Микола Костьович був людиною складного, суперечливого і конфліктного характеру. Чи ще комусь з-поміж нас запишуть на роботі прогул за поїздку на похорон рідної матері? А Миколі Холодному записали! Це ж треба було настільки упектися керівнику закладу, аби штовхнути його на такий нехристиянський вчинок! Щоправда, сталося те  в напівсонному 1984 році, до дзвінких 90-х ще було іти й іти.

Як сьогодні писав

Суспільству належало пережити низку потрясінь, аби нарешті збагнути те, що чернігівський поет написав ще в шістдесяті. Он як про «щастєтворців захожих» утнув:

Твої їм, Вкраїно,
не снилися сльози —
вугілля, пшениця
і масло їм снилося.
Вони підібрали тебе
при дорозі,
а ми, як і завше,
на торг запізнилися...

Таке враження, що поет сьогодні вранці перечитав останні новини, випив філіжанку кави і взявся за перо… Чого тільки вартий вірш «Бродять свині у Криму»:

Порося в мішку кричить:
— Я мале, а здужаю
Чорне море сполучить
з тульською калюжею.

Як можна було передбачити нинішню ситуацію більш ніж півстоліття тому?! Не дивно, що людина з такою потужною енергетикою не вписувалася між так званих благополучних співгромадян. Зате серед студентів Київського університету, за свідченням сучасників, його поезії поширювалися самвидавом і їх читали наче молитви…

Напевне, такі люди, як Микола Холодний, приходять у наш світ, аби викликати навколо себе інтелектуальні смерчі й створювати незручності. Будь-який застій потребує збурення, іншого ракурсу, незамиленого погляду. І завжди знаходиться хтось, хто не побоїться сказати: «Агов, люди! Ви не там звернули — он він, потрібний нам шлях. Треба лише корчі з-під ніг прибрати та каміння розгребти!»

Саме ці риси відзначав і його сучасник письменник Іван Дзюба, називаючи Миколу Костьовича  одним із провідних українських поетів, а його твори «нестримною, часто потрясаючою метафоричністю». Пізніше і Юрій Мушкетик приєднався до цієї оцінки, цитуючи просто неймовірні рядки:

Жінка кинула чоловіка
і торби на горба.
Подаруй їй, владико,
колосочок з герба.

Те, що ми читаємо як просте, зрозуміле і прийнятне, на життєвому шляху поета було постійним каменепадом, що створював завали. Микола Костьович говорив, що його поезію слід читати між рядків. Та ні! Вистачало і прямого розуміння.

Спочатку убитий морально

Ось лишень кілька неповних рядків біографії: грудень, 1962 рік: з плану Держлітвидаву знято першу збірку поета «Червоний сон»; рівно за рік — перший творчий звіт у Спілці письменників України; квітень 1965 року: виступ на  студентській науковій конференції з доповіддю «Про душу в пісні та про пісню в душі», де позитивно згадано Симона Петлюру та Уласа Самчука, що викликало різко негативну реакцію деканату;  серпень того самого року: мітинг у закарпатському селі у зв’язку із забороною відкриття пам’ятника Шевченкові; через місяць: попри заборону університетським парткомом, літературна студія ім. Василя Чумака («СіЧ») обрала Миколу Холодного головою; грудень 1965 року: молодого поета виключили з комсомолу і відрахували із 5-го курсу.

Ось така бурхлива молодість. І тодішні рядки:

 Є мова піль,
озер і неба —
 та ходить мова та німа.
 Є українців більш
ніж треба,
а України-то нема.

Безробітний, сторож у радгоспному саду, інструктор-методист при Будинку культури… Друкується в США, Канаді, Франції, Польщі, Чехословаччині… Вдома — лише в позацензурному самвидавному журналі, але якому! — «Український вісник» В’ячеслава Чорновола.

На початку 1970-х Миколу Холодного заарештовано за антирадянську агітацію і пропаганду, а також за збірку віршів «Крик з могили». Через два роки газета «Літературна Україна» виплюнула у світ сфабрикованого КДБ листа за підписом Миколи Холодного  з назвою «На терези совісті». Той день поет назвав датою своєї смерті:

Вмирають  поети 
в  душі, 
а  потім  в  лікарнях
вмирають. 

За іронією долі, Микола Холодний пішов із життя не в лікарні, і ніхто не знає його точної дати смерті (тільки рік — 2006), оскільки знайшли і поховали одинака, лише коли схаменулися, що ніхто його не бачив уже два місяці…

ДОСЬЄ «УК»

Микола ХОЛОДНИЙ. Поет-шістдесятник, літературознавець, публіцист, перекладач. Народився 1939 року на Ягідному хуторі села Краснопілля Коропського району на Чернігівщині. 1950 року послав свої вірші Павлові Тичині, який кілька років передплачував йому газету «Літературна Україна». 1979-го  українська друкарня Ватикану видала книжку Миколи Холодного «Про душу в пісні та про пісню в душі», її відзначено Почесною премією, 1981 року перевидано в Канаді та США.

У червні 1991 року поет реабілітований за справою 1972 року. У березні 1991-го виходить перша в Україні збірка його віршів «Дорога до матері», тоді ж  Миколу Холодного прийнято в Спілку письменників України, збірку висунуто на здобуття премії ім. Т. Шевченка. Лауреат літературно-мистецьких премій ім. В. Нефеліна, В. Сосюри, «Благовіст», Почесної премії Ватикану.