала, що так, але наголосила, що не всі. На що Людмила Денісова уточнила, що виплати ідуть трьома траншами. Два з них Лілія вже отримала. Останній також обов’язково отримає до кінця тижня. А ще міністр запитала, чи пропонували їм поселитися у санаторії з нормальними умовами проживання і харчуванням. Відвівши очі в бік, Лілія знову ж таки була змушена зізнатися, що так, пропонували. І нині вона готова погодитися, адже знайомі, у яких жила з дітьми раніше, сказали, що гостинність має межі.
Сторінку підготувала Любомира КОВАЛЬ, «Урядовий кур’єр»
Ми в Google+